Алан Джонс (гонщик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алан Джонс
Star.png
Alan Jones 1980.jpg
Громадянство Австралія Австралія
Дата народження 2 листопада 1946(1946-11-02) (70 років)
Статистика в чемпіонатах світу з Формули-1
Дебют Гран-прі Іспанії 1975 року
Остання гонка Гран-прі Австралії 1986 року
Сезони 10 (19751981, 1983, 19851986)
Команди Hesketh (приватна заявка), Хілл, Сертіз, Шедоу, Вільямс, Ерроуз, Хаас
Гран-прі (старти) 117 (116)
Чемпіон світу 1 (1980)
Перемоги 12
Подіуми 24
Поули 6
Найшвидші кола 13
Очки 206
Перша перемога Гран-прі Австрії 1977 року
Остання перемога Гран-прі Лас-Вегаса 1981 року

Алан Стенлі Джонс (англ. Alan Stanley Jones, 2 листопада 1946(19461102), Мельбурн) — австралійський гонщик, колишній пілот Формули 1. Перший чемпіон у складі команди Вільямс. Є останнім австралійським пілотом, який вигравав Гран-прі Австралії, вигравши Гран-прі 1980 року.

Ранні роки[ред.ред. код]

Алан народився 2 листопада 1946 року у Мельбурні в сім'ї Стена Джонса та його дружини Альми О'Браєн. Під час Другої світової його батько служив у австралійських збройних силах на базі Дарвіна. За два роки після народження Алана він почав займатися автоперегонами, а невдовзі відкрив у Річмонді, штат Вікторія, продаж вживаних автомобілів. Справа йшла добре, і фірма розширилася ще двома магазинами у північному та східному передмістях Мельбурна.[1]

Почавши з гонок по підйому на пагорб, Стен згодом вигравав гран-прі Австралії, Нової Зеландії та австралійський чемпіонат пілотів (Australian Drivers' Championship). Проте, через його слабкість до жіночої статі, дружина залишила його, коли Алану було 12. Опікунство над сином виграв Стен.[2] Навчався хлопець у Xavier College. Згодом допомогав батькові у справах. Захоплювався картингом.

Бізнес на початку 60-х пішов гірше і до середини десятиліття Стен втратив майже всі гроші. Алан же у 1967 році, прагнучи стати гонщиком, відбув до Європи. Та невдовзі виявилося, що він не може собі дозволити навіть участь у Formula Ford.

Початок європейської кар'єри[ред.ред. код]

Алан повернувся до Австралії, але вже у 1970 знову від'їхав до Європи, де скооперувався із співвітчизником Браяном МакГвайром. Разом вони купували та продавали автівки, що були у вжитку. Врешті-решт, Алан зміг придбати Lotus 41 Формули 3, який він сподівався переробити до вимог Формули 2 та продати у Австралії. Однак, на тестовій аварії на Брендс-Гетч машина розбилася, а Джонс зламав ногу.

У 1971 Алан Джонс переробив Brabham BT 28 у BT35 і провів на ньому вдалий сезон у Формулі-3, а також серію тестів для March Engineering на Сільверстоуні. Не зважаючи на успіх випробувань, March не запропонували йому місце пілота, і Джонс провів сезон 1972 року у Формулі-3, керуючи автівкою GRD 372. Наступного року на GRD 373 Алан здобув свою першу перемогу на Сільверстоуні.[3][4]

Показуючи високу стабільну швидкість, він заручився підтримкою нового спонсора. І того ж року став другим у Британській Формулі-3,[5] виступаючи за команду DART (Denys Dobbie's Racing Team).

Стан справ змінила зустріч з Гаррі Стіллером. Він став спонсором Джонса у 1974 у Formula Atlantic.[6] За його команду Harry Stiller Racing Алан виступав на March 74B Ford.

Також за підтримки Гаррі Стіллера, Алан Джонс дебютував наступного року у Формулі-1 на шассі Hesketh, виступаючи за Custom Made Harry Stiller Racing.

