Туринське
Село
 Координати 49°22′00″ пн. ш. 22°09′00″ сх. д. / 49.36667000002777427881° пн. ш. 22.15000000002777724716906960° сх. д.Координати: 49°22′00″ пн. ш. 22°09′00″ сх. д. / 49.36667000002777427881° пн. ш. 22.15000000002777724716906960° сх. д.
|
Туринське (пол. Turzańsk) або Тур'янське — лемківське село в Польщі, у гміні Команча Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 318 осіб (2011[1]).
До складу села також належали присілки Вільки Колодяжні, Пасіки і Турно.
Історія села[ред. | ред. код]
Перша згадка про Туринське відноситься до 30 серпня 1514 року. Засноване село на волоському праві в межах королівських володінь на підставі виданого привілею для сяноцького старости Миколая Камінського[джерело?]. У 1526 році зафіксована перша згадка про церкву у селі. Опис 1565 року засвідчує, що в селі були 31 кміт на 21,5 ланів землі, 1 лан княжих земель та 1 лан церковної землі.[2]
У 1657 році село було спустошено в результаті військових походів угорського князя Юрія II Ракоці. До 1772 р. село належало до Сяноцької землі Руського воєводства.
У 1803 році закінчилось будівництво греко-католицької церкви св. Архангела Михаїла. Церква мала свою парафію в селі, тоді як римо-католицька парафія знаходилась у Буківсько.
На кінець XVIII ст. у селі функціонувала школа. Станом на 1898 рік село входило до складу Сяніцького повіту Королівства Галичини і Володимирії, у селі нараховувалося 93 господарства і 676 мешканців, з яких 627 були греко-католиками, 35 євреїв та 14 римо-католиків. У 1905 році Артур Гольдхамер був власником 632 га сільської землі.
У період Першої світової війни село протягом тривалого часу розташовувалося на лінії фронту. Полеглих у боях військових поховали неподалік церкви, де в 1992 році було встановлено хрест на кам'яній основі.
З листопада 1918 по січень 1919 року Турянське входило до складу Команчанської Республіки, яка проголосила входження до складу Західноукраїнської Народної Республіки. Далі село входило до Сяніцького повіту Львівського воєводства.
У 1921 році село нараховувало 111 господарств і 684 мешканці, з яких 645 були греко-католиками, 32 євреї та 7 римо-католиців. У 1936 році — 136 господарств.
У 1939 р. в селі було переважно лемківське населення: з 840 жителів — 800 українців, 15 поляків і 25 євреїв[3].
До виселення лемків у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла[4] в селі була греко-католицька парафія Лупківського деканату[5].
Після депортацій 1944—1946 років та операції «Вісла» у селі практично не залишилось українців, а натомість почали поселятись польські осадники. Після 1956 року до села повернулося кільканадцять лемківських родин.
У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.
Церква[ред. | ред. код]
У селі збереглася стара св. Архангела Михаїла, східнолемківського (ославського) типу. Святиню побудовано у 1801–1803 роках, паперть додано у 1836 році. У 1896–1913 роках храм зазнав подальші ремонти, зокрема його накрили металевим дахом.
Будівля дерев'яна, тридільна (складається з вівтаря, нави і бабинця), зрубної конструкції, опалублена дошками. З обох боків вівтаря побудовано захристії (це нетипово, найчастіше захристія є лише з одного боку). Критий бляхою дах над вівтарем, навою і бабинцем має один гребінь. Одночасно основні частини церкви разом із захристієм увінчані вежами з цибулястими банями. Вежі над головними частинами є майже однакової висоти. Паперть має плоский дах.
Усередині над вівтарем, навою і бабинцем є восьмигранне оглядове склепіння. Іконостас і вівтарі розміщені на невеличкому підвищенні з оздобленою сходинкою. Іконостас першої половини XIX ст., трирядний, архітектонічний. Ікони малював у 1895 році Йосиф Буковчик. У ряді намісних ікон іконостаса залишилися тільки дві з них: Матір Божа з Дитятком і Христос-Учитель. Решта намісних ікон уміщено, як і в Репеді, в барокових бічних вівтарях: у лівому — св. Миколая, у правому — патрона церкви св. Архангела Михаїла. У бабинці знаходиться малюнок, що представляє Христа у лемківській хаті.
Перед церквою стоїть дзвіниця, яка збудована у 1817 або 1827 році.
До виселення лемків у 1945 році в СРСР та депортації в 1947 році в рамках акції Вісла була греко-католицькою парафіяльною церквою Лупківського деканату Перемиської єпархії, до якої належало також село Репедь[6]. 1947 року під час операції «Вісла» лемків переселили на західні території Польщі, а храм передали римо-католицькій парафії. 1961 року церкву закрили. 1963 року споруду передали православній громаді.
Сьогодні церква належить до Перемишльсько-Новосончівської єпархії Польської православної церкви. Внесена до списку об'єктів на маршруті Шлях дерев'яної архітектури (Підкарпатське воєводство). 2013 року храм оголосили об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО разом з іншими дерев'яними церквами в Польщі та Україні.
Демографія[ред. | ред. код]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 158 | 29 | 107 | 22 |
| Жінки | 160 | 30 | 84 | 46 |
| Разом | 318 | 59 | 191 | 68 |
Примітки[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туринське
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Жерела до історії України-Руси. Том 02. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Том 2. Люстрації земель Перемиської і Сяноцької. — с. 275.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 76.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок
- ↑ Шематизм Перемиськои єпархії [Архівовано 2018-03-15 у Wayback Machine.]. — Перемишль, 1936. — С. 64-65.
- ↑ Шематизм Перемиськои єпархії. – Перемишль, 1936. – с. 64. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 6 вересня 2016.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Wesołkin W. Pięć wieków Turzańska. Zarys dziejów. - Sanok-Turzańsk, 2014. - 88 s.
- Гжесік В., Трачик Т. Низький Бескид. Від Команчі до Бортного: туристичний путівник / В.Гжесік, Т.Трачик / Пер. з пол. О.Сурмяк, У.Гусей. — Львів: СПОЛОМ, 2011. — с.17-18
- Bieszczady. Przewodnik dla prawdziwego turysty / W.Krukar, P.Swianiewicz, T.A.Olszanski, P.Lubonski — Wyd. 13-e. — Pruszkow: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2012. — s.375
- Fastnacht A. Osadnictwo ziemi sanockiej w latach 1340–1650. — Wrocław, 1962. — 231 s.
| |||||||||||
|
Це незавершена стаття про Підкарпатське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |