Пароплав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пароплав Фултона

Паропла́в — судно, що приводиться в рух паровою машиною або паровою турбіною (останні також називають турбо-електроходами).

Пароплави з паровою машиною можуть оснащуватися гребними колесами або гребними гвинтами. Гребний гвинт у пароплавів встановлюється на одному валу з паровою машиною. У пароплавів з турбіною гребний гвинт частіше приводиться через редуктор або через електричну передачу (проте на перших турбо-електроходах використовувалися спеціальні тихохідні турбіни, що працювали безпосередньо на гребний гвинт; такі тихохідні турбіни використовуються також на сучасних атомних підводних човнах для зниження шумів).

Перші достовірні згадки про парове судно - точніше, суденце - належать до літа 1783-го, коли французький маркіз де Жуффруа спустив на води річки Сони у Леоні човен із паровим двигуном і навіть деякий час ішов на ньому проти течії - поки двигун став непридатним до використання.[1]

Джон Фітч в 1787 році створив перший пароплав «Експеримент» в США. В наступному році пароплав почав здійснювати регулярні комерційні - туристичні рейси по річці Делавер між містами Філадельфія (Пенсильванія) та Барлінгтон (Нью-Джерсі) перевозячи по 30 пасажирів за раз зі швидкістю 11-12 км/год. Проект виявився економічно провальним, тому залишився маловідомим. [2] [3]

Через 30 років Роберт Фултон -  у 1807 році побудував корабель з гребним колесом «Клермонт», який здійснював рейси по річці Гудзон від Нью-Йорка до Олбані з швидкістю близько 5 вузлів (9 км/год). Цей проект був успішним, з самого початку він привертав значну увагу преси, тому часто йому приписують створення першого пароплаву. У 1819 році американське судно «Саванна» з гребними колесами вперше перетнуло Атлантичний океан, проте більшу частку шляху корабель пройшов під вітрилами, які ще довго зберігалися на пароплавах як допоміжна сила.

Справжнім же першопрохідцем став англійський пароплав «Сіріус», який у квітні 1838 року досяг Нью-Йорка через 18 днів і 110 годин після відплиття. «Сіріус» став першим володарем «Блакитної стрічки Атлантики» - умовного призу, що присуджується за найшвидший перетин океану між Старим і Новим Світом. Щоправда, в рекордсменах пароплав пробув недовго - всього через чотири години досягнення було побито судном «Great Western», яке вийшло в путь одночасно з кораблем-піонером, але через пожежу, що виникла на борту, було змушене повернутися в порт і таким чином дало «Сіріусу» фору в три дні на те, щоб стати першим із перших.

Варто відзначити, що взяття Атлантики кораблю із зоряним ім´ям взагалі давалося відверто через силу. Справа в тому, що запасів вугілля на борту для рейсу не вистачало, тому команді довелося кинути в топку запасні снасті, щогли, настил містків, поручні й навіть меблі.

Додамо, що в тому ж 1838-му був побудований перший гвинтовий пароплав - «Архімед». Гребний гвинт помітно поліпшив ходові якості пароплавів, що врешті-решт і призвело до остаточного витіснення з моря вітрильного флоту.

«Амазонка»

28 червня 1851 року в Англії був спущений новий і найбільший в історії дерев´яний пароплав з примітною назвою «Амазонка». Судно мало 91 м в довжину і 14,5 м в ширину. Однак прожив корабель зовсім недовго: на самому початку 1852 року на борту виникла пожежа, судно трагічно загинуло, забравши із собою 58 пасажирів і 162. Ще 11 осіб з’їхали з глузду від пережитого жаху.

З переходом від гребних коліс до гребних гвинтів ходові якості пароплавів сильно покращились. Це призвело до того, що на початок XX століття такі судна практично повністю витіснили на морі парусні.

ККД пароплавів з паровою машиною (побудованих в 1950-ті роки), становить 20—25 %; у турбо-електроходів 30—35 %.

Будівництво пароплавів тривало до 1950-их років. Наприклад, в СРСР останньою серією річкових пароплавів став тип «Йосип Сталін» (пізніше перейменований на «Рязань»). Пароплави цього типу будувалися до 1959 року.

Див. також[ред.ред. код]

SS Sirius

Посилання[ред.ред. код]

  1. Микола Горський, КОМЕНТАРІ[1]
  2. Isaac AsimovAsimov's Guide to Science 1972
  3. англійска версія Вікіпедії