Формула-1[ред.ред. код]

1975[ред.ред. код]

Дебют Алана Джонса у Формулі-1 відбувся 27 квітня 1975 року на трасі Монжуїк-парк, поблизу Барселони, де проводився Гран-прі Іспанії, четверта гонка сезону. Автівка Hesketh 308B з двигуном Ford V8, яку він пілотував, була досить непоказною, але, спроектована Харві Постлтуейтом, містила багато цікавих технічних рішень. Зокрема, це був перший автомобіль на трасі Формули-1, в якому використовувалися вуглепластикові композитні матеріали.[7] Джеймс Хант, з яким згодом Джонс потоваришував, на такій самій зміг здобути перемогу на Гран-прі Нідерландів два місяці потому. Сам же Джонс зійшов у своїй першій гонці на четвертому колі після удару автівки Марка Донох'ю, якого розвернуло на пролитому маслі. Але й переможець цих перегонів, яким записали Йохена Масса, пройшов лише 29 кіл із запланованих 75, оскільки гонка була зупинена через аварію.

У наступних двох гран-прі Джонс також зійшов: на гран-прі Монако він втратив колесо на 62-му колі, а на гран-прі Бельгії стикнувся з Жаком Лаффітом невдовзі після початку гонки.

Результатом останнього виступу Custom Made Harry Stiller Racing стало одинадцяте місце на гран-прі Швеції. Наступну гонку Джонс провів вже за Embassy Racing with Graham Hill.За команду Хілла він також провів чотири гонки, фінішувавши у всіх. В останній же, на Нюрнбургринзі, Джонс навіть став п'ятим, заробивши два очка.

1976[ред.ред. код]

1976 рік Джонс провів у команді Surtees, будучи напарником американця Бретта Ланжера.

Болід Surtees TS19 був сконструйований Джоном Сертісом і Кеном Сірсом, мав двигун Ford Cosworth V8 та коробку передач Hewland FGA400, й уявляв собою алюмінієвий монокок, що мчав на гумі Goodyear.[8]

З тринадцяти гонок, в яких Джонс стартував, у трьох він приїхав у очки. Так, його п'яте місце на гран-прі Бельгії стало першим очковим здобутком команди починаючи з гран-прі Бразилії 1974 року.[9]

На дощовому гран-прі Японії, що приніс чемпіонський титул Джеймсу Ханту, Алан Джонс йшов досить високо після невдалої кваліфікації. І, саме обігнавши його та Клея Регаццоні на останніх колах після піт-стопу, Хант здобув собі третє місце, що забезпечило йому перемогу у особистому заліку.

Підсумком Джонса за 1976 рік стало п'ятнадцяте місце із сімома очками. Його напарник не набрав залікових балів зовсім. Однак, Джон Сертіс був не у захваті від того, що австралієць приділяє багато уваги виступам у американському чемпіонаті Formula 5000,[10] й не продовжив із ним контракт на наступний рік.

1977[ред.ред. код]

Тож на початку 1977 року Джонс виступав у австралійських змаганнях Rothmans International Series, доки команда Shadow не запропонувала йому місце бойового пілота, після загибелі Тома Прайса на етапі в Південній Африці.

Алан долучився до команди на гран-прі США-Захід. У Лонг-Біч він зійшов після половини дистанції через поламку коробки передач.

Вперше дістатись фінішу на Shadow DN8 австралійцю вдалося на гран-прі Монако. Тоді він став шостим. На наступному — гран-прі Бельгії — вже п'ятим. Після двох сходів та двох финішів поза очками, Алан досить несподівано здобув перемогу на гран-прі Австрії, де всі очікували на тріумф фаворита Нікі Лауди, що виграв поул.[11] В Італії Джонс фінішував на подіумі, а на двох останніх етапах — став четвертим. Вражаючі виступи австралійця привернули увагу Френка Вільямса, що мав намір відновити свою команду у Формулі-1, і той підписав із ним контракт на наступний рік.

Закінчив сезон Алан Джонс сьомим із 22 заліковими балами. Свій другий чемпіонський титул здобув того року Нікі Лауда.

1978[ред.ред. код]

У сезоні 1977 року за Williams Grand Prix Engineering виступав бельгієць Патрік Нев на клієнтському шассі March 761, узявши участь у одинадцяти гран-прі із сімнадцяти. Однак, при цьому, тричі він не зміг пройти кваліфікацію.

