Чернівці

Чернівці
Герб Чернівців	Прапор Чернівців
	Чернівецька міська рада
	Чернівці на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Чернівецька область
Район/міськрада	Чернівецька міська рада
Код КОАТУУ	7310100000
Засноване	1408
Магдебурзьке право	1488
Статус міста	з 1408 року
Поділ міста	3 райони
Населення	240 600 (2001)
Площа	152,753 км²
Густота населення	1 960 осіб/км²
Поштові індекси	58000-499
Телефонний код	+380-0372(2)
Координати	48°18′ пн. ш.; 25°56′ сх. д.
Водойма	Прут
День міста	1-а субота - неділя жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція	Чернівці
До Києва
- фізична	408 км
- залізницею	692 км
- автошляхами	482 км
Міська влада
Адреса	58000, м. Чернівці, площа Центральна, 1, 55-39-53
Веб-сторінка	Міська рада Чернівців
Міський голова	Микола Федорук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Цей термін має також інші значення. Див. Чернівці (значення).

«Чернівці – це місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою – було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень. Чернівці – це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом».

Австрійський публіцист Георг Гайнцен

Зміст

1 Загальна інформація
2 Географія
3 Політико-адміністративний устрій
- 3.1 Мікрорайони
4 Населення
- 4.1 Чисельність населення та його динаміка
- 4.2 Структура населення
5 Топонім «Чернівці» різними мовами
6 Історія
7 Економіка
- 7.1 Промисловість
- 7.2 Торгівля та сфера послуг
8 Транспорт
- 8.1 Громадський транспорт
9 Туризм
10 Освіта
11 Культура
12 Архітектурна спадщина міста
13 Міста-побратими
14 Видатні вихідці із міста
15 Галерея
16 Виноски
17 Посилання
18 Література

[ред.] Загальна інформація

Чернівці — політичний, культурний і релігійний центр Буковини, адміністративний центр Чернівецької області. Місто знаходиться на південному заході України на перетині залізничних і автомобільних шляхів сполучення за 40 км від румунського кордону.

Назва міста походить від фортеці, яка в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті.

Перша згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком.

Населення міста станом на 2007 р. — 243 тис. осіб.

Територія Чернівців становить 153 кв. км.

Карта міста Чернівці - завантажити

[ред.] Географія

Чернівці розташовані на Передкарпатті неподалік від Буковинських Карпат, на межі між українською й румунською етнографічними територіями. Місто розкинулося на пагорбах долини річки Прут на висотах від 100 до 250 м над рівнем моря.

Клімат Чернівців є помірно континентальним з м’якою зимою і теплим літом. Середньорічна температура повітря становить +7,9°С, найнижча вона у січні (-4,9°С), найвища – в липні (+18,7°С). Зима в середньому настає 28 листопада, а закінчується 9 березня; літо починається 20 травня, а закінчується 10 вересня. У середньому за рік у Чернівцях випадає 660 мм атмосферних опадів, найменше – у жовтні та січні–лютому, найбільше – у червні–липні. Щороку у зимовий період утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

[ред.] Політико-адміністративний устрій

Представницьким органом громади є Чернівецька міська рада, яка нараховує 65 депутатів. Керує громадою міський голова, який обирається безпосередньо громадою на основі прямого виборчого права. Міський голова одночасно очолює міську раду та її виконавчий комітет. Сьогодні міським головою є Федорук Микола Трохимович, обраний на третій термін у березні 2006 року.

Місто має районний поділ, де утворено районні в місті ради:

Вони мають свої виконавчі органи. Кількість депутатів районних в місті рад – 120 осіб.

[ред.] Мікрорайони

Ленківці

[ред.] Населення

[ред.] Чисельність населення та його динаміка

У липні 1762 р. чернець–єзуїт Й. Боскович, який супроводжував англійського посланця Портера, у свєму щоденнику відзначав, що населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. Починаючи з 1775 р. населення Чернівців неухильно зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини (українців та поляків) та німців з Австрії і Німеччини.

У радянські часи населення Чернівців стрімко збільшилося за рахунок міграції селян до міста. Значне зростання населення міста відбулося у 70-80 роках минулого століття, що обумовлювалось будівництвом та розміщенням великих промислових об'єктів на території міста. Це викликало притік робочої сили зі східних областей та навколишніх населених пунктів. Починаючи з дев'яностих років минулого століття, спостерігалася певна стабілізація цього зростання зі збереженням тенденції до збільшення. В 2000-2001 рр. відбувся помітний спад чисельності населення міста. Не виключно, що це пов'язано з упорядкуванням даних про чисельність населення під час Всеукраїнського перепису 2001 року. Протягом останніх 4 років населення міста збільшилося. Це відбулося тільки під впливом міграційних процесів. Так у 2005 р. кількість прибулих була більша за кількість вибулих на 1581 особу.

