Луганськ

Луганськ
Герб Луганська Прапор Луганська
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Луганська область
Район/міськрада	Луганська міська рада
Код КОАТУУ	4410100000
Засноване	1795
Статус міста	з 1882 року
Поділ міста	4 райони
Населення	▼427 187 (01.01.2012)
Агломерація	Луганська агломерація
Площа	255 км²
Густота населення	1675 осіб/км²
Поштові індекси	91000-91479
Телефонний код	+380-642
Координати	48°34′18″ пн. ш. 39°18′29″ сх. д.
Висота над рівнем моря	78 м
Водойма	Сіверський Донець, Луганка (Лугань), Вільхівка
Назва мешканців	луганець, луганка, луганці
Міста-побратими	див. тут
День міста	Вихідні посеред вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Луганськ
До Києва
- фізична	650 км
- залізницею	900 км
- автошляхами	860 км
Міська влада
Адреса	91055, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, 55-12-37
Веб-сторінка	Луганська міська рада (рос.)
Міський голова	Сергій Кравченко (Партія регіонів)
1Попередньо, на 2009 рік. www.ukrstat.gov.ua

Луганськ — місто в Україні, найсхідніший обласний центр держави. Розташований на середньому Подінців'ї, є центром 500-тисячної агломерації та посідає 11-ту сходинку серед міст України за кількістю населення.

Історія

Музей історії Луганська

Запорізька Січ

Історичний центр Луганська (карта 1879 р.) 1. Миколаївська церква (тепер Будинок техніки). 2. Успенська (Старобазарна) площа (Площа Революції). 3. Базарна площа (між Площею Борцям революції і драматичним театром). 4. Ярмаркова площа (між Сквером Героїв ВВВ і вул. Демьохіна). 5. Цвинтар (Сквер Молодої гвардії). 6. Земля гірського начальника Летуновського (Парк 1-го травня)

У Запорозьку добу на території міста існували козацькі зимівники Кальміуської паланки Кам'яний Брід та Вергунка, згодом постійні селища.

Історія Луганського заводу тісно пов'язана з розвитком металургійної та кам'яновугільної промисловості України. 14 листопада 1795 року з ініціативи командувача Чорноморським флотом адмірала Миколи Мордвинова було підписано наказ про закладення державного ливарно-гарматного заводу біля річки Лугань (до того це була територія Луганського пікінерського полку, ще раніше — Слов'яно-Сербії — прикордонної зони між Запорожжям та Областю Війська Донського). Вибір конкретного місця для будівництва та саме будівництво були доручені шотландському підприємцю Карлу Гаскойну. 3авод (названий спочатку Катеринославським, а 1797 — Луганським) заклали поруч із селищем Кам'яний Брід. На новобудову запросили майстрів з Англії, а також прислали кваліфікованих робітників (разом з їхніми сім'ями, всього 575 осіб) з Олонецьких і Липецьких заводів Російської імперії. Для допоміжних робіт до заводу приписали селян ближніх державних сіл: Фащівки, Оріхового, Петропавлового і Городища. На будівництво (в цілому воно продовжувалося майже 10 років) залучали військовослужбовців і засланих.

3авод випускав військову продукцію (гармати) для Чорноморського флоту та військ, розташований на півдні Російської імперії (особливо відзначився в період Кримської війни 1853–1856). У міжвоєнний час виготовляв також на приватні замовлення сільськогосподарську техніку, обладнання для млинів, винокурень, цукрових заводів тощо. У 1821 році селища Луганський Завод і Кам'яний Брід злилися в єдине господарсько-адміністративне ціле. Напередодні 1861 року тут мешкали 9 тис. жителів. 9 листопада 1882 року Луганський Завод із прилеглим селищем Кам'яний Брід став повітовим центром Катеринославської губернії.

Новий поштовх розвиткові міста надало будівництво залізниці Луганськ—Дебальцеве (нині місто Донецької області), 1874 року тут розпочався регулярний рух поїздів. 1897 Луганськ—Дебальцеве з'єднали з Азовською залізницею. До кінця XIX століття місто перетворилося на багатогалузевий промисловий центр (у 1898 році тут діяло 58 промислових підприємств: найбільшим був Луганський паровозобудівний завод).

Згідно з даними перепису 1897 року, у місті мешкало 34 222 особи, з них за віросповіданням: 70 % — православні, 20 % — євреї, 4 % — католики (переважно поляки), 4 % — лютерани (переважно німці). Економічний бум кінця XIX — початку XX століття в Російській імперії істотно позначився на розвиткові міста (напередодні Першої світової війни Луганськ нараховував уже 68,5 тис. жителів).

Землі УНР

Як робітничий центр Луганськ 1917 року активно підтримав владу рад (6 червня 1924 року ЦБК СРСР «за революційні заслуги» нагородив місто орденом Червоного Прапора). У березні 1918 року зараховується до Половецької землі незалежної України. На початку 1919, наприкінці 1919 і на початку 1920 Луганськ — центр Донецької губернії. Українська влада майже не контролювала місто, і опонентами більшовиків тут були донські козаки. Місто продовжувало бути центром Донецької губернії недовго: з 14 січня до 12 жовтня 1920 року, а надалі ця роль перейшла до Бахмута.

Збірний плян м. Луганського.
З залів луганського краєзнавчого музею.

Від 1938 року — центр Ворошиловградської області (1958–1970 та від 1990 — Луганської області).

Від 17 липня 1942 до 14 лютого 1943 року місто перебуває під націонал-соціалістичною владою. Цей нетривалий період позначився відродженням української культури в місті, зокрема й відновленням назви міста — Луганськ. Головною міською газетою стало україномовне «Нове життя» під редакторством Максима Бернацького, до війни — професора Ворошиловградського педінституту. Він був також завербований Євгеном Стаховим та очолив Луганський обласний провід ОУН. Мережу організації було розгорнуто по всій області. Відновлено україномовне навчання — шкільна освіта в місті на цей час переведена на українську мову. Також діяла капела бандуристів та інші творчі гурти. Задля недопущення епідемії відкрито станцію швидкої допомоги, кілька лікарень та диспансерів. Після взяття міста Червоною Армією цих діячів (в тому числі Максима Бернацького) було засуджено до страти.

На початку 21 століття у місті працювало 87 промислових підприємств (провідна галузь — машинобудування). Водночас воно стало крупним культурним і науковим центром.

Назва міста

Луганське на мапі Луганської округи станом на 1 січня 1929 року

Монумент «Борцям революції»

Офіційною назвою міста є «Луга́нськ» [lu'ɦɑnʲsʲk] (рос. Луга́нск [lu'gansk]; англ. Luhansk). Назва «Луганське» — за іменем річки Луганки. Гідронім походить від слова луг (річка має широку лугову заплаву). Якщо брати за відлік історії міста дозвіл на закладення заводу 1795-го року, то першу назву, Луганський Завод, селищу було надано 1797-го року, вона проіснувала до 1882-го року, коли було об'єднано Кам'яний Брід та Луганський Завод в єдине місто Луганське. Варто завважити, що до Української революції українська мова не мала в Російській імперії жодного офіційного статусу, а отже й назви міст затверджували російською, натомість українська мова таки існувала в народному вжитку. Значить, і наведені вище назви українською можуть бути лише довільні. Перший загальноукраїнський правопис містив окремий пункт щодо географічних назв на кшталт Луганського.

1933-го року, коли радянська влада проводила політику зросійщення і було ухвалено новий правопис (що мав на меті наблизити українську мову до російської), назва міста «Луганське» перетворилась на «Луганськ». Попри це, назва Луганське вживалася і надалі в авторитетних виданнях, на які не міг уплинути Правопис-33, наприклад Енциклопедія українознавства., і зберігається подекуди й досі.

1935-го року місто перейменували на «Ворошиловград», на честь радянського військового й політичного діяча, чия діяльність була пов'язана і з Луганським. За німецької влади під час 2-ї Світової війни, що трималася в місті менше року, ішов поступ до повернення історичної назви міста. У 1958-му році місто перейменували на «Луганськ», причиною стало прийняття постанови про те, що населені пункти не можна називати на честь живих людей. Та вже 1970-го, після смерті Климента Ворошилова (за влади Леоніда Брежнева) місто знову назвали «Ворошиловград». У час так званої Перебудови, в 1990-му році, місту повернули назву «Луганськ», яка лишається дотепер.

Містобудування

Площа Радянська (Героїв ВВВ). Новий центр міста, 1962 рік

Місто над Луганню

Центр міста

Луганськ забудовувався за системою взаємно-перпендикулярних вулиць. Англійська вулиця (Даля) і Базарний майдан, а з середини XIX століття вул. Петербурзька, Казанська і Соборна площа сформували історичний центр міста.

З наданням Ворошиловграду статусу обласного центра у 1938 році виникло питання про реконструкцію міста, яке розпочалось після війни.

У 1950-х роках колишня окраїна міста навколо Ярмаркового майдану забудовується новими адміністративними і громадськими будівлями. Так виникає новий центр міста.

Житлові масиви

Спочатку Луганськ територіально ділився на вулиці та лінії. Згодом місто увібрало в себе селища (Дзержинського, Косіора, Олексіївське (тепер 3-й кілометр), Промжилстрой, Тельмана, Цимлянське, Ювілейне) і «городки» (Гостра Могила, Новий, Старий, Пархоменка, Стандартний, Чапаєва, Щорса). З 1960-х років на його карті з'явились «квартали». Відтак ціла місцевість міста у Жовтневому районі в народі отримала назву «Квартала́». З 1962 року виростають квартали Молодіжний, Жукова і Ватутіна. У 1960-х — 1980-х роках в житлових масивах оселилось близько 120 тисяч городян.

