Битва на Стугні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на Стугні
Дата: 26 травня 1093
Місце: правий берег Стугни (права притока Дніпра)
Результат: Перемога половців
Сторони
Київська Русь Половці
Командувачі
Володимир Мономах
Ростислав Всеволодович
Святополк II Ізяславич
Тугоркан
Боняк
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
великі імовірно великі

Битва на Стугні - битва, що відбулась 26 травня 1093 року на правому березі Стугни (права притока Дніпра) між Руссю та половцями.

Передумови битви та сили сторін[ред.ред. код]

13 квітня 1093 року помер останній з синів Ярослава МудрогоВсеволод Ярославич. Після його смерті великим князем київським став онук Ярослава — Святополк Ізяславич, а його двоюрідний брат Володимир Всеволодович Мономах — князем чернігівським. Проте усобиці в домі Рюриковичів не припинялися, і цим користувалися половці, вимагаючи плату за мир. Святополк платити відмовився, посадивши послів до в'язниці. Тоді половецький хан Тугоркан (Тугор-хан) напав на васалів Русі — кочове плем'я торків, взявши в облогу їхнє місто Торчеськ (нині с. Ольшаниця Рокитнянського району Київської області). Не дуже популярний серед родичів Святополк був змушений кликати інших князів південно-західної Русі (Мономаха та його молодшого брата Ростислава, князя переяславського) на допомогу проти кочовиків. Ядро війська Святополка складали 700 «отроків» — «молодша» дружина князя, не меншою була чернігівська дружина Мономаха, плюс невідома кількість переяславських дружинників і піших воїв Ростислава Всеволодовича. Можлива загальна кількість руського війська — кілька тисяч вояків, половці, можливо, дещо переважали супротивника за чисельністю.

Озброєння та сили сторін[ред.ред. код]

Руська важкоозброєна кінна дружина являла собою доволі грізну силу на полі бою, тоді як у половців цього періоду важкої кінноти було обмаль. Піхота русичів була озброєна списами, рогатинами, сокирами, іноді луками. Основою половецького війська була легка кіннота, озброєна луками, шаблями та арканами, причому в бій ішли практично всі боєздатні чоловіки племені.

Були серед половців і жінки-воїни. Головною надією кочовиків у бою з військом Русі було розладнати бойові порядки русичів — удаваними відступами, масованим обстрілом із луків, змусивши нестійкі частини до відступу, а потім прорвати розладнане бойове шикування піхоти сильним фланговим ударом. Це їм нерідко вдавалося, проте часто давалася взнаки перевага русичів у кількості добре споряджених воїнів професіоналів, спеціалістів з рукопашного бою.

Хід битви[ред.ред. код]

Попри поради Мономаха укласти мир з половцями, Святополк рвався в бій, навіть ризикуючи залишити у себе за спиною річку Стугна, що розлилася через дощі. Зібравши війська в Треполі, князі перейшли Стугну і зайняли оборону біля одного з елементів Змієвих валів, виставивши перед собою заслон з лучників. Мономах з чернігівцями зайняв лівий фланг, Святополк з киянами та турово-пінцями — правий, а в центрі стояли переяславці Ростислава Всеволодовича. Після стрілянини, яку, схоже, виграли кочовики, половці атакували правий фланг і прорвали бойові шикування загонів Святополка, який довго тримався разом із своїми дружинниками, проте таки змушений був відступити. Потім половецька кіннота розбила чернігівців Мономаха на лівому фланзі і Ростислава у центрі, так що брати з рештками війська почали тікати до Стугни, у водах котрої потонув Ростислав (згодом його тіло знайшли і поховали в соборі Святої Софії у Києві). Мономах відступив з нечисленним загоном до Чернігова, а Святополк з кількома дружинниками — до Києва.

Втрати сторін і наслідки битви[ред.ред. код]

Втрати руського війська були дуже великі: полягла дружина Святополка, більшість чернігівських бояр, дружини і воїв, чимало переяславців також були вбиті чи потрапили в полон.

Втрати половців невідомі, але, зважаючи на досить впертий рукопашний бій, вони мали бути помітними. Після битви Тугоркан змусив капітулювати Торчеськ, узяв у полон багато мешканців Київщини. Знову розбивши Святополка в тому самому нещасливому для Русі році (під Желанню), 1094 р. хан змусив великого князя київського укласти вигідний для половців мир і видав за Святополка свою доньку. Але вже за кілька років протистояння половців і Русі відновилося.

Історична пам'ять[ред.ред. код]

Програна битва на Стугні (єдина поразка такого масштабу, що її зазнав у битвах зі Степом Мономах) запам'яталася мешканцям Русі — 90 років по ній автор «Слова о полку Ігоревім» згадував її у своєму творі. Тугоркан, що дався взнаки русичам, у билинному епосі перетворився на Тугарина Змієвича (змія — відомий половецький тотем). Проте, як і більшість програних Руссю битв, вона була слабко відображена у «масовій культурі» наступних століть.

Джерела[ред.ред. код]

  • Визначні битви та полководці української історії / Д. В. Журавльов. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — 416 с .: іл.