Венгрув
| Венгрув Węgrów | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
 | ||||
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 52°24′ пн. ш. 22°01′ сх. д. / 52.400° пн. ш. 22.017° сх. д. | ||||
| Країна |
 Польща | |||
| Регіон | Мазовецьке воєводство | |||
| Магдебурзьке право | 1441 | |||
| Площа | 35,51 км² | |||
| Населення | 12837 (2011)[1] | |||
| · густота | 356 (2008[2]) осіб/км² | |||
| Водойма | Лівець | |||
| Міста-побратими |
Жовква, Рокитне, Сколе  Україна | |||
| Телефонний код | (48) 25 | |||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | |||
| Номери автомобілів | WWE | |||
| GeoNames | 756046 | |||
| OSM | ↑2703676 ·R (Венгрівський повіт) | |||
| SIMC | 0975871 | |||
| Поштові індекси | 07-100 | |||
| Міська влада | ||||
| Вебсайт | wegrow.com.pl | |||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Венгрув у Вікісховищі | ||||
Венгрув, також Ве́нгрів (пол. Węgrów) — місто в східній Польщі, Мазовецьке воєводство, Венгровський повіт. Адміністративний центр повіту. Розташоване на річці Лівець. Виникло у XIV ст. як оселення Дорогичинської землі на межі Підляшшя і Мазовії. Права міського самоврядування отримало 1441 р. від мазовецького князя Болеслава IV. У 1446—1569 рр. належало Литві. Тривалий час було приватним містом, яким володіли Угровські, Радзівіли, Кішки. З середини XVI ст. стало одним із найбільших польських центрів протестантизму (кальвінізму, лютеранства, неоаріанства) та польського єврейства. У 2-й пол. ХІХ ст. більшість населення становили юдеї.
Назва[ред. | ред. код]
- Венгрув, або Ве́нґрув (пол. Węgrów)[3] — польська назва.
- Ве́нгрів[4][5][6], або Угрів[7] — українська назва.
Історія[ред. | ред. код]
Між Польщею і Литвою[ред. | ред. код]
Венгрів утворився як поселення на кордоні Підляшшя і Мазовії. Він розвинувся в урбаністичний центр у XIV ст. завдяки зусиллям колоністів-мазурів, й тривалий час був яблуком розбрату між Великими князівством Литовським і Мазовецьким князівством. У XV ст. Венгрів перебував під владою останнього, про що свідчить згадка в джерелі 1414 р., де зазначено заснування місцевої парафіяльної церкви[8].
Розташування Венгріва на торговому шляху до Русі сприяло швидкому процвітанню містечка. Воно входило до складу Дорогичинської землі Підляського воєводства[9].
1441 року мазовецький князь Болеслав IV дарував Венгріву міське самоврядування на основі кульмського права. Проте 1446 року князь продав місто великому князю литовському Казимиру Ягеллончику, внаслідок чого Венгрів увійшов до складу Литви. Після Люблінської унії 1569 року й передачі Підляського воєводства Польській Короні, Венгрів був приєднаний до Польщі.
Приватне місто. Центр протестантизму[ред. | ред. код]
Попри міське самоврядування Венгрів був приватним містом. Його першим власником був олмовецький єпископ Станіслав Павловський. 1476 р. місто перейшло до родини Угровських. 1506 р. Венгрів увійшов до посагу Марини Угровської, яка вийшла заміж за вітебського воєводу Януша Костевича. Від їхньої доньки Анни місто перейшло до Радзивілів, а від них до Кішок в 1558 році. 1593 р. Венгрів знову повернувся до Радзивілів, які сприяли заселенню міста емігрантами з різних частих Європи.
Найбільшого розквіту Венгрів пережив у XVI ст., що було пов'язано із ростом торгівлі збіжжям у Речі Посполитій. У XVII ст. тут була закладена купецька факторія, суконні мануфактури. Місто підтримувало тісні стосунки із Гданськом.
Від 1558 р., під патронатом Радзивілів і Кишок, Венгрів заполонили протестантські мігранти. Місто стало важливим центром Реформації в Польсько-Литовській державі. Парафіяльну церкву перетворили на кальвіністський дім зборів (1630 р. повернута католикам), були засновані лютеранські друкарня і школа. Венгрів став колискою польських братів і залишався осередком цього неоаріанського руху до 1592 р.[10] Сюди переїхала лютеранська парафія Варшави, і саме тут, аж до 1788 р. відбувалися протестантські синоди під протекцією кальвістів-Радзивілів. Так само, в XVI ст. у Венгрові виникла невелика єврейська громада, яка розрослася настільки, що у 2-й половині ХІХ ст. бл. 62 % міщан становили юдеї.
Під час шведського потопу 1657 р. Венгрів зазнав страшних руйнувань. Місто двічі палили трансільванці Юрія Ракоці й шведи.
1886 року вперше в місті зведено православну церкву[6]. У міжвоєнні 1918—1939 роки польська влада в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну церкву[6].
Населення[ред. | ред. код]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][11]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 6162 | 1217 | 4392 | 553 |
| Жінки | 6675 | 1257 | 4047 | 1371 |
| Разом | 12837 | 2474 | 8439 | 1924 |
Церкви[ред. | ред. код]
- Базиліка Внебовзяття (Церква св. Петра і Павла) — католицька
- Цервка св. Трійці — католицька
- Стара лютеранська церква — XVII ст.
- Цервка св. Антонія Падуанського
-
Св. Петра і Павла -
Св. Трійці -
Лютеранська -
Св. Антонія Падуанського
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Анхель Розенблат — венесуельсько-єврейський філолог-іспаніст.
- Косіор Станіслав (1889—1939) — більшовицький діяч.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ О. В. Просяник (2014). Кретов Олександр Єфремович. Енциклопедія сучасної України. 1923. Архів оригіналу за 31 жовтня 2023. Процитовано 31 жовтня 2023.
- ↑ Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.
- ↑ Гаврилюк, Юрій. Підляшшя Північне і Південне: штрихи до “портрету” українства |. Союз українців Підляшшя. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 17 квітня 2020.
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 137.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси [2] [Архівовано 27 січня 2020 у Wayback Machine.]. Том IV. Розділ V. Стор. 4.
- ↑ Kazimierski 1970, S. 268.
- ↑ Maroszek 1976, S. 97.
- ↑ Gruszecki 1976, S. 318—322.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
- Węgrów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 256. (пол.)— S. 256—259. (пол.)
- Ґурчик, Войчєх Єжи, ШЛЯХ МОНАСТИРІВ ПОСТРЕФОРМАЦІЙНИХ [Архівовано 29 вересня 2021 у Wayback Machine.] Видавництво: Римсько-католицька парафія Святого Петра Алькантарійського і Святого Антонія Падуанського в Венгрув 2020.
- Górczyk Wojciech Jerzy, KRÓTKA HISTORIA KOŚCIOŁA I KLASZTORU POREFORMACKIEGO W WĘGROWIE [Архівовано 15 вересня 2021 у Wayback Machine.], Węgrów 2020.
- Грушевський М. Історія України-Руси. Том IV. Розділ V. С. 4.
- Gruszecki, S. Węgrów kolebką arianizmu polskiego // Rocznik Mazowiecki, T. 6, 1976, S. 318—322.
- Kazimierski, J. Z dziejów Węgrowa w XV—XVII wieku // Rocznik Mazowiecki, № 3, Mazowieckie Towarzystwo Naukowe, 1970.
- Maroszek, J. Rzemiosło w miastach podlaskich // Studia nad produkcją rzemieślniczą w Polsce (XIV—XVIII w.). Wrocław 1976.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венгрув
|
