Вежа у Поштовому
| Вежа у Поштовому | |
|---|---|
 | |
| 44°50′10″ пн. ш. 33°57′54″ сх. д. / 44.83611° пн. ш. 33.96500° сх. д.Координати: 44°50′10″ пн. ш. 33°57′54″ сх. д. / 44.83611° пн. ш. 33.96500° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | Поштове, Бахчисарайський район, Автономна Республіка Крим |
| Тип | пам'ятка |
| Стиль | орієнталізм |
| Засновник | емір Сеїд Абдул Ахан Хан |
| Перша згадка | на початку XX століття |
| Статус | пам'ятка архітектури місцевого значення |
  Вежа у Поштовому Вежа у Поштовому (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
Вежа у Поштовому — водонапірна вежа, побудована на початку XX століття в стилі орієнталізму в Україні, у селищі міського типу Поштове Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим.
Історія[ред. | ред. код]
Необхідність забезпечення поселенців водою постала із тих пір, коли великі маси населення обживали місцини, у яких із джерелами прісної води була скрута. Тому жителі Криму облаштовували різні системи водозабезпечення: акведуки, канали, водотоки та водогони[1]. Поруч із цими системами городяни будували певні інженерні споруди, (криниці, вежі), а ті які прослужили мешканцям тривалий час — ставали місцевими пам'ятками[2].
Селище Поштове (колишня назва Базарчик) розташоване поруч Сімферополя, у степовій частині Кримського півострова. Через це його можна віднести до місцевості, де існує проблема із забезпеченням води. Якщо для задоволення побутових питань в селі Базарчик (колишня назва смт Поштове) води з місцевих колодязів вистачало, то із збільшенням кількості населення потреба у воді зростала все більше. Коли ж через селище проклали залізничну колію, необхідність у воді зросла в рази: для технічних засобів, ремонтних робіт, обслуговування пасажирів і поїздів (паровозів). Тож, за прикладом європейських держав[3], водонапірними вежами регулювали напір і подачу води на залізницю та створення її запасу в містечку.
Передумови[ред. | ред. код]
Наприкінці ХІХ—ХХ століть, Кримський півострів, особливо його південна і західна частини, завдяки старанням промисловців і землевласників почав перетворюватись у курортну зону, місцем відпочинку багатіїв зі всієї Російської імперії. Багато хто з них побудували собі маєтки, а добиралися туди, зазвичай, залізницею. Чим і користувалися місцеві урядники, звертаючись до них за фінансовою підтримкою.
Одним з цих відпочивальників виявився емір Бухари — Сеїд Абдул Ахан Хан. Бухарське ханство (васал) з 1868 року було під протекторатом Російської імперії (сюзерен). Сеїд Абдул Ахан-хан тривалий час перебував у Росії, у державних справах чи просто під час відпочинку. Згодом він збудував собі маєток у Ялті[4]. І час від часу помагав місцевим чиновникам фінансово, навіть у Санкт-Петербурзі (посприяв побудові першої мечеті).
Гіпотеза спорудження вежі[ред. | ред. код]
На початку ХХ століття Базарчик почав швидкими темпами розвиватися, тому поставали питання залучення додаткових коштів для розбудови його інфраструктури. Тому земські урядовці звернулися до еміра Бухари (який робив щедрі пожертви), щоби той виділив їм кошти на будівництво водонапірної вежі[5].
Необхідна сума була надана і, за твердженням кримського історика і краєзнавця В. Н. Гурковича, поруч із залізничною станцією Базарчик (пізніше — Альма) звели унікальну гідротехнічну споруду. Надалі вона експлуатувалася залізничниками та мешканцями цієї частини селища. Під час революцій та громадянської війни в Росії та часи німецько-радянської війни, вежа суттєво не постраждала.
Сучасність[ред. | ред. код]
Технічний прогрес ХХ століття спричинив до втрати актуальності у більшості колишніх інженерних комунікацій створених людьми, так і водонапірні вежі втрачають життєву перспективу, поступово занепадаючи. Поряд з цим, чимало веж отримують нові функції, як оригінальні висотні архітектурні споруди, і стають історичними та туристичними принадами міст.
Водонапірна вежа в селищі Поштовому вважається пам'яткою промислової архітектури початку XX століття та з 2011 року підпорядковується управлінню Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини. Вежею й надалі опікується Придніпровська залізниця (утримує в належному вигляді), якій підпорядковувалась колишня залізнична станція Альма. Станом на 1926 рік, за новим адміністративним поділом, станція Альма була самостійним населеним пунктом[6]. Вежа, функціонуючи й далі, як водонапірна станція, є ще й відвідуваним туристичним об'єктом у селищі.
Опис вежі[ред. | ред. код]
Поруч із залізничною станцією селища Поштового височить двоповерхова водонапірна вежа в східному стилі (орієнталізм)[7], інженерна споруда місцевого водогону. Вежа знаходиться на невеличкому підвищенні, куди вода з річки Альма (протікає поруч)[8] по трубах подається у накопичуючий резервуар.