Динаміка природного приросту населення Чернівців за останні 15 років дуже схожа до динаміки інших міст України. В цілому, за цей час природний приріст населення зменшився майже вчетверо. Особливо різке падіння природного приросту спостерігалося протягом 1989—2001 років. З 2001 року негативний показник природного приросту населення дещо зменшується, проте кількість померлих продовжує перевищувати кількість народжуваних. У 2005 р. природний приріст становив -357 осіб.

Рік	Населення, тис. осіб
1775	2,3
1794	5,0
1832	11,0
1851	20,4
1869	34,0
1890	54,2
1900	65,8
1910	87,1
1919	91,9
1930	112,4
1941	78,8
1959	152,3
1970	187,0
1982	232,0
1984	238,0
1989	256,6
1995	263,6
2000	258,5
2001	240,6
2002	240,5
2003	241,2
2004	242,3
2005	243,5

[ред.] Структура населення

Чернівці - молоде місто: більша частина населення Чернівців має вік до 44 років (в 2005 році - 63,85%). Проте, відстежуючи тенденції, можна спостерігати ознаку наростаючого «старіння» населення. З 1989 року по 2005 рік частка населення віком 0-14 років скоротилася з 21,70% до 13,85%.

За національним складом Чернівці є поліетнічним містом. Від 1775 Чернівці набрали мішаного характеру національного складу. Крім українців і румунів, у Чернівцях селилися євреї, німці й поляки. До 1918 у місті панувала німецька мова, якою, крім німців, розмовляли також євреї (разом вони становили половину населення міста) і навіть частково українці, румуни і поляки. За австрійської доби у Чернівцях був такий національний склад: українців — 19 %, румунів — 15 %, німців — 17 %, євреїв — 33 %, поляків — 15 %; за румунських часів з напливом румунів з реґату та фальшуванням перепису 1930 маємо відповідно: українців - 11 %, румунів — 26 %, німців — 23 %, євреїв — 29 %, поляків — 7 %.

У 1940 р. з Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення, що нанесло місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. Перепис 1941 показує великі зміни, що відбулися на початку другої світової війни: переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив євреїв з довколишніх місцевостей. За радянського часу зникли німці і поляки, зменшилась чисельність румунів (17 %), євреїв, натомість збільшилась чисельність українців (62 %) і росіян (11 %).

Сьогодні у Чернівцях проживає населення 65 національностей. Серед них найбільше українців — близько 80%, росіян — до 12%, румун — до 5%, молдован — до 2%, поляків, євреїв, білорусів — до 1%.

[ред.] Топонім «Чернівці» різними мовами

англ. Chernivtsi [чернівці]
рос. Черновцы [чєрнавци]
нім. Czernowitz, Tschernowitz [черновіц]
угор. Csernovic [черновіц]
чеськ. Černovice [черновіце], чеськ. Černovce [чеpнoвце]
слов. Černovce [чеpнoуце]
пол. Czerniowce [черньовце]
рум. Cernăuţi [чернеуць]
їдиш טשערנאװיץ [чéрновіц], їдиш טשערנװיץ [чернвіц], їдиш טשערניװיץ [чернівіц]
вірм. Չերնովից [черновіц]

[ред.] Історія

[ред.] До 1774

Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено словянські пам'ятки початку нашої ери (II—V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX—XI ст.). Оборонний город на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.

З середини XIV ст. Чернівці, входили до складу Молдавії як прикордонне місто з Польщею; через них проходив торговельний шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра (Олександра Доброго) (8.10.1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. (За даними українських дослідників, грамота молдавського господаря Олександра Доброго з першим письмовим згадуванням про Чернівці зберігається в Державному історичному музеї Росії, куди вона потрапила зі Львова. Чернівецький обласний державний архів має лише копію цього історичного документа.)

1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівці була в руках «шолтиса» і 12 радних. У XV—XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Богдана Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709—1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турецької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.

[ред.] 1774—1918

Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768—1774 Чернівці були взяті російським військом та перейшли під владу союзної Австрії (1774—1918 рр). Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини — насамперед військової адміністрації (1774—1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786—1849 рр. Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 р. автономного краю Буковини. 1864 р. Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід з турецько-балканської до західно-європейської сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини.

1781 року цісар Иосиф II видав патент (указ), яким всі парафії та манастирі в межах австрійської Буковини були об’єднані у одну єпархію та підпорядковані єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. 1783 р. у Чернівцях постали ремісничі цехи, з кінця XVIII ст. почала розвиватися промисловість. На початку XIX ст. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814—1862 рр.) і греко-католицьку (1825—1830 рр.). З 1832 р. у Чернівцях уконституювався маґістрат на чолі з бурґомістром.

Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між українськими і румунськими національностями на Буковині. У середині XIX ст. дійшло також до пожвавлення економічного розвитку Чернівців (побудовано броварню, паровий млин, ґуральню, фабрику меблів, 1850 р. створено торговельну палату, 1877 р. — торгову біржу).

23 січня 1873 року вийшов імператорський декрет, відповідно до якого була утворена незалежна [[Буковинська митрополія]], а митрополиту Євгенію було надано титул - архієпископ Чернівецький, митрополит Буковини й Далмації.

До розвитку Чернівців спричинилася побудова залізниці Чернівці—Львів (1866), 1895 побудовано електрівню, 1897 введено в дію електричний трамвай, 1895—1912 рр. — водогін і каналізацію. Споруджено нові визначніші будівлі: кафедральний собор (1844—1864 рр.), резиденцію буковинської митрополії (1862—1882 рр.), вірменську церкву (1869—1875 рр.), єзуїтський костьол (1893—1894 рр.), єврейську синагогу (1873—1879 рр.), міський театр (1904—1905 рр.), зал. двірець (1905—1908 рр.). Чернівці набули європейського вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центральна частина міста. 1895 р. у Чернівцях працювало понад 2500 робітників, а з 1910 — в місті було 2140 ремісників і 1400 торгівців.

До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна народна школа (рум.). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну — 1869 р., учительську семінарію чоловічу — 1860 р., жіночу — 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільсько-господарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет з 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р. як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання. З Чернівців тісно пов'язана діяльність письменників: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Організоване українське громадське життя Чернівців починається з заснуванням 1869 р. товариства «Руська Бесіда», політичного товариства «Руська Рада» (1870 р.), студентського товариства «Союз» (1875 р.). У цих товариствах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 р. перемогли «народовці» (Є. Пігуляк, О. Попович, С. Смаль-Стоцький та інші), відтоді почався швидкий розвиток українського національного руху. З 1884 р. українське громадсько-культурне життя було зосереджене в Українському Народному Домі. Діяли товариства: Українська Школа (з 1887 р.), економічні установи «Руська Каса» (1896 р.) і «Селянська Каса» (1903 р.); «Міланська Читальня» (1880 р.), Жіноча Громада (1906 р.), спортовий Союз Січей (1904 р.), Бурса ім. О. Ю. Федьковича (з 1896 р.), музичні товариства Буковинський Боян (1895 р.) а Міщанський хор (1901 р.), Буковинський Народний Театр (1897 р.).

До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут появлявся місячник «Буковинська Зоря» (1870—1871 рр.), щоденник «Буковина» (1885—1917 рр.), «Нова Буковина» (1917—1918 рр.); місячник РУП «Гасло» (1902—1903 рр.), політичні газети «Народний Голос», «Народна Справа», «Громадянин», «Борба» (1907—1914 рр.) та інші; працювали видавництва: «Православний календар» (1874—1918 рр.), «Бібліотека для молодежі, селян і міщанства» (1885—1996 і 1906—1914 рр.), «Крейцарова бібліотека» (1909—1914 рр.); видавано підручники для народних і середніх шкіл, словники, красне письменство. У Чернівцях був осідок правос. еп., а з 1873 р. — митр.

Чернівці були також важливим осередком діяльности румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.

За першої світової війни Чернівці тричі поверталися під російску владу (30.08.1914—21.10.1914; 26.11.1914—18.2.1915; 18.06.1916—02.08.1917 рр.). Російська влада переслідувала українських націоналістів, полегшення настало щойно по березневій революції 1917 р., коли губернатором Буковини став О. Лотоцький. По створенні Украйнського крайового комітету Буковини (25.10.1918 р.) відбувалося у Чернівцях велике народне віче (03.11.1918 р.), на якому ухвалено приєднання до України; 06.11.1918 р. Українці перебрали владу в Чернівцях (бурґомістром міста призначено О. Безпалка), але вже 11.11.1918 р. румунське військо окупувало Чернівці, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конгрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Чернівців до Румунії.

[ред.] 1918—1940

За румунської влади Чернівці залишилися адміністративним осередком Буковини. Незважаючи на румунське переслідування, вони і далі залишалися центром українського життя на Буковині. Крім названих товариств засновано нові — «Буковинський Кобзар», «Український Мужеський Хор», «Український Театр». Також з'явилися спортивні «Довбуш» і «Мазепа» — і ще декілька інших. Існувало в Чернівцях і відділення Української Національної Партії. Видавнича діяльність зменшилася. Виходили тижневики «Боротьба», «Рідний Край», «Рада» і «Самостійність», а також щоденник «Час», журнали «Промінь» і «Самостійна Думка». Відчувався брак україномовних книжкових видань.

При кінці румунського панування Чернівці стали потужним економічним центром. 1936 року тут працювало 155 великих та 61 мала фірма.

