Риторика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання.

Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Інтелектуальні посібники, написані Арістотелем, Квінтіліаном і Цицероном, як і вся літературна критика базувалась на риторичних правилах. Арістотель розрізняв три способи переконання:

• логічний
• емоційний
• етичний

Арістотель кодифікував правила риторичного змісту під категоріями винахідливості, пристосування, і стилю.

Разом з діалектикою і граматикою, риторика складала тривіум, базову частину навчального плану у середньовічній освіті. ЇЇ правила були пристосовані до середньовічних форм, таких як проповіді і правові документи.

[ред.] Сучасна риторика

На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки означилося заснуванням факультетів риторики й промов при закладах освіти, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійних організацій. Теоретики загалом погоджуються, що значною причиною такого відродження вивчення риторики стало поновлене визнання важливості мови й переконання в щоразі більш просякнутому медіа XX сторіччі. Початок панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно й радіо надали більшу роль риториці в житті людей.

Викладання риторики в Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.

До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.

Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі визначає необхідність риторичної освіти на всіх рівнях її здобуття. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.

У сучасній філософії та лінгвофілософії з'явився напрям комунікативної філософії. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцендентна прагматика і трансцендентна риторика. Представники цього напряму (Юрґен Габермас, Вітторіо Гьосле та інші), стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки в тому випадку, коли воно послуговується ідеальною риторикою. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцендентної прагматики скерована на те, щоб якомога більша кількість членів суспільства була озброєна риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, створювала гармонійне суспільство. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами повинна бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.^[1].

На сьогоднішній день дуже мало уваги приділяється риториці, можливо тому в нашій країні немає стійкої і виваженої політики демократії.

[ред.] Основні розділи класичної риторики

1. Інвенція (винахід, вигадка) — перший розділ риторики в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювань, майбутнього вступу.
2. Диспозиція (розташування, розміщення) — це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про придмет виступу і визначення правил оперування ними.
3. Елокуція (висловлююсь, викладаю) — третій розділ риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження теми виступу.
   • Елоквенція — підрозділ елокуції, яку можна назвати серцевиною красномовства, тому що у ній допускається використання різноманітних художніх засобів: епітетів, метафор, а також фразеологізмів і крилатих виразів.
4. Меморія (память, згадка) — наступний розділ риторики, призначення якого — допомогти оратору запамятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі.
5. Акція (дія) — призначення полягає у тому, щоб підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо.

[ред.] Примітки