Сама будівля має форму восьмигранника із куполом, притаманним середньоазійській архітектурі. Характерною особливістю вежі є фальш-вікна з різьбленими лиштвами (під рослинний орнамент), облаштовані на кожній грані-стіні[9]. Ймовірно, раніше чотири вікна були відкритими, бо проглядається непервинна кладка у віконних отворах. Декорування вежі здійснювали різьбярі по каменю (можливо з Бухари), оскільки фриз вежі орнаментований арабською в'яззю, а грані другого ярусу пишно орнаментовані геометричними візерунками.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ М. І. Рєпніков, Ф. І. Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». Ще давні римські водогони: херсонеський водопровід покладений частково по потужним кам'яним акведуках в Сарандінаківській балці, є водопроводи в Ай-Тодор, у Партеніті, у Кастелі, в Алушті, поблизу Камишли, у Чуфут-Кале, в Інкермані, у гирлі річки Качи та інших місцях. Усі пізніші володарі Криму дбали не тільки про підтримку існуючих, а й про прокладання нових водопроводів. Генуезці влаштували водопроводи в Балаклаві, у Судаку, у Феодосії, де «наявність численних водопровідних труб» було встановлено ще Палласом. Татари побудували водопроводи в Старому Криму і Бахчисараї, діючі й понині, але недосліджені. Турки, врешті-решт, провели воду в Чоргунь і Ені Кале. www.krimoved.crimea.ua. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ М. І. Рєпніков, Ф. І. Шміт «О технике водоснабжения средневековых городов Крыма». У долині Чорної річки в селі Чоргунь височіє величезна дванадцятигранна вежа (висота 19 м, діаметр 12 м), всередині кругла, крита стрілчастим склепінням. Мабуть вежа - турецької споруди служила житловим донжоном та інженерною спорудою. Під вежею знаходиться величезна цистерна, у яку вода підводилася гончарними трубами з найближчою висоти на півночі. www.krimoved.crimea.ua. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ Міловський Валентин Анатолійович, «Следы прошлого», Калінінградська область. Фотоальбом з примітками. Поява перших водонапірних башт на півночі Східної Пруссії пов'язана з будівництвом Східної залізниці в 1852—1860 роках... Більшість міських і заводських веж побудовані на початку XX століття, до I Світової війни. Це було пов'язано, насамперед, з бурхливим розвитком водопроводу. lib39.ru. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ Емір Бухарський був сьомим правителем з узбецької династії Мангит, що веде свій древній рід по жіночій лінії від Чингіз-хана. Свій трон він зайняв у 1885 році. Для своєї країни Сеїд-Абдул-Ахат був корисним реформатором, що ознаменував своє правління низкою великих реформ і перетворень. Першим виданим законом знищувалося рабство в Бухарі — всі раби були звільнені. Відомо про дружбу Сеїд Абдул Ахан Хана з Миколою II: емір навмисне придбав ділянку землі над Приморським парком, щоб бути ближче до імператорської сім'ї, яка, традиційно, проводила літні дні в Лівадійському палаці. А свій палац емір ласкаво називав «Дількісо» (тюркською мовою — «чарівний») ... Летопись Русской Усадьбы. Архів оригіналу за 16 травня 2017. Процитовано 08.08.2015. (рос.)
- ↑ Емір Сеїд Абдул Ахан-хан часто й подовгу жив в Росії. У Ялті він побудував шикарний палац. Коли місто відчував брак коштів при будівництві громадських будівель, емір робив щедрі пожертви. Виділив правитель кошти і на будівництво водонапірної башти в Базарчику (так називалося тоді село Поштове). «Форум Поштового». Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 8 серпня 2015. (рос.)
- ↑ Поштова — залізнична станція Кримського відділення Придніпровської залізниці. dic.academic.ru. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ Розвиток архітектури орієнтального напрямку на Південному березі Криму був пов'язаний з місцевою кримськотатарською традицією, етнознавчими студіями зодчих під час реставрації Бахчисарайського палацу у другій половині ХІХ століття... В. Виноградов «Пластичне оздоблення архітектури Ялти орієнтального напрямку 1880— 1910-х рр.» Вісник ХДАДМ
- ↑ Селище Поштове розташоване на березі річки Альми, у долині між Внутрішньою і Зовнішньою грядами Кримських гір. allcrimea.net. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
- ↑ Восьмигранну призматичну споруду вінчає купол. У кожній грані першого ярусу — високі вікна, обрамлені різьбленими лиштвами з рослинним орнаментом. www.geocaching.su Інтелектуальна гра «Геокэшинг (geocaching)». Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Водонапірна вежа у Поштовому [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Водонапірна вежа від еміра Бухари у Поштовому [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)