Вулиці й квартали

В адресовому плануванні місто складається з вулиць, майданів, провулків, тупиків, кварталів та ліній.

Останні мало поширені в інших містах України. Їхнім прототипом дехто вважає аналогічну систему з 29 ліній у Петербурзі на Васильєвському острові. 48 пронумерованих луганських ліній було закладено за доби Російської імперії, як мережу умовно паралельних «вулиць», при чому кожна лінія була тільки одним боком того, що прийнято називати вулицями. Сучасна система ліній, після років радянської влади, суттєво втратила свою цілісність, нумерацію ліній було зведено до вуличної, об'єднавши суміжні лінії, тож їхня кількість скоротилася вдвічі, значну частину ліній було перейменовано на вулиці на честь переважно комуністичних діячів.

• Див. також: Перелік історичних назв вулиць Луганська

Географічне розташування

Місто на тлі області

Луганськ розташувався на місці злиття річки Вільхівки з Луганкою (48°34′15″ пн. ш. 39°16′29″ сх. д.) по правий бік від Сіверського Дінця.

Місто займає територію в 25,5 тис. га, зокрема житлові квартали і мікрорайони — 3,9 тис. га. Найзаселеніші терени міста — між 48°30' та 48°40' пн. ш., 39°10' та 39°25' сх. д.

Підсоння

Клімат — помірно континентальний. Літо спекотне, середня температура липня від 21,8 °C до 23,1 °C; зима холодна, середня температура січня від −6 до −8 °C. Опадів за рік — 400–500 мм.

Клімат Луганська
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Середній максимум, °C	−3	−2	4	14	20	24	26	25	20	12	4	0	12
Середня температура, °C	−6	−5	1	10	16	20	22	21	15	8	2	−2	9
Середній мінімум, °C	−9	−8	−3	6	11	14	16	15	10	4	0	−5	4
Норма опадів, мм	36	29	29	39	44	62	51	39	33	27	42	43	474
Джерело: meteoprog.ua

Населення

Зміни населення Луганська у часі

Жіноче народнє вбрання в залях луганського краєзнавчого музею.

Чисельність людської популяції Луганська стрімко зростала упродовж 20 ст. Як зазначено вище,

• напередодні 1861 року тут мешкали 9 тис. жителів;
• згідно з даними перепису 1897 року, у місті мешкало 34 222 особи;
• 1910 — більше 60 тис. осіб [1]
• напередодні Першої світової війни Луганськ нараховував уже 68,5 тис. жителів.
• 1926 рік — 77 тис. осіб.
• 1959 р. — 274,520 тис. [2]
• 1989–533,755 тис. осіб, 1995–535,800, 2000–506,322, 2005–486,283 [3]

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у Луганську проживало 463 тис. осіб. Етнічні українці становили 50 %, росіяни — 47 %.

Етномовний склад населення міста (рідні мови населення)

	російська	українська	вірменська
ЛУГАНСЬК (міськрада)	84,73	14,33	0,18
м. ЛУГАНСЬК	85,33	13,72	0,17
АРТЕМІВСЬКИЙ район	86,21	12,76	0,17
ЛЕНІНСЬКИЙ район	85,20	13,10	0,21
КАМ`ЯНОБРІДСЬКИЙ район	85,05	14,13	0,21
ЖОВТНЕВИЙ район	84,87	14,54	0,14
м. ЩАСТЯ	87,98	11,23	0,01
смт ЮВІЛЕЙНЕ	80,59	18,89	0,09
с-ще ДЗЕРЖИНСЬКЕ	68,85	30,55	0,27
с-ще ТЕПЛИЧНЕ	64,55	34,18	0,95
м. ОЛЕКСАНДРІВСЬК	56,65	41,73	1,46

На 1.01.2012 чисельність населення міста становила 427 187 осіб, 1.01.2010 р. — 434,869 тис., з яких 291,2 тис. — населення в працездатному віці.

На позначення мешканців Луганська словники, зокрема ВТС СУМ, фіксують два слова: основне луганець (жін. луганка) та другорядне луганчанин (луганчанка). Оскільки при творенні похідних слів від «Луганськ» підстав для виникнення ч перед наростком -ан- на українському ґрунті немає, то назву «луганчанин» треба вважати за таку, що виникла під впливом російської мови. Тож варто надавати перевагу першому (ч. луганець та ж. луганка).

Політика

Як чотири районні ради, так і міська рада із посадою міського голови, яку нині посідає Сергій Кравченко, включно, перебувають під цілковитим контролем Партії регіонів. Своїх представників у радах мають також такі партії, як БЮТ, ПСПУ, КПУ та СПУ.