[ред.] 1940—1944

У червні 1940 місто та вся північна Буковина були анексована у Румунії Радянським союзом і увійшла до складу Радянської України. У Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Коли Німеччина напала на СРСР, 6 липня 1941 румунські та німецькі війська зайняли місто. Німці за допомогою румунської поліції вбили чи депортували до Трансністрії більшість єврейського населення. Було зруйновано синагогу, мости через Прут та ін. Цілковито розгромлено українське і єврейське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано. Проте завдяки діяльності мера Чернівців Т. Поповича від депортацій та знищення було врятовано близько 20 тис. чернівецьких євреїв.

[ред.] Після 1944

Після відвоюваня Чернівців радянським військом (29.3.1944) Чернівці стали обласним центром. До складу області крім районів Буковини (Вижницький, Сторожинецький, Заставненський, Кіцманський, Глибоцький райони, частина Хотинського району) увійшли і території, які раніше входили до складу Бесарабії (частина Хотинського району, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони). Також увійшла Герца, яка раніше завжди була виключно румунською. З міста вибули поляки, натомість напливали українці, росіяни та євреї. З 1957 почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська—Вокзальна (Ґаґаріна)—Леніна—Червоноармійська—Сторожинська. У 1965 до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садагуру) на лівому березі Прута.

[ред.] Герби міста

[ред.] Економіка

Загальна чисельність суб’єктів господарювання в місті становить 25,4 тисяч. Станом на 1 січня 2006 р. в Державному реєстрі було зареєстровано 6739 юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та майже 19 тис. приватних підприємців – фізичних осіб, які представлені насамперед малими підприємствами. Обсяг реалізованої продукції та наданих послуг малими підприємствами становить 578 млн. грн., або 22% від загальних обсягів по Чернівцях. Питома вага в структурі податкових надходжень міста складає майже 35%. Найбільш привабливими для малих підприємств є торгівля та сфера послуг, ресторанний і туристичний бізнес.

В Чернівцях успішно розвивається оптова та роздрібна торгівля, промисловість та будівництво. За обсягами реалізації продукції оптова та роздрібна торгівля у 2005 році займала понад 64%, промисловість — 23%, будівництво — 6%, операції з нерухомістю — 2,3%, транспорт і зв'язок — понад 2%.

Обсяг продукції та послуг за основними видами діяльності, тис. грн.	2004 р.	2005 р.
Обсяг реалізованої продукції промисловості, у т.ч.:	615,8	1003,8
видобувна промисловість	-	-
обробна промисловість	453,4	745,3
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	162,4	258,5
Будівництво	53,8	265,6
Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту	646,7	2781,6
Готелі та ресторани	15,2	25,7
Транспорт і зв'язок	39,1	89,1
Фінансова діяльність	7	7,3
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам	29,1	99,8
Освіта	7,6	13
Охорона здоров'я та соціальна допомога	2	6,5
Колективні, громадські та особисті послуги	11,3	38,1
РАЗОМ	1427,6	4330,5

[ред.] Промисловість

В промисловому секторі міста склалося 10 галузей, які налічують 70 великих підприємств із загальною чисельністю працівників понад 20 тис. осіб або 13% працездатного населення міста. Річний обсяг промислового виробництва на цих підприємствах складає близько 775 млн. грн. Частка загальноміських податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів по промисловості становить 21%. Визначальними галузями в промисловості міста є харчова, легка, машинобудування і деревообробна. Підприємства харчової промисловості виробляють цукор, хлібобулочні вироби, спирт, олію, м'ясо-молочну, плодоовочеву та іншу продукцію. В легкій промисловості переважає виробництво швейних, трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів, гумового та шкіряного взуття, текстилю. Машинобудування представлене виробництвом нафто- і газопереробного обладнання та сільськогосподарської техніки. В деревообробній галузі домінують виробництво пиломатеріалів, меблів, столярних та інших виробів з дерева.

[ред.] Торгівля та сфера послуг

У 2005 році в місті функціонувало 1922 підприємства торгівлі, 609 закладів ресторанного господарства, 892 об'єкти сфери послуг. У місті працює 22 ринки і мікро ринки, в їх будівництво, реконструкцію, поліпшення умов торгівлі та створення зручностей для покупців щорічно вкладається коштів до 10 млн. грн.

Чернівецький міський торговельний комплекс, комунальне підприємство "Калинівський ринок" за 15 років діяльності перетворився на сучасне багатопрофільне підприємство з потужною інфраструктурою. Середньоденна кількість відвідувачів ринку становить 50 тисяч осіб, яких обслуговує 9100 підприємців. Обсяги послуг за 2005 рік склали майже 23 млн. грн., в міський бюджет сплачено податків понад 18 млн. грн., або майже 10% від загальних надходжень.

У квітні 2008 року у Чернівцях відкрито першу в Україні й у Східній Європі в цілому біопаливну автозаправну станцію^[2].

