Юхта Михайло Дмитрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
мНемає опису редагування Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
мНемає опису редагування Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
| Рядок 53: | Рядок 53: | ||
нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|Чорновола]]<nowiki/>», яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд<ref>коментар М.Д.Юхти</ref>. |
нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|Чорновола]]<nowiki/>», яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд<ref>коментар М.Д.Юхти</ref>. |
||
'''<u>Творчий доробок</u>''' |
'''<u><s><nowiki>'''</nowiki></s><ins>== </ins>Творчий доробок<s><nowiki>'''</nowiki></s> <ins>==</ins></u>''' |
||
У своїй художньо-документальній повісті «Долю обрав сам» йдеться про героїчне життя лідера дисидентського руху 60-х років на Волині Дмитра Іващенка, його вірних побратимів, однодумців, які не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України. |
У своїй художньо-документальній повісті «Долю обрав сам» йдеться про героїчне життя лідера дисидентського руху 60-х років на Волині Дмитра Іващенка, його вірних побратимів, однодумців, які не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України. |
||
Версія за 17:21, 26 листопада 2020
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Юхтá Михайло Дмитрович (3 жовтня 1946 року) - Заслужений Журналіст України, ветеран волинської та загальнонаціональної журналістики, член Національної спілки журналістів з 1978 року, радіожурналіст, прозаїк, поет, володар почесного звання «Відмінник телебачення і радіо України», «Золотої медалі» української журналістики, «Призу Популярності», «Почесного Знаку» Національної Спілки журналістів України; активіст, громадський діяч, викладач Східноєвропейського Національного Університету, українофіл[1].
Його ім’я занесене до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».
Нагороджений іменним годинником від Президента України. Удостоєний численних Почесних Грамот, Дипломів, Подяк Держтелерадіо України, Національної радіокомпанії України, Національної спілки журналістів України, Волинської облдержадміністрації, обласної ради, Луцької міської ради.
Відзначений Люблінським воєводством Республіки Польща Почесною нагородою за висвітлення міжнародного співробітництва двох сусідніх країн. І це далеко не повний перелік усіх нагород, які нанизала доля Михайлу ЮХТІ за багаторічну працю, що принесла йому визнання і славу в українській журналістиці.
Життєпис
Народився у селі Пристайлове, Лебединського району, Сумської області.
Батько був сільським ковалем. Мама – швачкою. Дитинство пройшло на берегах Псла серед лісів та луків, мальовничої природи. За його словами, саме Її чарівність надихнула юнака на творчість, ще коли він навчався в Пристайлівській восьмирічній і Будильській середній школах. Перші вірші, оповідання , новели, етюди друкувала районна газета «Життя Лебединщини».
М.Юхту пам‘ятають як активного учасника літературного об’єднання при Лебединській районній газеті, створеного за ініціативою відомого українського письменника Костя Гордієнка. Побачивши здібності сільського хлопця той всіляко підтримував і допомагав йому, рекомендувавав йти в журналістику.
Михайло Дмитрович Юхта навчався у Львівському державному університеті імені Івана Франка на факультеті журналістики.
По отриманню диплому журналіста був призваний на військову службу, яку відбував кореспондентом газети «Голос воїна»(Мукачево), а також «Голос Родины» (Львів), на той час, Прикарпатського військового округу.
Демобілізувавшись, доля занесла Михайла Юхту на Волинь. Тут спочатку працював інспектором облвиконкому. Виходячи із факту природної обдарованості, Юхта міг би здобути кар’єру в органах державної влади, проте випускника Франкового університету найбільше вабила журналістика. Свого часу голова облвиконкому Юхим Ярощук пропонував вступити у Вищу партійну школу, що принесло б небияку перспективу для молодого журналіста...Але сам Михайло Юхта коментує: «Я вже спробував себе у журналістиці і відмовитися від неї не зміг, бо то для мене було як повітря».
Тож, ж 70-х років - на ниві волинської журналістики.
Двадцять років працював на Волинському радіо, ще 20 – власкором Українського радіо, 10 - власним кореспондентом газети «Радянська Україна», на той час, республіканської газети ЦККПУ.
Кар‘єру на Українському радіо почав на конкурсній основі - відразу по приїзду на співбесіду до Києва отримав завдання зробити репортаж із заводу «Більшовик», з чим справився «на відмінно». Пройшов усі професійні щаблі від кореспондента, завідуючого кореспондентською мережею, редактора, старшого редактора до завідуючого інформаційним відділом Волинскої обласної телерадіокомпанії.
Серед перших інтерв’ю М.Д. Юхти - розмова із найстарішою жителькою Колодяжного Варварою Дмитрук, яка була близькою із Лесею Українкою, дружила із нею; бесіда із праправнучкою Тараса Шевченка Євгенією Гончаревич-Голуб, яка прибула із Черкащини вчителювати в село Сокіл, Рожищенського району.
Із переліку респондентів-всесвітніх особистостей[2]: Володимир Литвин, Микола Томенко, Юрій Левітан, Євген Леонов, Штепсель і Тарапунька, останній з яких був близьким приятелем журналіста.
У ході співпраці також заприятелював із Муслімом Магомаєвим, якого здивував неочікуваним волинським сувеніром - консервами з лосятини.
Ті, в свою чергу, так полюбилися артисту, що пан Магомаєв неодноразово звертався до Михайла Дмитровича із проханням переслати делікатес до Москви, з приводу святкування особливих для співака дат.
Задяки особистим якостям, небайдужості до чужої долі та численним знайомствам в галузі, за роки діяльності поєднав чимало родин та багатьом допоміг у пошуках рідних: в тому числі, учасникам операції «Вісла» та членам сімей загиблих учасників Другої Світової війни.