Адміністративний поділ

Територіальна громада Луганської міськради складається з 4-х районів:

• Артемівський район (131 383 осіб)
  • місто Олександрівськ
    • селище Дзержинське
    • селище Тепличне
  • Ювілейна селищна рада
    • смт Ювілейне
• Жовтневий район (196 943) — найбільший за площею міський район в Україні^{[Джерело?]}
  • місто Щастя
• Кам'янобрідський район (45 339)
• Ленінський район (89 432)
• За радянської влади планувалося виокремлення 5-го району — Зарічного (із Артемівського), нині ж за генпланом передбачається створення Олександрівського району із західної частини Артемівського та земель області.

Економіка

Дамба на Сіверському Дінці для Луганської ТЕС.

З дня заснування й особливо останні 40 років Луганськ розвивався як місто з багатогалузевою промисловістю. У структурі промисловості переважають енергомісткі і фондомісткі галузі, на їхню частку приходиться найбільша частина промислово-виробничих фондів.

Провідна роль в економіці міста Луганська належить машинобудуванню, представленому Луганським тепловозобудівним заводом, Лугцентрокузом та іншими. У Луганську виробляються тепловози, трамваї, запасні частини для автомобілів і тракторів. Гірниче машинобудування представляє Луганський енергозавод. Серед підприємств сільськогосподарського машинобудування представлене ТОВ "НВФ «Аеромех», один з основних заводів в Україні, що виробляє обладнання для очищення та калібрування зерна.

На підприємствах міста є достатньо виробничих потужностей для задоволення потреби жителів у продовольчих товарах і товарах першої необхідності. У місті 87 промислових підприємств. Понад половину підприємств мають недержавну форму власності.

Швидкими темпами розвивається малий бізнес. З метою прискорення структурної перебудови виробництва, перепрофілювання його на випуск нових видів продукції, упровадження нової техніки і технології виробництва Луганське відділення Державного інноваційного фонду України укладає інноваційні договори. Незважаючи на складну економічну ситуацію, промислові підприємства міста активно працюють на зовнішньому ринку.

Із 2010 року при Луганській регіональній торгово-промисловій палаті відкрите почесне консульство Угорщини в Луганській і Донецькій областях на чолі з президентом промислової палати Сергієм Кириченком (нині за адресою вул. Марини Раскової, 7а 48.569611° пн. ш. 39.34954° сх. д. / 48.569611; 39.34954). В минулі роки в Луганському працювали консульства Грузії та Болгарії.

Транспорт

Електропоїзд Луганськ—Донецьк на Луганському вокзалі.

Зручна система нумерації міських маршрутів, упроваджена 1964 року, практично не має аналогів у інших містах України. Номери маршрутів відтоді чітко розмежовано за видом транспорту, таким чином трамваї отримали номери від № 1, тролейбуси від № 51, міські автобуси від № 101, а приміські від № 151. Ця система, незважаючи на занепад міського електротранспорту, зберігається і досі, із невеликими змінами для автобусів:

1+	51+	101–200	201–300	301+
Трамвай	Тролейбус	Міські автобуси	Автобуси до околиць міста і приміські	Міжміські автобуси

5 грудня цього ж 1964 року на відстані 8 км від міста відкрито теперішній Луганський аеропорт, що зв'язав місто 15-ма рейсами по області, а також із Бердянськом, Вінницею, Донецьком, Дніпропетровськом, Запоріжжям, Києвом, Львовом, Москвою, Одесою, Ростовом-на-Дону, Сімферополем, Харковом та Херсоном. Сучасна мережа авіаперельотів значно зменшилася, та регулярні перельоти відбуваються з Луганського до Москви-Внукове (UTair) і Києва-Бориспіль (Мотор Січ), сезонно відбуваються також чартерні перельоти.

Луганською кільцевою дорогою проходить найдовша європейська траса — E40. Міжобласні і міждержавні пасажирські перевезення забезпечуються залізничним та автобусним рухом із залізничного та автобусного вокзалів. Окремі приміські автобусні маршрути відправляються з автостанцій та стихійних кінцевих зупинок:

Назва	Автовокзал	АС-2 [інформація потребує оновлення]	АС-3	—	—	—	—
Розташування	Вул. Оборонна 28 48.544981° пн. ш. 39.334466° сх. д. / 48.544981; 39.334466	Біля будівлі старого залізничного вокзала 48.572433° пн. ш. 39.280672° сх. д. / 48.572433; 39.280672	На кільці кв. 50-річчя Жовтня, виїзд з міста на Біловодський шлях 48.574052° пн. ш. 39.402187° сх. д. / 48.574052; 39.402187	Біля Луганського Базаря (Пархоменка) 48.567151° пн. ш. 39.28623° сх. д. / 48.567151; 39.28623	Біля Центрального базаря 48.565419° пн. ш. 39.302623° сх. д. / 48.565419; 39.302623	На естакаді залізничного вокзалу 48.575173° пн. ш. 39.288805° сх. д. / 48.575173; 39.288805	Під естакадою залізничного вокзалу 48.574421° пн. ш. 39.288805° сх. д. / 48.574421; 39.288805
Основні напрямки	Усі напрямки	Приміські	Кінцева зупинка для автобусів до Станиці і прилеглих населених пунктів; зупинка для автобусів у біловодському напрямку	Алчевське (11 ₴), Попасна, Первомайське і Перевальське (11 ₴)	Приміські	Краснодін, Ізварине	Латугине, Успенка, Біле, Білоріченка, Врубівка

Дорожній рух регулюють сотня світлофорів.