[ред.] Транспорт

Чернівецький залізничний вокзал

У Чернівцях працюють залізнийчний вокзал, автовокзал і міжнародний аеропорт «Чернівці» (починаючи від 2000-х рр. відбулось його відродження^[3], здійснюються постійні рейси, як внутрішні, так і міжнародні^[4]).

Місто з'єдналося залізницею з Європою (через Львів) ще у 1866 р. У 1908 році споруджується нова ошатна будова залізничного вокзалу, щоби показати гостям міста, що вони приїхали не в якусь провінцію, а до «маленького Відня над Прутом». Сьогодні звідси відправляються потяги як за кордон, так й у межах України: до Києва, Львова, Ужгорода, Одеси, Харкова, а також за приміськими маршрутами.

Міжміське автобусне сполучення здійснюється від Центрального автобусного вокзалу. Звідси від’їжджають автобуси за дальніми маршрутами по всій Україні. Заміські поїздки у межах Чернівецької області здійснюються як з центрального автовокзалу, так із приміських автостанцій №2 та №3.

Аеропорт Чернівців має статус міжнародного. Він забезпечує регулярне повітряне сполучення з Києвом і Стамбулом, а також сезонні рейси до Харкова, Донецька, Одеси та за кордон.

[ред.] Громадський транспорт

Чернівці мають давні традиції громадського транспорту. Так, 70 років, від 1897 до 1967 року, в місті існував трамвай. Сьогодні перевезення пасажирів у м. Чернівці здійснюють кілька видів громадського транспорту: тролейбуси, маршрутні автобуси, маршрутне таксі й таксі. Маршрутна сітка складається з 41 автобусних та 10 тролейбусних маршрутів. Крім того, послуги по перевезенню пасажирів надають близько 20 служб радіо-таксі.

Провідним громадським транспортом у місті є тролейбус: Дивіться основну статтю: Чернівецький тролейбус

Тролейбус у Чернівцях з'явився 1 лютого 1939, однак у період Другої світової війни тролейбусний рух було тимчасово припинено. При відступі окупаційних румунських військ було вивезено весь рухомий тролейбусний парк, і 1944 року його довелось створювати наново. Існуюче тролейбусне депо працює від 1966 року.

Маршрути чернівецьких тролейбусів:

Тролейбус ЛАЗ 52522 у Чернівцях

1 Університет - вул.Ковальчука
2 Університет - завод "Гравітон"
3 Дріжджовий з-д - завод "Кварц"
3а Дріжджовий з-д - Південно-Кільцева вул.
4 Університет - Музей архітектури
5 Калинівськи ринок - Південно-Кільцева вул.
6 Соборна пл. - завод "Кварц"
6а Соборна пл. - Південно-Кільцева вул.
7 кільцевий (вул.Садова-вул.Головна-вул.Комарова-вул.Червоноармійська)
8 вул.Ватутіна - Південно-Кільцева вул.

[ред.] Туризм

Впродовж віків Чернівці сформувались як місто з унікальною різноплановою архітектурою, багатою культурною спадщиною і толерантною атмосферою, що перетворило місто на центр пізнавального туризму. Цікавим для гостей міста буде насамперед історичне середмістя австрійської доби – цілісний, майже недоторканий ансамбль середини XIX – початку XX століть, який відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними за проектами видатного австрійського архітектора Отто Ваґнера та його послідовників. Візитівкою Чернівців, яку не омине жоден турист, є унікальна пам'ятка споруджена у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів – архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, де сьогодні знаходиться університет.

Крім того з Чернівців можна здійснити цікаві заміські екскурсії. Неподалік від міста знаходяться 2 із семи чудес України: Хотинська (70 км) та Кам’янець-Подільська фортеці (100 км), а також перлина Українських Карпат – м. Яремче (130 км).

До послуг гостей міста 16 готелів загальною місткістю понад 1200 місць, які пропонують номери від «економ-класу» до «люкс-апартаментів». Майже всіма готелями надаються послуги харчування у власних ресторанах і барах, паркування авто тощо. У Чернівцях працюють понад 300 сучасних ресторанів, барів, піцерій та кафе на будь-який смак і гаманець: від недорогого швидкого харчування до вишуканої французької кухні; від екзотичних китайських і японських страв до традиційної української кухні.

У місті є багато місць для відпочинку дорослих і дітей. У літній період чернівчанам і гостям міста свої послуги пропонує центральний парк культури і відпочинку. Тут працюють різноманітні атракціони, літні кафе, бари, танцювальний майданчик під відкритим небом, літній театр, відкритий тенісний корт тощо. Для любителів нічних розваг у місці працюють дискотеки, нічні клуби.

Більше інформації про визначні місця та пам’ятки архітектури, екскурсії, готелі, ресторани та ін. можна знайти на сайті: Чернівці – туристичний путівник.

