Їстівні водорості
.jpg)
Їстівні морські водорості, або морські овочі — це водорості, які можна їсти та використовувати для приготуванні їжі. Зазвичай вони містять велику кількість клітковини.[1][2] Вони можуть належати до однієї з кількох груп багатоклітинних водоростей: червоних водоростей, зелених водоростей та бурих водоростей.
.jpg)
Морські водорості також збирають або культивують для видобутку полісахаридів[3], таких як альгінати, агар та карагенан, желеподібні речовини, відомі як гідроколоїди або фікоколоїди. Гідроколоїди набули комерційного значення, особливо у виробництві їжі як харчових добавок. Харчова промисловість використовує гелеутворення, утримування води, емульгування та інші фізичні властивості цих гідроколоїдів.[4]
Більшість морських водоростей їстівні, тоді як більшість прісноводних — токсичні. Деякі морські водорості містять кислоти, які подразнюють травний канал, а інші можуть мати проносний та електролітичний ефект. Більшість морських водоростей не є токсичними в нормальних кількостях, проте представники роду Lyngbya є летальними для людини.[5] Зазвичай отруєння спричиняється вживанням цієї рослини в їжу. Це називається отруєнням цигуатурою. Контакт з маджускулою Lyngbya також може спричинити дерматит.[6]
Деякі види бурих водоростей Desmarestia відрізняються високою кислотністю, з вакуолями сульфатної кислоти, які можуть спричинити серйозні проблеми з шлунково-кишковим трактом.
Поширення, харчування та вживання[ред. | ред. код]
Морські водорості широко використовуються в прибережних кухнях по всьому світу. Вони були частиною дієт у Китаї, Японії та Кореї ще з доісторичних часів.[7] Австралія та Нова Зеландія теж вживали рослинні продукти моря, — коли азіати досягли Австралії в 1800-х роках. Народ Маорі з Нової Зеландії традиційно використовував кілька видів корисних і зелених водоростей. Ці рослини також споживають в багатьох європейських країнах, в Ісландії і західній Норвегії, на атлантичному узбережжі Франції, в північній і західній Ірландії, Вельсі і в деяких прибережних районах Південно-Західної Англії,[8] а також в Нью-Брансвіку, Новій Шотландії, і в провінціях Ньюфаундленд і Лабрадор.[9]
Морські водорості мають високий вміст йоду.[10] На Філіппінах, жителі Албаю створили нову Панса або локшину, приготовлену з морської рослини, ця страва багата кальцієм, магнієм та йодом.[11][12]
В одному з досліджень 2014 року було зазначено, що деякі види водоростей можуть бути веганським джерелом біологічно активного вітаміну В12. У дослідженні пишеться, що В12 виявлено як у сирої, так і у смаженої водорості. Всього 4 грами висушеного фіолетового лавера вважається достатнім для задовільнення RDI з приводу B12.[13]
Полісахариди в морських водоростях можуть метаболізуватися у людини завдяки дії бактеріальних ферментів кишечника. Такі ферменти часто виробляються у японського населення через споживання морських рослин.
У деяких районах Азії норі 海苔 (в Японії), зікаї 紫菜 (в Китаї) та гім 김 (в Кореї) — листи сушеної червоної водорості Порфіра використовуються в супах або для загортання суші або онігірі. Chondrus crispus (широко відомий як ірландський мох) — ще одна червона водорость, яка використовується для виробництва різних харчових добавок, разом з Kappaphycus та різними gigartinoid водоростями.
Бурі їстівні водорості Sargassum fusiforme називають хіджікі в Японії та тот в Кореї.
Японська кухня має сім видів морських водоростей, тож, термін «морські водорості» в японській мові використовується в наукових програмах, а не посиланням для продуктів харчування.