Охорона здоров'я

Водолікарня (Старе місто).

Медичну допомогу населенню міста надає 41 медична установа, у тому числі 35 лікувально-профілактичних.

Освіта і спорт

Школа № 2

1-й випуск курсів завкрамн. Е.Р.Б.К по підвищенню клаліфікації. 1929 рік.

Округові курси українознавства проф. активу при О.Р.П.С./округовій раді професійних спілок/. 1928 рік.

Загальноосвітні установи

Місто має розвинену мережу загальноосвітніх установ. Крім 57 загальноосвітніх шкіл, у Луганську діють три ліцеї, одна гімназія, спецшколи-інтернати.

Майже в усіх школах навчання ведеться російською мовою. Викладання українською мовою здійснюють у трьох школах, розташованих на околиці міста (школи № 21, № 31 та № 59), де загалом навчають 845 учнів (для порівняння — у 1935 році в Луганську було 25 шкіл, з них 22 були україномовними і 3 — російськомовними). Загалом в українських класах навчається лише 13 % учнів, у російських — 87 %. Міносвіти України та обласна адміністрація спричиняють тиск на батьків задля обрання ними викладання російською мовою.

Вища школа

Підготовку фахівців різних професій здійснюють 5 вишів, два з яких (Луганський університет ім. Шевченка та Східноукраїнський університет ім. Даля) є класичними, 14 середніх спеціальних закладів, 18 закладів профтехосвіти.

Луганські ВНЗ є особливо привабливими для іноземних студентів, чим виводять місто на сьому за популярністю сходинку серед усіх міст України, поступаючись Києву, Львову, Харкову, Одесі, Донецьку та Дніпропетровську. Зокрема в Луганському державному медичному університеті на 2010 рік навчалося більше іноземних студентів, аніж у будь-якому іншому виші України.

Спорт

Луганськ має 6 стадіонів (найвідоміший — «Авангард») і спорткомплексів, 127 спортзалів.

Культура

Одне з графіті на залізничному паркані на в'їзді до міста. "Чорно-білі" (напис на футболці ліворуч) — прізвисько вболівальників та гравців луганської футбольної "Зорі"

Див. також: Пам'ятники Луганська

Пам'ятник дінським козакам біля зруйнованої комуністами Казанської церкви

Афіші луганських кінотеатрів восени 1948 року (к/т «Жовтень», «Комсомолець» та «ім. Сталіна»)

Офіційна культурна сфера міста представлена:

• 3 театри

1. Обласний академічний український музично-драматичний театр, вул. Оборонна, 11. 48°33′22″ пн. ш. 39°19′12″ сх. д.
2. Театр ляльок, 16-та лінія, 7б. 48°34′22″ пн. ш. 39°18′50″ сх. д.
3. Театр російської драми, вул. Коцюбинського, 9а

• музеї

1. Обласний краєзнавчий музей, колекція якого поповнюється від 1920 року. вул. Шевченка, 2. 48°34′30″ пн. ш. 39°18′27″ сх. д.
2. Музей історії та культури Луганська. Біла входу — експозиція старовинних гармат, зроблених на Луганському ливарному заводі. вул. Карла Маркса, 30 48.576316° пн. ш. 39.300714° сх. д. / 48.576316; 39.300714
3. Художній музей, вул. Поштова, 3.48°34′42″N 39°18′21″E
4. Музей авіації. Один із трьох таких в Україні. Створений на основі ЛВВАУШ (Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів). У ньому зібрано майже всі моделі бойових літаків Військово-повітряних сил України. Чимала частина привезених експонатів транспортувалася в розібраному стані (частин, розібраних автогеном), після чого їх знову відновлювали на місці. Деякі моделі були доставлені своїм ходом. містечко Гостра Могила. 48.526723° пн. ш. 39.382296° сх. д. / 48.526723; 39.382296
5. Музей Володимира Даля. На вулиці встановлений пам'ятник Далю. вул. Даля, 12 48.578722° пн. ш. 39.299104° сх. д. / 48.578722; 39.299104

Луганський цирк збудовано за типовим для багатьох радянських міст проектом. (напр., подібні споруджені в Кривому Розі, Харкові, Донецьку, а також у Брянську, Уфі, Самарі, Перму, Новосибірську, Воронежі, що в РФ)

• Філармонія вул. Леніна, 23
• Державний цирк вул. Херсонська, 11 48.562806° пн. ш. 39.323373° сх. д. / 48.562806; 39.323373
• 32 міські бібліотеки;
• 28 будинків культури і клубів;
• 10 музичні і художні школи.