[ред.] Освіта

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Організаторську та контролюючу функції щодо забезпечення державної політики в галузі дошкільної і шкільної освіти здійснює Управління освіти Чернівецької міської ради.

Станом на січень 2008 року в місті функціонувало 54 навчальні шкільні заклади, а саме:

31 загальноосвітніх шкіл І–ІІІ ступенів;
7 спеціалізованих шкіл І ступеня і 2 — І – ІІ ступенів;
3 ліцеї та 7 гімназій;
школа-інтернат;
Центр освіти молоді;
2 приватні школи «Надія» і «Гармонія».

У цих загальноосвітніх навчальних закладах здобували освіту 22 894 школярів (у 890 класах), в т.ч. у школах нового типу 5 852 школярів (25,6% від загалу), а у 52 дитячих дошкільних навчальних закладах — виховувались 8140 дітей. У міських шкільних і дошкільних навчальних закладах працювало 1746 педагогів та 894 вихователів. Прикметно, що в 4 навчальних закладах, де навчалось 679 школярів, навчання велось румунською мовою^[5].

Вищу освіту в Чернівцях можна здобути в 6 освітніх закладах, з-поміж яких 3 є державними, 1 — приватний, 1 — відокремлена структура іншого вищого навчального закладу, і ще один є невідокремленою структурою (факультетом) вишу, розташованого в іншому місті^[6]:

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича^[7] — один із небагатьох класичних університетів у державі. Він був відкритий 4 жовтня 1875 р. згідно з указом австрійського цісаря Франса Йосифа. Тоді університет складався з трьох факультетів: філософського, теологічного та юридичного. Сьогодні в університеті функціонує 16 факультетів і Чернівецьке педагогічне училище в складі ЧНУ. Тут навчається майже 13 тис. студентів на 61 спеціальності; головними напрямками підготовки є природничі, точні та гуманітарні науки, єдиний виш у країні, де готують цивільних богословів.

Буковинський державний медичний університет

Буковинський державний медичний університет^[8] — 2 600 студентів; веде підготовку лікарів і медичних сестер.
Буковинський державний фінансово-економічний інститут — 1 268 студентів; готує фахівців з казначейської та податкової справи, фінансів підприємств та організацій, державних фінансів.
Економіко-правничий інститут — перший приватний вищий навчальний заклад на Буковині; 1273 студенти; готує спеціалістів для різних галузей народного господарства з правознавства, фінансів, обліку та аудиту, економіки підприємництва.
Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету — 4285 студентів; готує спецiалiстiв у сферi внутрiшньої i зовнiшньої торгiвлi, ресторанного бiзнесу, державної фiнансової системи i права, митної служби, антимонопольної дiяльностi, економiки пiдприємництва, банкiвської i страхової справи, податкового i бухгалтерського облiку та контролю, аудиту, туризму, готельного господарства, побуту та iнших ланок iнфраструктури.
Чернівецький факультет Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

[ред.] Культура

Культурне життя міста Чернівці багате і розмаїте, має давні і славні традиції — тут діють 2 театри, обласна філармонія, зал органної музики, численні музеї, кінотеатри, 41 бібліотека, центральний палац культури і 17 закладів культури клубного типу; комфорт і спокій життя в місті створюють парки, численні сквери і зелені насадження^[9].

[ред.] Театри і музика

Чернівецький український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської

У місті діють 2 театри:

Музичне життя міста представлено обласною філармонією, в якій розпочинали свій творчий шлях народні артисти України Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський, Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Анатолій Євдокименко, чимало заслужених артистів країни.

У наш час Чернівецька обласна філармонія зі своїм творчим складом стоїть у перших лавах провідних філармоній України, в якій зокрема функціонують такі творчі колективи:

Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю України (1944 p.);
Камерний оркестр (1975 p.);
Концертна група солістів «Музична просвіта» (1953 p.);
Дует «Писанка» (1990 p.);
Симфонічний оркестр (1992 p.);
Камерний хор (1993 p.);
Естрадна група (1998 p.)^[10].

18 серпня 1992 року відбулось урочисте відкриття Залу органної та камерної музики, присвячене 1-й річниці Дня Незалежності України.

[ред.] Музеї

Меморіальний музей В. Івасюка

Чернівці славляться своїми музеями:

Чернівецький краєзнавчий музей — найбільше зібрання матеріалів і артефактів природи, історії та культури Північної Буковини: колекція стародруків з унікальною Острозькою біблією, друкованою Іваном Федоровим у 1581 р.; нумізматична колекція, яка налічує понад 3 тис. монет; цікава колекція зброї; археологічна колекція, що нараховує понад 12 тисяч музейних предметів. Гордістю музею є колекція творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, основу якої складають ікони XVI–XVIII ст., роботи видатних буковинських митців. Природнича збірка налічує майже 10 тисяч натуральних зразків (чучела, мокрі препарати, гербарій, ентомологічні колекції тощо);
Чернівецький художній музей^[11]. Сама споруда має художню цінність: в її оформленні віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. Загальна кількість експонатів музею перевищує 8400. Тут створено колекцію унікальних буковинських народних образів та ікон на склі XIX–XX ст., буковинських народних килимів XIX–XX ст., буковинських i гуцульських писанок, а також зберігаються такі рідкісні пам'ятки, як композиція «Страшний суд», буковинські ікони XVII–XX ст. та стародруки, серед них «Апостол» 1632 р. В експозиції живопису художнього музею представлені загалом рідкісні полотна, які належать пензлям знаних буковинських малярів, що працювали переважно в класичній манері;
Музей буковинської діаспори;
Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту^[12] являє собою архітектурно-ландшафтний комплекс, який складається з пам'яток народної архітектури кінця ХVІІІ – першої половини ХХ ст. Просто неба відтворене стародавнє буковинське село, де можна ознайомитися з народною архітектурою та побутом буковинців різних районів та етнографічних груп. Експозиція музею включає близько 35 споруд, перевезених з різних куточків області й відтворених у первісному вигляді з відповідним природним оточенням;
Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської;
Літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича;
Меморіальний музей В. Івасюка;
Музей авіації і космонавтики^[13]

[ред.] Кіно

Кінотеатр «Чернівці»

Станом на весну 2009 року в місті діють три кінотеатри:

кінопалац «Чернівці» (у приміщенні колишнього темплю — міської хоральної синагоги);
кінотеатр імені І.Миколайчука (славетний український актор Іван Миколайчук родом з села Чортория Кіцманського району Чернівецької області);
палац кіно імені О.Кобилянської.

[ред.] Парки

Чернівці є охайним і зеленим містом. Основні парки і сквери міста з'явились ще до початку ХХ століття і є його справжньою окрасою:

Народний сад (створено 1830 року; тепер Міський парк культури і відпочинку);
Ботанічний сад;
парк ім. Шіллера;
парк ім. Федьковича;
лісопарк Гореча.

[ред.] Архітектурна спадщина міста

Чернівці – одне з небагатьох міст України, яке з повним правом можна вважати перлиною архітектури. На державному обліку історичного середовища міста перебуває 602 пам’ятки архітектури, 25 з яких загальнонаціонального значення. Сьогодні забудова старовинних Чернівців – це цілісний, майже недоторканий ансамбль середини XIX – початку XX століть. На зламі ХІХ–ХХ ст. у європейській архітектурі запанував стиль модерн, який в Австро-Угорщині, до складу якої входила й Буковина, був відомий під назвою віденська сецесія. Саме своїми яскравими сецесійними пам'ятками славиться архітектура Чернівців. Історичне середмістя просто неможливо уявити без стильних сецесійних будівель, створених за проектами видатного австрійського архітектора Отто Ваґнера та його послідовників: міський театр, Палата торгівлі та ремесел, Дирекція ощадних кас, готель «Брістоль», будівля залізничного вокзалу та багато інших. Проте, візитівкою Чернівців стала інша пам'ятка споруджена у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів – архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Творцем цього символа міста був видатний чеський архітектор Йосеф Главка.

[ред.] Архітектурний ансамбль Центральної площі

Центральна площа Чернівців

Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1787 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де можна було б проводити ярмарки і де працював би ринок. Вже принаймні в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р. цісар Франц І.

Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-ХІХ ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках ХІХ ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя. Вона побудована в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Сьогодні з балкона башти кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні знаходиться художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля може вважатися класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну, що збереглися у Центрально-Східній Європі.

[ред.] Архітектурний ансамбль Театральної площі

Театральна площа Чернівців

На початку австрійського періоду там, де тепер Театральна площа, була околиця міста, за якою починався густий ліс. У середині XIX ст. на майдані торгували зерном, а пізніше – рибою, тож він став називатися Рибним – Фішпляцом. Активна забудова площі розпочалася на початку XX ст.

Перевтілення цієї містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут протягом 1904-1905 рр. нового міського театру. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам’яток архітектури, яка прикрашає місто. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера. Він постав за якихось два роки і за архітектурою та інтер’єром не поступався перед кращими театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їхніми проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».