Олія водоростей[ред. | ред. код]
Олія морських водоростей, яку ще називають водорослевою, застосовується для приготування їжі.[14] Олія морських водоростей використовується також як джерело дієтичної добавки жирних кислот, оскільки містить моно- та поліненасичені жири, зокрема EPA та DHA, обидва які є жирними кислотами Омега-3. Його вміст DHA приблизно рівняється вмісту риб'ячого жиру в лососі.[15]
Масло водоростей також використовується для біопалива, масажного масла, мила та лосьйонів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Garcia-Vaquero, M.; Hayes, M. (2 січня 2016). Red and green macroalgae for fish and animal feed and human functional food development. Food Reviews International. Т. 32, № 1. с. 15—45. doi:10.1080/87559129.2015.1041184. ISSN 8755-9129. Процитовано 29 січня 2020.
- ↑ Wong, K. H.; Cheung, Peter C. K. (1 грудня 2000). Nutritional evaluation of some subtropical red and green seaweeds: Part I — proximate composition, amino acid profiles and some physico-chemical properties. Food Chemistry (англ.). Т. 71, № 4. с. 475—482. doi:10.1016/S0308-8146(00)00175-8. ISSN 0308-8146. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 29 січня 2020.
- ↑ Garcia-Vaquero, M.; Rajauria, G.; O'Doherty, J. V.; Sweeney, T. (1 вересня 2017). Polysaccharides from macroalgae: Recent advances, innovative technologies and challenges in extraction and purification. Food Research International (англ.). Т. 99. с. 1011—1020. doi:10.1016/j.foodres.2016.11.016. ISSN 0963-9969. Процитовано 29 січня 2020.
- ↑ Garcia-Vaquero, M.; Lopez-Alonso, M.; Hayes, M. (1 вересня 2017). Assessment of the functional properties of protein extracted from the brown seaweed Himanthalia elongata (Linnaeus) S. F. Gray. Food Research International (англ.). Т. 99. с. 971—978. doi:10.1016/j.foodres.2016.06.023. ISSN 0963-9969. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Turner, Nancy J; Aderkas, P. von; Turner, Nancy J (2009). The North American guide to common poisonous plants and mushrooms (English) . Portland: Timber Press. ISBN 978-1-60469-145-0. OCLC 747112294.
- ↑ James, William D. (William Daniel), 1950-; Elston, Dirk M.; Odom, Richard B., 1937- (2006). Andrews' diseases of the skin : clinical dermatology (вид. 10th ed.). Philadelphia: Saunders Elsevier. ISBN 0-7216-2921-0. OCLC 62736861. Архів оригіналу за 17 травня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ Seaweed.ie :: Seaweed as human food. www.seaweed.ie. Архів оригіналу за 17 жовтня 2012. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ BBC - Devon Family Friendly - Tasty Seaweed Recipe - Honest!. www.bbc.co.uk. Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ Maori Kai Recipes. www.kawhia.maori.nz. Архів оригіналу за 18 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ Iodine. Linus Pauling Institute (англ.). 23 квітня 2014. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ Blogger, Meridian Sea. Cooking with Seaweed and the Health Benefits - Seaweed Varieties in UK. Meridian Sea Limited (en-GB) . Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ News, ABS-CBN. Albay folk promote seaweed 'pansit'. ABS-CBN News (англ.). Архів оригіналу за 31 січня 2020. Процитовано 31 січня 2020.
- ↑ Watanabe, Fumio; Yabuta, Yukinori; Bito, Tomohiro; Teng, Fei (5 травня 2014). Vitamin B12-Containing Plant Food Sources for Vegetarians. Nutrients. Т. 6, № 5. с. 1861—1873. doi:10.3390/nu6051861. ISSN 2072-6643. PMC 4042564. PMID 24803097. Архів оригіналу за 13 березня 2021. Процитовано 1 лютого 2020.
{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ New Culinary Trend: Cooking with Algae Oil. Allrecipes (EN) . Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
- ↑ Sd, Doughman; S, Krupanidhi; Cb, Sanjeevi (2007-08). Omega-3 Fatty Acids for Nutrition and Medicine: Considering Microalgae Oil as a Vegetarian Source of EPA and DHA. Current diabetes reviews (англ.). PMID 18220672. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Edible seaweed(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|