Аверченко Аркадій Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аркадій Тимофійович Аверченко
фото 1919 року
фото 1919 року
Дата народження: 3 (15) березня 1881(1881-03-15)
Місце народження: Севастополь, Російська імперія
Дата смерті: 12 березня 1925(1925-03-12) (43 роки)
Місце смерті: Прага
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр: гумор

Арка́дій Тимофíйович Аве́рченко (*3 (15) березня 1881(18810315), Севастополь, Російська імперія — †12 березня 1925, Прага, Чехословаччина) — український і російський письменник-сатирик і гуморист.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 3 (15 березня) 1881 в Севастополі у родині небагатого комерсанта Тимофія Петровича Аверченка.

А. Т. Аверченко закінчив лише два класи гімназії, оскільки, зважаючи на поганий зір, не міг довго займатися, і до того ж у дитинстві, внаслідок нещасного випадку, дуже пошкодив око. Але недостатня освіта, за свідченням письменника М. М. Брешко-Брешковського, із часом компенсувалася природним розумом.

До роботи Аверченку довелося стати рано, ще в 15 років, коли він найнявся на службу до приватної транспортної контори. Протримався він там недовго, трохи більше року.

1897 року Аверченко виїхав працювати конторником у Донбас, на Брянську копальню. На копальні він пропрацював три роки, згодом написавши кілька розповідей про тамтешнє життя («Вечером», «Молния» та ін.).

1903 року він переїздить до Харкова, де 31 жовтня у газеті «Южный край» з'являється його перша оповідка. У 19061907 він редагує сатиричні журнали «Штык» і «Меч», а 1907 року його звільняють з чергового місця служби із словами: «Ви хороша людина, але ні до біса не годитеся». Після цього, в січні 1908 року А. Т. Аверченко виїжджає до Санкт-Петербургу, де здобуває широку популярність.

1908 року стає секретарем сатиричного журналу «Стрекоза» і, незабаром, йому, разом із молодими ініціативними колегами, вдалося реорганізувати його у журнал «Сатирикон»), перший номер якого вийшов у квітні. Від 1913  Аверченко стає його редактором. Аверченко багато років з успіхом працює в колективі журналу з відомими людьми — Теффі, Сашою Чорним, Осипом Димовим, Н. В. Ремізовим і ін. Саме там з'явилися його найблискучіші гумористичні оповідання. За час роботи Аверченко в «Сатириконі», цей журнал став незвичайно популярним, по мотивах його оповідань ставилися п'єси в багатьох театрах країни. Окрім журналу було налагоджене видання Бібліотеки «Сатирикону»: за 1908—1913 роки вийшло друком близько ста назв книжок загальним накладом більше двох мільйонів екземплярів. Середних була перша збірка оповідань А. Аверченка, що від 1910 до 1917 року мала 24 видання. Після розколу у редакції (1913), Аверченко до 1918 року редагує вже «Новий Сатирикон».

У 19101912 Аверченко неодноразово їздить в подорожі до Європи зі своїми друзями -сатириконівцями (художниками Радаковим і Ремізовим). Ці подорожі послужили Аверченкові багатим матеріалом для творчості, і 1912 року вийшла його книга «Експедиція сатириконівців у Західну Європу», що наробила у ті часи багато шуму.

А. Т. Аверченко писав також численні театральні рецензії під псевдонімами А е, Волк, Фома Опискин, Медуза-Горгона, Фальстаф та ін.

Після Жовтневого перевороту все різко змінилося. У серпні 1918 року більшовики визнали «Сатирикон» антирадянським і закрили його. Аверченко і весь колектив журналу зайняли негативну позицію по відношенню до Радянської влади. Щоб повернутися до себе в рідний СевастопольКрим, зайнятий білими), Аверченку довелося потрапляти в дорозі у численні колотнечі, зокрема, пробиратися через територію України, де вже були на той час кайзерівські війська.

Від червня 1919 року Аверченко працював у газеті «Юг» (згодом «Юг России»), агітуючи за допомогу Добровольчій армії.

У жовтні 1919 війська Врангеля потрапили у скрутне становище, а 2 листопада 1919 Севастополь був узятий червоними. За кілька днів до цього Аверченко встиг відплисти на пароплаві до Константинополя.

На еміграції[ред.ред. код]

У Константинополі Аверченко відчув себе більш-менш затишно, оскільки там на той час знаходилася величезна кількість біженців із Росії, таких же як і він.

13 квітня 1922 року Аверченко переїздить до Софії, а потім до Бєлграду. У жодному з цих міст Аверченко надовго не залишався, і 17 червня 1922 року перебрався до Праги на постійне місце проживання.

1923 року виходить його перша збірка емігрантських розповідей «Записки Простодушного». Того ж року виходить друком книжка «Дванадцять портретів», де фігурують персонажі «Мадамъ Ленина», «Мадамъ Троцкая», «Феликсъ Дзержинскій», «Петерсъ», «Максимъ Горькій», «Θедор Шаляпинъ», «Мартовъ и Абрамовичъ», три портрети Керенського, «Балтійскій матрос», «Совѣтский учитель», «Артистка образца 1922 года», тобто висміяні усі «радянські авторитети». Більшовицьким лідером В. Ульяновим (Леніним) була помічена його збірка оповідань «13 ножей в спину революции» (Париж, 1921).

Життя далеко від Батьківщини, від рідної мови було дуже важким для Аверченка; цьому було присвячено багато його творів, зокрема, розповідь «Трагедія російського письменника».

У Чехії Аверченко відразу набув популярності; його творчі вечори користувалися надзвичайним успіхом, а багато розповідей було перекладено чеською.

Працюючи у відомій газеті «Prager Presse» (що виходила німецькою), Аркадій Тимофійович написав багато іскрометних і дотепних розповідей, в яких все ж таки відчувалася ностальгія і величезна туга за старою Росією, що навіки канула у минуле.

1925 року Аркадій Аверченко серйозно захворів. 28 січня його в майже несвідомому стані поклали до клініки при Празькій міській лікарні з діагнозом «ослаблення серцевого м'яза, розширення аорти і склероз нирок».

Врятувати його не змогли, і вранці 12 березня 1925 року він помер.

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Алексеев А. Д. А. Т. Аверченко: Автобиография. В кн.: Ежегодник рукописного отдела Пушкинского дома на 1973 год. Л., 1976;
  • Спиридонова Л. А. Аверченко. В кн.: Русские писатели, ч. 1. М., 1990;
  • Сергеев О. Белые мысли Аркадия Аверченко. В кн.: Аверченко А. Записки Простодушного. М., 1992;
  • Николаенко Н. В. Он покорял. В кн.: Крымский альбом. Феодосия.—М., 1997;
  • Левицкий Д. А. Жизнь и творческий путь Аркадия Аверченко. М., 1999.

Посилання[ред.ред. код]