Вирипаєв Іван Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Вирипаєв
рос. Иван Вырыпаев
Народився 3 серпня 1974(1974-08-03)[1] (49 років)
Іркутськ, СРСР[1]
Громадянство  Росія
 Республіка Польща
Діяльність актор, сценарист, драматург, кінорежисер, театральний режисер, режисер
Alma mater Іркутське театральне училищеd (1995) і Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Заклад Камчатський театр драми і комедіїd, Іркутське театральне училищеd, Театр «Практика»d, Російський університет театрального мистецтва і Школа-студія МХАТ
Роки діяльності 1995 — донині
У шлюбі з Поліна Агурєєва, Кароліна Грушка і Світлана Іванова-Сергєєваd
IMDb nm2196782
Нагороди та премії
CMNS: Іван Вирипаєв у Вікісховищі

Іван Олександрович Вирипаєв (рос. Иван Александрович Вырыпаев; нар. 3 серпня 1974, Іркутськ, РСФСР) — російський драматург, актор та режисер театру і кіно, сценарист, продюсер. Художній керівник театру «Практика» (2013 — 2016)[2], засновник продюсерської компанії WEDA (Польща)[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Олександр Миколайович Вирипаєв, викладач Іркутського педагогічного коледжу №1. Мати — Віра Тимофіївна Вирипаєва.

У 1995 році закінчив Іркутське театральне училище, після закінчення один сезон пропрацював актором Магаданського театру, згодом — два сезони актором Театру драми і комедії на Камчатці.

У 1998 році заснував Театр-студію «Простір гри» в Іркутську. Того ж року стає студентом Вищого театрального училища ім. Б. Щукіна, навчаючись заочно на відділенні «Режисер драматичного театру».

У 1999 — 2001 роках викладає майстерність актора в Іркутському театральному училищі, на курсі Вячеслава Кокоріна. У 2005-у створив агентство творчих проектів у галузі кіно, театру і літератури «Рух Kislorod». У 2006 році працював артдиректором театру «Практика» (з квітня 2013 року обіймає посаду художнього керівника театру «Практика»).

Вирипаєв здобув популярність в Європі як театральний драматург, режисер, автор ряду проектів. Його постановки, а також вистави за його п'єсами йдуть в Польщі, Німеччині, Чехії, Болгарії, Англії, Франції, Канаді. П'єса «Сни» переведена англійською, французькою, німецькою, болгарською, польською мовами, п'єса «Валентинів день» переведена німецькою, п'єса «Кисень» переведена на ряд іноземних мов.

Викладав у Російському інституті театрального мистецтва, у школі-студії МХАТ, Варшавській академії театрального мистецтва.

У липні 2019 року виступив у київському Будинку кіно із творчою зустрічю «Світи Івана Вирипаєва»[4][5][6].

Працює у Москві, живе у Польщі та Росії[7][8], 21 травня 2022 року отримав польське громадянство[9].

За засудження російської агресії в Україні заочно засуджений Басманним районним судом м. Москва[10].

Сім'я[ред. | ред. код]

Письменник-драматург[ред. | ред. код]

Іван Вирипаєв на зустрічі із глядачами
П'єси
  • 1999 — «Сни»
  • 2000 — «Город, де я»
  • 2001 — «Валентинів день»
  • 2002 — «Кисень»
  • 2004 — «Буття 2»
  • 2006 — «Липень»
  • 2008 — «Пояснити»[11]
  • 2009 — «Танець Делі»
  • 2010 — «Комедія»
  • 2011 — «Илюзії»[12]
  • 2011 — «DREAMWORKS»
  • 2012 — «Літні осы кусають нас навіть у листопаді»
  • 2012 — «Пьяні»[13]
  • 2012 — «UFO»
  • 2014 — «Чому я навчився у змії»
  • 2015 — «Сонячна лінія»[14]
  • 2016 — «Інтерв'ю S-FBP 4408»
  • 2017 — «Іранська конференція»[15]
  • 2019 — «Хвилювання»

Театральний режисер[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

Режисер[ред. | ред. код]

Сценарист[ред. | ред. код]

Продюсер[ред. | ред. код]

Театральні постановки п'єс в Україні[ред. | ред. код]

П'єси Івана Вирипаєва ставляться на сценах українських театрів:[16]