• 

  Зразки луганського графіті

• 
• 

Пам'ятки та цікаві місця

Парк-музей кам'яних баб (кампус Луганського університету)

Готель «Україна»

• Свято-Вознесенський собор та панський маєток 1772 року в Олександрівці. 48°35′11″ пн. ш. 39°10′53″ сх. д.
• Парк-музей кам'яних баб в сквері ЛНУ ім. Тараса Шевченка. 48.563857° пн. ш. 39.318395° сх. д. / 48.563857; 39.318395
• Петропавлівська церква. Початково дерев'яна, збудована у 1761 році. В 1905 році на тому ж місці зведена кам'яна церква. У 1920-—1930-ті роки у конфіскованому храмі влаштували кінотеатр «Безбожник». Після радянської боротьби з релігією була суттєво зруйнована, та побудована фактично наново. Розташована в Камброді. 48.590774° пн. ш. 39.29934° сх. д. / 48.590774; 39.29934
• Житловий будинок (19 ст.), вул. Даля, 7. Тепер поліклініка («водолікарня»).
• Художня галерія, вул. Шевченка, 4.
• Жіноча гімназія (18 ст.), вул. Поштова, 5. Нині — середня школа.
• Меморіал «Гостра могила» — місце запеклих боїв денікінців з Червоною Армією в період від 21 квітня до 25 травня 1919 року. Від 26 лютого 1980 р. — заповідний об'єкт зі статусом «парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва».
• Будинок Васньова

Назви вулиць

Дороговказ «вулиця Советська» (офіційна назва — Совєтская).

Станом на 2009 рік Луганськ має специфічні назви вулиць, що не існують в інших містах України та є протизаконними, оскільки суперечать чинному закону «Про мову в Українській РСР»:

Стаття 38. Мова топонімів і картографічних видань В Українській РСР топоніми (назви населених пунктів, адміністративно-територіальних одиниць, вулиць, майданів, річок і т.ін.) утворюються і подаються українською мовою.

Так, згідно з рішенням шостої сесії Луганської міськради 24-го скликання від 24 грудня 2002 року, офіційні українські назви значної кількості вулиць і провулків, навіть тих, що питомо українського походження, перетворені на назви російською мовою, записані українськими літерами, зокрема:

Провулки 18-го Партс’єзда, 1905 года, 1-й Бєлорусскій, 1-й Кірпічний, 5-й Садовопроєздной, Сєвєрозападний, Братьєв Сєродєдєнко, Кримскій, 1-й Товаріщєскій, 1-й Пятілєткі, Астрономічєскій;

Вулиці Совєт­ская, 300-лєтія Воссоєдінєнія, 40-лєтія Октября, 50-лєтія Образованія СССР, Лучістая, Звьоздная, Самольотная, 2-я Ізвєстковая, Тіхоокєанская, Камєнная, Опитноє полє, Алєксандра Нєвского, Юних Піонєров, Маяковского;

Рєволюциі, Паріжской Коммуни, Квіткі-Основ’янєнко, Коцюбінского, Гулака-Артємовского, Грушевского, Кармєлюка, О. Кобилянской, П. Мірного, Остапа Вишні, Украінская, Шевчєнко Т. Г., Шевчєнко В. В., Лесі Українкі;

Квартали Дзєржинского, 50-лєтія Октября, Гєроєв Брєстской крєпості; тупики: 6-й Короткій, Бєлая Будка; та ін.

Проте, «перекручені» назви так і не прижилися. Наприклад, вулицю Совєтская в рекламі, на дороговказах, вивісках називають Радянська, Совєтська, Советська. Лише в офіційних документах специфічні назви вживають доволі послідовно. Останнім часом подібні незаконні випадки в Луганській області дедалі частішають, особливо щодо назв населених пунктів, серед них — Сіверодонецьк (нині як «Сєвєродонецьк») та Ірмине (нині як «Ірміно»).

Релігія

У сучасному Луганську легко уживаються ідеології-антиподи

Зведення Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ КП (Фото 20 листопада 2011 року)

Абсолютну більшість православних парафій міста утримує Московський патріархат. Попри це, в Луганську існують і громади українських незалежних церков (УПЦ КП та УГКЦ), що зазнають постійних нападів з боку СБУ та інших державних структур. На відміну від стосунків з іншими релігійними громадами, орган місцевого самоврядування під контролем влади (ПР) упродовж кількох років відмовляли виділити ділянку для будівництва храму УПЦ КП.

