Битва за Кельбаджар
| Битва за Кельбаджар | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Карабаський конфлікт | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Нагірно-Карабаська Республіка [1][2]  Вірменія [1]
|
 Азербайджан
| ||||||
Битва за Кельбаджар (вірм. Քարվաճառի ճակատամարտ, азерб. Kəlbəcər üçün döyüş) — битва весняно-літньої кампанії 1993 року Карабаської війни.
Передісторія[ред. | ред. код]
27 березня 1993 року з метою попередження весняної атаки азербайджанських збройних сил вірменська сторона вжила атаки на Кельбаджар й Фізулі.[3]
На цей момент гірський Кельбаджарський район було відрізано від решти частини Азербайджану. Із заходу знаходилась Вірменія, на півдні — зайнятий силами НКР у 1992 році Лачін, зі сходу контрольований карабаськими вірменами Мардакертський район й на півночі розташовувались гори, єдиний шлях через які проходив через Омарський перевал, вкрай ненадійний взимку.[1]
Наступ[ред. | ред. код]
27 березня вірменські війська почали операцію із захоплення Кельбаджару. До 29 березня місто було оточено, упродовж 3 днів вірмени зайняли райцентр. Населення міста було евакуйовано вертольотами або залишило місто гірськими перевалами, їхнє майно було розкрадено. Кельбаджар був важливою стратегічною точкою для вірменської сторони, в результаті захоплення міста було встановлено міцний зв'язок між Вірменією та НКР, що покращило стратегічне становище вірменів.[1].[4]
Населення району до захоплення вірменами становило близько 45 тисяч чоловік[5], в основному азербайджанці й курди, які в результаті були змушені залишити свої домівки. Швидкість наступу, відсутність надійних шляхів евакуації, блокування вірменами, що наступали, існуючих шляхів й зимова погода зробили становище мирних жителів дуже вразливим. Багатьох з них було взято у заручники, багато стали жертвами невпорядкованого вогню вірменських сил. Часто вірменські сили вели вогонь по мирних жителях, що відходили, в тому числі з використанням артилерії. Окрім того, в ході наступу вірменські сили знищували будинки й майно мирних жителів, що заборонено правилами війни.[1]
1 квітня 1993 року вірменські сили, використовуючи автоматичну зброю й гранатомети, здійснили напад на вантажівку ГАЗ-52, що перевозила 25 мирних жителів. В результаті вони всі були або вбиті, або поранені й захоплені як заручники.[1]
Захопивши Кельбаджар, вірмени продовжили наступ у напрямку Фізулі, Кубатли й Зангелана. Наступ було зупинено за 2 кілометри від Фізулі. Це призвело до масової хвилі біженців з цих територій.[1][3]
Позиція світової спільноти[ред. | ред. код]
Звістка про захоплення Кельбаджарського району спричинила негативну реакцію з боку багатьох країн.
Одразу ж негативну позицію зайняла Туреччина. 1 квітня вона висунула вимоги до Вірменії «негайно вивести всі вірменські війська з території Азербайджану». Після цього Туреччина заборонила перевезення гуманітарних вантажів для Вірменії через свою територію й оголосила підвищену боєготовність у своїх ВПС [6].
Іран, заявив 2 квітня про свою „занепокоєність долею громадян, що «опинились в облозі», й неприпустимістю розростання конфлікту та окупації чужих земель“. Іран пізніше передислокував до кордону з Азербайджаном два полки, у яких було оголошено підвищену боєготовність [6]. Уряд Ірану дав зрозуміти азербайджанському керівництву, що у разі заклику про допомогу він готовий до найрішучіших дій для захисту територіальної цілісності Азербайджану [6]
Але на екстреному засіданні Рада безпеки ООН 6 квітня відхилила запропоноване Туреччиною формулювання «агресії Вірменії проти суверенної Азербайджанської республіки». 6 квітня було зроблено заяву Голови Радбезу ООН, а 30 квітня було прийнято резолюцію, де висловлювалась серйозна стурбованість «у зв'язку з погіршенням стосунків між Республікою Вірменія та Азербайджанською Республікою», зазначалось занепокоєння з приводу «ескалації збройних військових дій, та зокрема останнього вторгнення місцевих вірменських сил до Кельбаджарського району Азербайджану». Резолюція Радбезу вимагала «негайного виведення всіх окупаційних сил із Кельбаджарського району й інших нещодавно окупованих районів Азербайджану» [6][7].[1][2][8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и Human Righs Watch/Helsinki, part VII. The Republic of Armenia as a party to the conflict, Azerbaijan. Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh, ISBN 1-56432-142-8
- ↑ а б Резолюція 822 (1993) від 30 квітня 1993 року. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 14 травня 2011.
- ↑ а б Armenian Research Center // FACT SHEET: NAGORNO-KARABAGH [Архівовано 18 серпня 2010 у Wayback Machine.] // The University of Michigan-Dearborn; April 3, 1996
- ↑ А. Пертросян «Карабах. На грані віків» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2010. Процитовано 14 травня 2011.
- ↑ Офіційний перепис населення СРСР 1989 р. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 14 травня 2011.
- ↑ а б в г Армен ХАЛАТЯН «Вірменія і Карабаський конфлікт». Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 14 травня 2011.
- ↑ Мехтієв, Мінасян, Карабаська проблема остаточно інтернаціоналізувалась // Независимая газета — 8 квітня 1993.
- ↑ Записка голови Ради Безпеки (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2013. Процитовано 14 травня 2011.
Джерела[ред. | ред. код]
- Міжнародний інститут гуманітарно-політичних досліджень [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- фонд імені Монте [Архівовано 20 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Excerpt on the battle on the NKR website [Архівовано 26 травня 2011 у Wayback Machine.]
- «Чорний сад» Том де Ваал [Архівовано 13 травня 2009 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||
.png){kind=small}