Алан Джонс у сезоні 1978 провів усі гран-прі і на передостанньому етапі навіть став другим. Автівка FW06 — перша розробка Патріка Геда — не відрізнялася надійністю через конструювання в умовах обмеженого бюджету та браку людських ресурсів. Однак, до кінця року чисельність персоналу зросла з 17 до 50 осіб, і Вільямс зміг придбати ще одну автівку на наступний рік у Джона Сертіса, який закривав команду.[12]

На FW06 Алан Джонс зійшов на першому етапі в Аргентині через поламку паливної системи, став одинадцятим на гран-прі Бразилії і був вже четвертим на етапі у Південній Африці, пропустивши вперед лише Петерсона, Депайє та Ватсона. У Франції Джонс був п'ятим, а на гран-прі США здобув друге місце, поступившись лідеру Жаку Лаффіту 19 секундами.

Загальним результатом стало одинадцяте місце з одинадцятьма заліковими балами та два найшвидші кола на трасах Лонг-Біч та кола острова Нотр-Дам.

1979[ред.ред. код]

В сезоні 1979 року напарником Алана Джонса у Williams Grand Prix Engineering став швейцарець Клей Регаццоні. Перші чотири гонки вони провели на старому шассі FW06 із двигуном Cosworth V8, доки Патрік Гед доробляв нову FW07 із ґраунд-ефектом. І навіть на ньому Джонсу вдалося вибороти подіум на гран-прі США-Захід, пропустивши вперед лише дві Ferrari і програвши переможцю хвилину.

Розроблений на гроші спонсорів з арабських країн[13] FW07 із тим же атмосферним двигуном на три літри Ford Cosworth V8, однак мав трохи потужнішу трансмісію та був ретельно опрацьований аж до дрібних деталей. Автівку представили на етапі в Іспанії. Ґраунд-ефект відразу вивів її до лав конкурентноспроможних болідів. Однак, Джонсу вдалося фінішувати на ній вперше аж на гран-прі Франції, проте — відразу четвертим. Наступний гран-прі Великої Британії, що проходив на Сільверстоуні приніс Джонсу поул, перший в кар'єрі. На тридцять дев'ятому колі він зійшов, однак його напарнику Регаццоні вдалося успішно довести гонку до кінця й здобути перемогу, першу в історії Вільямса. Три наступні етапи принесли три перемоги поспіль самому Джонсу. В Італії він став дев'ятим, а на наступному етапі в Канаді — виграв другий поул. На старті в Канаді його обійшов Жиль Вільньов, однак після п'ятидесяти кіл Джонсу вдалося повернути лідерство і здобути четверту перемогу.[14] Останній в тому сезоні гран-прі США проходив на трасі Воткінс-Ґлен. Австралієць знову виборов поул, проте зійшов під дощем після половини дистанції через встрату колеса після піт-стопу.

Вільямс здобули друге місце у Кубку Конструкторів. В особистому заліку Алан Джонс став третім після пілотов Феррарі.

1980[ред.ред. код]

Алан Джонс у 2007 році

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стен Джонс: переможець гран-прі Австралії, Нової Зеландії [1] (англ.)
  2. Династії. Джонси [2] (англ.)
  3. Lombard North Central Formula Three Championship [3] (англ.)
  4. Джонси. Ключові дати [4] (англ.)
  5. British Formula 3 1973 [5] (англ.)
  6. Harry Stiller [6] (англ.)
  7. Шлях, який обрав Харві [7] (рос.)
  8. 1976 Surtees TS19 [8] (англ.)
  9. Конструктори: Surtees Racing Organisation [9] (англ.)(рос.)
  10. До речі, два етапи (на Моспорт Парк й Воткінс-Ґлен) Джонс виграв.
  11. Чемпіонат світу 1977 року [10] (рос.)
  12. Історія команди Вільямс. Сезон 1978 [11] (англ.)
  13. Гран При Великобритании'79: Доброе дело Усамы [12] (рос.)
  14. Гран-прі Канади 1979 [13] (англ.)
  15. Джонс, Алан Стенлі [14] (англ.)

Посилання[ред.ред. код]