Апулей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Л́уцій Апуле́й (Apuleius, бл. 125—†180 рр. н. е.) — римський письменник, родом з Північної Африки. Філософ-платонік, ритор, писав грецькою і латиною. Дані про біографію Апулея взяті з його творів. Син заможних батьків. Народився в роки правління Адріана,творив за царювання Антоніна Пія та Марка Аврелія. Рідне місто Апулея - Мадавра - входило в римську колонию в Нумідії. Отримав освіту в Карфагені та відшліфував її в подорожах по Сходу, Елладі, Італії. Потрапивши до Рима, бездоганно оволодів латинською мовою. Певний час виступав у суді, але з невідомих причин був змушений повернутися на батьківщину. Одружившись на багатій і значно старшій за нього вдові, був звинувачений її спадкоємцями в тому, що «причарував» до себе цю жінку. Був виправданий, але репутація мага-інтелектуала залишилася з ним протягом усього життя (навіть коли він обійняв у Карфагені видатну й почесну тоді посаду головного жерця провінції).

Творчість[ред.ред. код]

Апулею належало чимало різноманітних праць, серед них поетичні твори, зокрема гімни і панегірики, нариси з історії Риму, численні промови, наукові трактати з медицини, сільського господарства, математики, рибальства, астрономії, музики, художні романи тощо. З цього значного творчого здобутку повністю збереглися лише «Апологія, або Промова на захист самого себе від обвинувачення в магії» (103 розділи) і роман «Метаморфози, або Золотий осел» (11 книг), а також уривки промов «Флориди» («Квітник»), три філософські трактати. У першому, «Про Платона і його вчення», Апулей досить поверхово викладає етичні й філософські погляди мислителя.
Другий, «Про божества Сократа», письменник присвятив розгляду сократівських демонів і тій ролі, яку вони ніби відігравали як проміжні істоти між людьми й богами.
В останньому трактаті, «Про мир», у популярній формі викладається одна з праць Арістотеля, що не дійшла до наших днів.

«Апологія»[ред.ред. код]

«Апологія, або Промова на захист самого себе від обвинувачення в магії» була створена за чотири дні. Значно пізніше виступу в суді Апулей доповнив її в другій частині й детально обробив. Упродовж усієї промови Апулей неодноразово вихваляє свою майстерність у багатьох галузях, ерудованість, ученість, протиставляючи їм невігластво, примітивізм мислення й мови «тупоголової хуторянщини», тобто своїх позивачів. Написана простою мовою, сповнена прозорими й зрозумілими думками, не затемнена пишномовними риторичними прийомами чи надто складною формою, «Апологія» стала оригінальним і цікавим зразком пізнішого римського красномовства й водночас історико-літературним документом тих часів. Своєрідність її полягала і в тому, що Апулей не дотримувався в ній суворих правил композиції судових промов і за потреби сміливо відступав від них.

Роман «Метаморфози»[ред.ред. код]

Найвідомішим твором Апулея є його роман «Метаморфози» («Золотий осел») в 11-ти книгах. Епітет «золотий» не стосується змісту книги, а доданий пізніше як комплімент майстерності письменника. У романі йдеться про перетворення (метаморфози) юнака Луція на осла та навпаки, а також про його найрізноманітніші пригоди в цій подобі. У фіналі богиня Ісіда звільняє Луція від звірячої подоби, і він стає ревним служителем її культу. До перетворення Луцій жив у розпусті, неначе тварина, і лише побувавши «в шкурі» осла (тобто твариною), він перетворився на справжню людину. У творі наявні елементи еротики, фантастики, авантюри, а строкатість його змісту посилюється ще й 12-ма вставними новелами(деякі з ним часто переспівувалися, зокрема Дж. Бокаччо в знаменитому «Декамероні»). Одну з новел — про Амура і Псіхею використали європейські поети, художники, композитори. Українською мовою її переклав Іван Франко.

Українські видання[ред.ред. код]

  • Апулей, Люцій. Метаморфози, або Золотий осел: Роман / Переклад Йосипа Кобова, Юрія Цимбалюка. — Харків : Фоліо, 2004. — 319 с. — [Бібліотека світової літератури]. ISBN 966-03-2352-2

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: Підручник. - Вид. 3 - тє, стереотип. - К.: Либідь,2008. – 705-706 с.
  • Ковбасенко Ю. І. «Антична література: навч. посіб.» / — 2-ге вид., розшир. та доповн. — К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — 218 с.

Посилання[ред.ред. код]