Попри це, за 2011-2013 роки на вул. Короленка 90 зведено Свято-Троїцький катедральний собір УПЦ КП, станом на січень 2013 року триває внутрішнє оздоблення і доведення до ладу подвір'я. Поруч побудовано єпархіальне управління.. Окрім цього, в Лугансько-Старобільській єпархії УПЦ КП (за даними на листопад 2009 р.) є два храми:

• Храм «Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього» за адресою вул. Урицького, 80г,
• храм Михаїла-Архангела, що знаходиться у Малій Вергунці на вул. Ленінградській.

Греко-католицький Храм «Царя Христа», парохом якої є о. Михайло Ющишин, — за адресою вул. Баумана, 35.

У місті також є вірменська церква, протестантська кірха, католицька церква та синагога, яка наразі на стадії будівництва. Діє мечеть, закладена дагестанською громадою.

Культові споруди Луганська

Свято-Миколаївський храм, зруйнований комуністами у 1930-ті   Свято-Вознесенський собор в Олександрівці 48.586686° пн. ш. 39.182482° сх. д. / 48.586686; 39.182482   Храм Царя Христа УГКЦ на вул. Баумана, 35 48.567513° пн. ш. 39.377371° сх. д. / 48.567513; 39.377371   Мечеть на вул. Павлівській (Старій об'їзній), 28в, новобуд 48.549626° пн. ш. 39.257112° сх. д. / 48.549626; 39.257112   Церква УПЦ КП на вул. Урицького, 80г 48.551835° пн. ш. 39.296014° сх. д. / 48.551835; 39.296014   Свято-Володимирський кафедральний собор УПЦ МП, новобуд   Вірменська церква на вул. Червоноармійській, новобуд 48°34′42″ пн. ш. 39°19′29″ сх. д.   Римо-католицька каплиця Різдва Пресвятої Діви Марії на вул. Мергельній, 102, новобуд 48.561755° пн. ш. 39.332213° сх. д. / 48.561755; 39.332213   Будівництво собору ікони Божої Матері «Умиління» УПЦ МП в центрі міста

Готелі

Один з найвідоміших готелів Луганська — «Україна» (48.576664° пн. ш. 39.295692° сх. д. / 48.576664; 39.295692, колишній «Жовтень», «Москва») зведено з 1947 по 1951 рік архітектором Йосипом Каракісом, за допомогою полонених німців, як робочої сили. Останній факт став приводом для популярної серед луганців оповіді про те, що готель своїм незвичним для радянської доби, ледве не готичним, виглядом завдячує саме німцям.

Засоби масової інформації

Телебачення

Луганська телевежа

Медійний простір Луганська представлений місцевими телеканалами (Ірта, ЛОТ, ЛКТ), радіо-станціями та газетами. У місті працює Луганська обласна державна телерадіокомпанія.

Друковані ЗМІ

У Луганську друкується більше 25 газет і журналів. Серед них є як платні («Молодогвардієць», «Вільний репортер», «Луганська правда», «Життя Луганська» тощо), так і безкоштовні, що роздаються в найлюдніших місцях міста («Вечірнє місто») або пристосованих для того місцях («Бесплатка»). На звання найдавнішої нині існуючої місцевої газети претендує «Луганська правда» (або «Ворошиловградська правда», відповідно до назви міста на той час), що видається з 1917 року і досі. Газета розповсюджується російською мовою, єдиним періодом, коли вона виходила українською, була доба радянської українізації.

Як державні (обласні та міські), так і приватні газети, видаються російською мовою, лише іноді з україномовними статтями.

Міська символіка

У 1992 (за іншими даними 1991) році знову був затверджений герб періоду Російської імперії.

Докладніше у статті Герб Луганська

Прапор міста Луганська з'явився 1995 року, коли був прийнятий герб міста.

Докладніше у статті Прапор Луганська

Гімн

2006 року планувалося також затвердження гімну Луганська, та через те, що текст був написаний українською мовою (а не російською), бо розроблявся ще за минулого міського голови, вирішено було ухвалення відкласти.

Міста-побратими

Панорама французького Сент-Етьєна — міста-побратима Луганська

Луганськ, як і багато сучасних міст має економічні, культурні та інші зв'язки з містами-побратимами. На сьогодні містами-побратимами Луганська є:

Країна	Місто
КНР	Дацин
Велика Британія	Кардіфф
Болгарія	Перник
Франція	Сент-Етьєн
Угорщина	Секешфегервар

Міста-партнери:

Країна	Місто
Швеція	Вансбро
Польща	Люблін
Росія	Ростов-на-Дону

Люди походженням чи діяльністю пов'язані з Луганськом

Юрій Єненко

• Олексій Абакуменко — військовий льотчик.
• Брумель Валерій — легкоатлет.
• Бубка Сергій — легкоатлет.
• Голобородько Василь — письменник. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.
• Голубович Михайло — театральний та кіно-актор.
• Даль Володимир — український та російський письменник і лексикограф.
• Єненко Юрій — лікар, письменник і культурний діяч. Заснував альманах «Бахмутський шлях», відновив музей Бориса Грінченка, вів радіопередачі «Літературна карта Донбасу», доклав зусиль на створення міського Українсько-канадського центру «Відродження».
• Іванов Петро — український поет, перекладач.
• Жадан Іван — український і російський оперний співак, тенор.
• Жадан Сергій — український письменник, автор роману «Ворошиловград».
• Каракіс Йосип — архітектор готелю «Україна».
• Косач Юрій — український кінознавець.
• Микола Малашко — очолював Повітову Луганську Раду за доби Української революції.

Святослав Шевчук

• Овчаренко Ілько — скульптор. Автор пам'ятників: Володимиру Сосюрі (Лисичанське, 1966), «Україна — визволителям» (Мілове, 1972), Володимиру Далю (Луганське, 1976).
• Першин Володимир Леонідович — український державний діяч, перший заступник голови Рахункової палати України.
• Половинко Григорій — історик, письменник, лідер сучасного місцевого українського козацтва.
• Рибальченко Микола — український маляр, заслужений діяч мистецтв України.
• Ситник Костянтин — український науковець, ботанік, академік НАН України.
• Скритуцький Костянтин — дизайнер та скульптор. Автор Пейзажної алеї та скульптури Їжачка в тумані (Київ).
• Сосюра Володимир — український письменник, поет-лірик
• Стахів Євген — провідник націоналістичного підпілля у місті в роки Другої світової війни.
• Чекменьов Олександр — фотомайстер, фотокореспондент.
• Темник Юрій — краєзнавець Луганщини.
• Чумак Іван — скульптор. Автор багатьох пам'ятників у місті, зокрема центрального пам'ятника Луганська — Тарасу Шевченку.
• Шевченко Володимир — перший секретар Луганського (Ворошиловградського) обласного комітету Комуністичної партії України з 1961 по 1973 рік.
• Шевчук Святослав — предстоятель Української греко-католицької церкви. Служив фельдшером два роки в окремому батальйоні аеродромного обслуговування Луганського (Ворошиловградського) ВВАУШу.
• Шеремет Олександр — архітектор. Головний архітектор Луганська з 1937 по 1969 рік, автор і співавтор понад 40 будівель і споруд Луганська та міського парку культури та відпочинку ім. Горького (1936).
• Шматько Микола  — український скульптор, художник.

Див. також: Категорія:Уродженці Луганська

Світлини

Центр

• 

  Естакада біля залізничного вокзалу

• 

  Торгівельний центр

• 

  Вулиця Коцюбинського в тумані

Старе місто

• 

  Вулиця Робоча

• 

  Вулиця Шеремета

• 

  Вулиця Карла Маркса

• 

  Художня школа

• 

  Вулиця Леніна

• 

  Фонтан перед входом до ЛДІКМ

Безумний

• 

  Вулиця Короленка

• 

  Занедбане футбольне поле

Література

• Енциклопедія історії України, — К: Наукова думка, 2009. — Т. 6, 784 °C.
• Самков П. С. История Луганского паровозостроительного завода (1896–1905 гг.). Автореф. дис. … канд. истор. наук. Ворошиловград, 1952: ІМіС УРСР. Луганська область. К., 1968;
• Луганск: Исторический очерк. Донецк. 1969;
• Алексеева Л. И. Ворошиловград: Путеводитель. Донецк. 1986;
• Луганские локомотивы: люди, годы, факты: Хроника 100-летней жизни луганских локомотивостроителей. Луганск, 1996;
• Нікольський В. М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. — Київ: Інститут історії НАНУ, 2001. — 178 с. (резюме, djvu)
• Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu)
• История Луганского края: Учеб. пособие / А. С. Ефремов, В. С. Курило, И.Бровченко и др. — Луганск: Альма-матер, 2003. — 432 с.
• Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
• Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
• ЛУГАНСЬК. ПРОФІЛЬ ГРОМАДИ Підготовлено Експертним комітетом з стратегічного планування за допомоги Проекту «Економічний розвиток міст» Липень 2006 р.
• Луганск: Исторический очерк. — Донецк, 1969. — 138 с.

Посилання та джерела

Інтернет

1. (рос.) Сторінка міської ради.
2. (рос.) Луганський Топ-портал.
3. (рос.) Записки из Якирова посада — блоґ з історії Луганська.
4. Веб-камера на Театральному майдані.
5. Сайт міста Луганська — інформаційний довідник.
6. Інтернет-сторінка Луганська

Вікітека

• Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про перейменування міста Ворошиловграда і Ворошиловградської області»