  1. 2004 — «Валентинів день» (реж. Леонід Остропольский, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки)
  2. 2004 — «Кисень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
  3. 2005 — «Валентинів день» (реж. Микола Осіпов, Центр сучасного мистецтва «Нова сцена», Харків)
  4. 2006 — «Липень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
  5. 2012 — «Ілюзії» (реж. Олександр Баркар, Deep (театральна студія), Луганськ)
  6. 2015 — «Танець “Делі”» (реж. Артур Невінчаний, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
  7. 2016 — «Ілюзії» (реж. Стас Жирков, Театральна агенція «ТЕ-АРТ» / Київський академічний театр «Золоті ворота»)
  8. 2017 — «О ДВА» за п’єсою «Кисень» (реж. Влада Бєлозоренко, «Дикий Театр», Київ)
  9. 2018 — «Ілюзії» (реж. Олександр Онищенко, «Театр на Чайній», м. Одеса)
  10. 2018 — «Валентинів день» (реж. Марія Лук’янова, Український малий драматичний театр, Київ)
  11. 2018 — «Сонячна лінія» (реж. Олексій Райт, «МДТеатр» (Молодіжний драматичний театр), Харків)
  12. 2019 — «Мрії оживають» за п’єсою «DreamWorks» (реж. Давид Петросян, Київський академічний драматичний театр на Подолі)
  13. 2019 — «Шило на Мило» за п’єсою «Валентинів день» (реж. Денис Дикий, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
  14. 2019 — «Сонячна лінія» (реж. Наталія Яновська, «Біла ворона», Київ)
  15. 2019 — «Сни» (реж. Ігор Дем’янюк та Іван Данілін, «На перехресті», Чернівці)
  16. 2019 — «DreamWorks» (реж. Олексій Райт, Харківський молодіжний драматичний театр)
  17. 2019 — «Ілюзії» (реж. Оксана Бандура, Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського)

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

  • 2004 — Лауреат молодіжної премії «Триумф»
  • Лауреат премії ім. Володіна «Надія російської драматургії»
  • Друга премія на міжнародному фестивалі сучасної драматургії у Гайдельбергу (Німеччина)
  • Гран-прі міжнародного фестивалю «Контакт» (м. Торунь, Польща) — за виставу «Кисень»
  • Лауреат премії фестивалю «Нова драма» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
  • Лауреат премії «Золота маска» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
  • Лауреат премії фестивалю «Кінотавр» у номінації «Кращий режисер» — за фільм «Кисень»
  • Приз Гільдії кінознавців та кінокритиків РФ «Білий слон»
  • 2004 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Буття 2»
  • 2007 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Липень»
  • Премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за дебютний фільм «Ейфорія»[17]
  • Спеціальний диплом журі фестивалю «Кінотавр» «За яскраве, експресійне образотворче рішення» за фільм «Ейфорія»
  • Приз незалежного молодіжного журі 63 МКФ у Венеції «Золоте левеня» за фільм «Ейфорія»
  • 2009 — Кращій драматург Німеччини
  • 2010 — Лауреат премії «Текстура: Ім'я»
  • Краща вистава XVIII «Міжнародного фестивалю мистецтв приємного та неприємного» (м. Лодзь, Польща)
  • 2012 — Головна нагорода за внесок у розвиток Паспорт «Політики» (Польща)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #131362542 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Іван Вирипаєв на сайті МХТ. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 11 серпня 2020.
  3. ↑ «У искусства нет табу»: интервью с Иваном Вырыпаевым (рос.). «34mag.net ». 28 січня 2018. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 2020-9-03.
  4. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (3 серпня 2019). Наповнені «Світи Івана Вирипаєва» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  5. ↑ Юлія БИРЗУЛ (22 липня 2019). Українські актори про «Світи Івана Вирипаєва» (укр.). «Vomne.net». Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  6. ↑ Оксана ГРУШАНСКАЯ (22 липня 2019). Бізнес, тигр і мистецтво: що діється у світі Івана Вирипаєва (рос.). «ПроСтранство». Процитовано 11 серпня 2020.
  7. ↑ Анастасія ФАНЫШЕВА (13 травня 2016). Иван Вырыпаев уходит из театра современной драмы «Практика» (рос.). «Hello». Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 2020-8-11.
  8. ↑ Jacek CIEŚLAK (березень 2022). Ludzie bali się mówić, co naprawdę myślą (пол.). Ж-л «Театр» №3. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 2022-4-05.
  9. ↑ Известный режиссер Вырыпаев получил гражданство Польши, отказавшись от российского. autoparus.by (російською) . Процитовано 11 травня 2023.
  10. ↑ Розповсюджували «фейки» про армію: Росія заочно арештувала режисерів Роднянського та Вирипаєва. Главком. 17 травня 2023. Архів оригіналу за 11 жовтня 2023. Процитовано 14 жовтня 2023.
  11. ↑ Алла ШЕНДЕРОВА (3 грудня 2008). Честный человек сегодня не может заниматься искусством (рос.). «OpenSpace.ru». Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 2020-8-11.
  12. ↑ Иван Вырыпаев - Иллюзии. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  13. ↑ Иван Вырыпаев «Пьяные» | Читка в ЦСДР (16+). Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  14. ↑ Иван Вырыпаев Солнечная линия
  15. ↑ ИРАНСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ. Читка пьесы Ивана Вырыпаева
  16. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (27 липня 2019). Антологія. Український театральний Вирипаєв (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  17. ↑ Валерий КІЧІН (26 березня 2007). Остров «Ника». Юбилейная церемония старейшей кинопремии России (рос.). «Российская газета» — Столичный выпуск № 4324. Архів оригіналу за 20 червня 2021. Процитовано 2020-8-11.
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вирипаєв_Іван_Олександрович&oldid=40667192