Сьогодні Михайло Дмитрович активно досліджує десидентський рух 60-з років в Україні.
Ставши ініціатором створення фонду особового походження Дмитра Полікарповича Іващенка,
нещодавно закінчив написання об’ємного твору про страдницький шлях відомого волинського дисидента, політв’язня, «волинського Чорновола», яка незабаром прийде до читача, а всі зібрані ним документальні та історичні джерела будуть передані до архіву та поповнять фонд[3].
'''== Творчий доробок''' ==
У своїй художньо-документальній повісті «Долю обрав сам» йдеться про героїчне життя лідера дисидентського руху 60-х років на Волині Дмитра Іващенка, його вірних побратимів, однодумців, які не шкодуючи власного життя у непрості часи радянського режиму, виборювали незалежність, нашу з вами кращу долю, та волю України.
Рецензії видатних українців на книгу «Долю обрав сам» та коментар автора за посиланням: http://volynrada.gov.ua/sites/default/files/2019/doc/pitannya_6.pdf
Михайло Юхта закоханий у таїну слова[4]. У позії та прозі прагне осмислити історичне минуле, красу природи, внутрішній світ людини, філософію життя. Він є автором багатьох видань, поетичних і прозових збірок, публікацій.
До прикладу, у 2004 році упорядкував і видав книгу «Краса і біль Золочівки» (про трагічну долю села Золочівка на Рівненщині, яке в роки війни було спалене нацистами).
На сьогодні у творчому доробку Михайла Юхти написані та підготовлені до друку ще три книги. Це й автобіографічна повість «Ота стежина в ріднім краї» у якій ділиться саме тим, що не забувається з плином років; згадує стежку, на якій зробив перші життєві кроки на землі батьків, дідів, прадідів, село над Пслом, де народився та звідки пішов в журналістику. «Щемливі, з тонким ліризмом роздуми про дитинство, шкільні, студентські роки, життя, все те пропущене через серце[5]».
А в книзі «Скрижалі пам’яті» журналіст зібрав спогади земляків про багатостраждальну долю рідного Пристайлова, яке не оминули трагічні роки голодомору — 1932-1933–го. «Тут чинилися такі кари над людьми, які жахали навіть саму уяву», - коментує автор. «Написана книга містить вселюдський осуд радянської системи і стане даниною пам’яті його земляків, та усіх, хто ковтнув сталінський геноцид; буде нев’януючою квіткою на могилах жертв голодоморів та анафемою антинародного режиму, який із Божої волі канув у небуття...».[6]
У книзі «Журналістика — моя доля» ділиться журналістськими спогадами та роздумами. «А мені є що згадати», - сміється Михайло Дмитрович в особистій розмові. Журналісту довелося зустрічатися та спілкуватися із Президентами України, визначними політиками, міністрами, провідними науковцями, видатними письменниками, акторами, співаками, всесвітньовідомими особистостями.
Колишній Головний редактор Українського радіо Олексій Березенко та Заслужений журналіст України, голова Волинської обласної організації Національої спілки журналістів України Михайло Савчак, про свого коллегу М.Юхту пише:
«Ім’я Михайла Юхти у журналістському світі доволі яскраве та популяне і потужне. Журналістиці віддав майже 50 років. Вона для нього стала не тільки улюбленою професією, а й справою усього життя. Його знають як професійного фахівця, щиру і чуйну людину, відомого визнаного українського жураліста. У нього виробився свій стиль подачі матеріалів, професійний глибокий аналіз життя Волині. Щоденно звучали на всю Україну актуальні та співзвучні з часом його розповіді, репортажі, коментарі. Як майстер ефіру вміє словом і думкою заговорити слухачів, привернути до себе їх увагу...А це вдається не кожному радіожурналісту. Працелюбності та журналістської вправності йому, як мовиться, не позичати. Радіожурналістську ниву Михайло Юхта засівав зернами добра і любові до Волинського краю, неньки України. Ім’я Михайла Юхти знають мільйони українців. Його слова і думки в ефірі завжди вагомі, виважено мудрі, оскільки збагачені власним життєвим досвідом та знаннями.Розповідаючи про життя Волині у Всеукраїнському просторі та за кордоном, він представляв інтереси волинян, розумів їхні сподівання, перемаймався проблемами...У нього об’єктивне, відверте, щире слово журналіста сприяло торжеству справедливості заради утвердження принципів національної гордості не тільки за рідний край, а й за всю українську державу.
У розповідях вчувається вболівання за долю простих людей, гордість за багатате історичне минуле Волині, її економічний та культурний розвиток. Чималий інформаційний пласт із життя Волині Михайло Юхта підняв в душах жителів усієї України. Про це свідчать численні листи з областей на Українське радіо, з подяками Михайлові Юхті за журналістську працю. А він протягом декількох десятиріч віддано і чесно служить улюбленій справі. Ще раз підтвердив, що журналістика для нього — не просто професія, а доля, поклик душі. Отож, впевнено йшов до своє мети. Про все це нагадував на зустрічах з майбутніми журналістами, передаючи їм свій багатий досвід радіожурналістики, працюючистаршим викладачем факультету журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки. Він з великою радістю йде на кожну зустріч з молоддю, яка обрала журналістику. У свій час школу радіожурналістики Михайла Юхти пройшли нині вже відомі журналісти».
![[1]](https://www.volyn24.com/img/modules/news/c/cd/98c9afbdf9aca3c93fc2429798b00cdc/original-img4473.jpg){kind=link}