[ред.] Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів

Резиденція буковинських митрополитів

Серед визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864-1882 рр. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з’явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

[ред.] Пам'ятки архітектури

До визначних пам'яток архітектури Чернівців належать:

найстаріша — Миколаївська дерев'яна церква (з 1607, реставрована 1954)
кам'яна церква святого Юрія на Горечі (1767, в бароковому стилі)
дерев'яна Успенська церква на Калічанці (1783)
міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843—1847, архітектор А. Микулич), тепер міська рада;
українська греко-католицька церква (1825—1830 у стилі ампір; добудована на початку XX століття у стилі українського бароко)
катедральний собор у візантійському стилі (1844—1864, архітектор Ф. Реллі);
церква святої Параскеви у псевдороманському стилі, закінчена 1862 (архітектор А. Павловський),
резиденція буковинських митрополитів — найімпозантніша споруда Чернівців, побудована 1864—1882 чеським архітектором Й. Главкою з використанням форм романської і візантійської архітектури та мотивів українського народного мистецтва; з 1956 р. тут знаходиться Чернівецький Національний Університет;
вірменська католицька церква (1869—1875, архітектор Й. Главка);
І корпус Чернівецького Університету (1874—1875);
єзуїтський костел в неоґотичному стилі (1893—1894),
будівля залізничного вокзалу (1898—1903) в стилі модерн (віденська сецесія),
міський театр (1904—1905, архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського бароко з елементами модерну (тепер музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської) та ін.
ансамбль Театральної площі з Торговельно-промисловою палатою (нині — головний корпус Буковинського медичного університету), Єврейським (нині — центральний палац культури) та Румунським народним домом (нині — обласний будинок офіцерів).
ансамбль вулиці Кобилянської з житловими та громадськими спорудами XIX—XX ст.
німецький народний дім (1905-1906, архітектор Ґ. Фрич).

[ред.] Пам'ятники міста

У Чернівцях велике число монументів і скульптур, деякі з них збереглись ще з періоду до Другої Світової війни. Дивіться основну статтю: Пам'ятники Чернівців

[ред.] Міста-побратими

[ред.] Видатні вихідці із міста

З Чернівців походить велика кількість видатних особистостей, передусім, німецькомовна поетеса Розе Ауслендер (1901-1988), німецькомовний поет Пауль Целан (1920-1970), біохімік Ервін Харгафф (Чаргафф) (1905-2002), єврейський (їдиш) письменник Ітціґ Манґер (1901-1969), румунський піаніст Кароль Мікулі (1821-1892), німецькомовний письменник та журналіст Грегор фон Реццорі (1914-1998), єврейський письменник Елізер Штайнбарг (1889-1932), класики української літератури Юрій Федькович (1834-1888) та Ольга Кобилянська (1863-1942).

В Чернівцях творили також румунський поет Міхай Емінеску (1850-1889), письменник та публіцист Карл Еміль Францоз (1848-1904) поет та перекладач Альфред Маргуль-Шпербер (1898-1967), поет Мозес Розенкранц (1904-2003), тенор Йозеф Шмідт (1904-1942) та економіст (згодом міністр фінансів) Йозеф Шумпетер (1883-1950).

[ред.] Галерея

Площа Філармонії, вид з боку будинку філармонії	Вірменська церква	Католицький собор Воздвиження Христа	Одне з внутрішніх подвір'їв убік від вулиці Кобилянської
Театральна площа	вулиця Ольги Кобилянської	пам'ятник цисарю Францу-Йосипу

[ред.] Виноски

[ред.] Посилання

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Чернівці

[ред.] Література

Валигура К. Чернівці. Фотоальбом. — К., 1980
Гусар Ю. Розумний С. Чернівці. Фотопутівник. — К., 1991
Демченко В., Місевич В. Чернівці. — Ужгород, 1975
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
Кайндль Р. Історія міста Чернівці. — Чернівці, 2003
Колодій В. Чернівці. Путівник по місту. — Ужгород, 1967
Комарницький А. Чернівці. — К., 1965
Лашкевич М., Бойко І. Запрошуємо на екскурсії Чернівцями. Путівник. — Чернівці, 2008
Новицький Л., Тимощук В. Чернівці. Довідник-путівник. — Чернівці, 1959
Новосівський І. Місто Чернівці. Укр. нац.-культ. і політ. центр Буковини // Буковина — її минуле і сучасне. — Париж—Філядельфія—Детройт, 1956
Селезінка В. Місто моєї любові. Ч. 1. — Чернівці, 2002
Селезінка В. Місто моєї любові. Ч. 2. — Чернівці, 2006
Танащик Д. Чернівці. Художнє видання. — Чернівці, 2005
Тимощук Б. Твердиня на Пруті. З історії виникнення Чернівців. — Ужгород 1978
Українська радянська енциклопедія
Чеховський І. Прогулянка Чернівцями та Буковиною. Путівник. — К., 2007
Gronich J. Album von Czernowitz. — Чернівці, 1925
Kaindl R. Geschichte von Czernowitz von der ältesten Zeiten bis Gegenwart. — Чернівці, 1908
Sternberg H. Zur Geschichte der Juden in Czernowitz. In Geschichte der Juden in der Bukowina. — Тель-Авів, II, 1962
Wickenhauser F. Bochotin Oder Geschichte der Stadt Cernäuz und ihren Umgegend. — Відень, 1874

п • о • р

Райони Чернівців

Першотравневий · Садгірський · Шевченківський