Цвігун Семен Кузьмич

Цвігун Семен Кузьмич
Народився	28 вересня 1917(1917-09-28) Стратіївка
Помер	19 січня 1982(1982-01-19) (64 роки) Москва ·вогнепальне поранення
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	письменник, політик, військовослужбовець, сценарист
Alma mater	Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	Генерал армії
Партія	КПРС
Діти	Цвігун Михайло Семеновичd
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За оборону Одеси» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За оборону Кавказу» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
IMDb	ID 0875529
Медіафайли у Вікісховищі

Цвігу́н Семе́н Кузьми́ч (28 вересня 1917(19170928), с. Стратіївка, Чечельницький район, Вінницька область — 19 січня 1982, Москва) — радянський державний і партійний діяч, генерал армії (1978). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1971—1981 роках. Член ЦК КПРС у 1981—1982 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 7—10-го скликань. Герой Соціалістичної Праці (27.09.1977).

Життєпис

Народився 28 вересня 1917(19170928) року в селі Стратіївка (нині Чечельницький район Вінницької області) в селянській родині. Українець. Член ВКП(б)/КПРС з 1940 року.

Після закінчення у 1937 році історичного факультету Одеського педагогічного інституту, працював вчителем історії, а з 1938 року — директором середньої школи в райцентрі Кодима Одеської області.

У листопаді 1939 року перейшов на службу до НКВС СРСР, працював а Управлінні державної безпеки НКВС Молдавської РСР.

Учасник німецько-радянської війни з 1941 року, співробітник особливого відділу Південного фронту. Брав участь у обороні Одеси та Севастополя. З січня 1942 року — співробітник УНКВС Смоленської області, з квітня — оперуповноважений 4-го Управління НКВС СРСР. З грудня 1942 року молодший лейтенант держбезпеки С. К. Цвігун — старший оперуповноважений особливого відділу НКВС 387-ї стрілецької дивізії по обслуговуванню 1271-го стрілецького полку на Донському і Сталінградському фронтах.

У березні 1943 року переведений у внутрішні округи СРСР: співробітник, з лютого 1944 року — начальник розшукового відділення відділу СМЕРШ Південно-Уральського військового округу, а з листопада того ж року — начальник розшукового відділу СМЕРШ Тоцького гарнізону.

По закінченні війни повернувся на роботу до НКДБ (з 1946 року — МДБ) Молдавської РСР. Обіймав посади заступника начальника та начальника 2-го відділу МДБ МРСР. З жовтня 1951 року — заступник міністра державної безпеки МРСР, з березня 1953 року — заступник міністра внутрішніх справ МРСР, а з травня 1954 року — заступник голови КДБ при Раді міністрів Молдавської РСР.

У серпні 1955 року переведений до Таджикистану: перший заступник, а з квітня 1957 року — голова КДБ при Раді міністрів Таджицької РСР.

З вересня 1963 року — голова КДБ при Раді міністрів Азербайджанської РСР.

У травні 1967 року призначається заступником, а у листопаді 1967 року — першим заступником голови КДБ СРСР. Спочатку був куратором 3-го (військова контррозвідка) і 5-го (боротьба з ідеологічними диверсіями) управлінь КДБ. Починаючи з 1971 року — куратор 2-го Головного управління (контррозвідка), прикордонних військ (ГУПВ) та мобілізаційного відділу.

Кандидат у члени ЦК КПРС з 1971 року. Член ЦК КПРС з 1981 року. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 7-10-го скликань (1966—1982 роки).

За офіційною версією, покінчив життя самогубством 19 січня 1982 року на власній дачі у Підмосков'ї. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві (7-а ділянка).

Літературна діяльність

С. К. Цвігун написав кілька книг про подвиги радянських воїнів і партизанів у роки німецько-радянської війни (романи «Мы вернёмся» (цей роман був перекладений українською мовою під назвою «Ми повернемося»), «Тайный фронт», «Фронт без флангов», «Фронт за линией фронта», «Фронт в тылу врага», «Ураган»), за що був удостоєний премії Ленінського комсомолу.

Під псевдонімом Семен Дніпров написав кіносценарії до художніх фільмів:

• «Фронт без флангів» (1974)
• «Фронт за лінією фронту» (1977)
• «Фронт у тилу ворога» (1981)
• «Відплата» (1981)

Під псевдонімом «генерал-полковник С. К. Мішин» консультував творців телевізійного серіалу «Сімнадцать миттєвостей весни» та фільму «Приборкання вогню».

Нагороди і почесні звання

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 вересня 1977 року за видатні заслуги у забезпеченні безпеки держави, генерал-полковникові Цвігуну Семену Кузьмичу присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 грудня 1978 року генерал-полковнику С. К. Цвігуну присвоєне військове звання «генерал армії» з врученням відповідної Грамоти Президії Верховної Ради СРСР і знака відзнаки «Маршальська Зірка».

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями та нагородами іноземних держав.

Література

• Память огненных лет: О  выпускниках, студентах и сотрудниках института - участниках Великой Отечественной войны/ Од. гос. пед. ин-т им. К. Д. Ушинского; Авт.-сост. Бабенко К. Б., Бондаренко К. А., Орищенко В. Г.; Редкол.: Сермеев Б. В. (руков.) и др, – Одесса: Маяк,  1990. – С. 40 - 41.
• Букач В. М. Випускники Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського: біографічний словник / В. М. Букач. – Ч. 2. – Одеса: ПНПУ, 2021. – С. 67.http://dspace.pdpu.edu.ua/bitstream/123456789/13365/3/Bukach%20Valery%20Mykhailovych%20%282%29.pdf

Посилання

• Біографія С. К. Цвігуна на сайті «Герои страны» [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
• Семён Кузьмич Цвигун: биография [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.](рос.)