Гендрік ван де Гулст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гендрик Кристоффель ван де Гулст (нід. Hendrik Christoffel "Henk" van de Hulst; 19 листопада 191831 липня 2000) — голландський астроном, член Нідерландської королівської АН.

Життєпис[ред.ред. код]

Родився в Утрехті. Закінчив Утрехтський університет. У 1946-1948 працював в Чиказькому університеті і різних обсерваторіях США. З 1948 працює в Лейденському університеті (з 1952 — професор астрономії).

Наукові роботи відносяться до радіоастрономії, фізики міжзоряного середовища і теорії розсіяння світла. У 1944 передбачив можливість спостереження спектральної лінії атомарного водню в радіодіапазоні у випромінюванні міжзоряних хмар. Розрахував довжину хвилі цієї лінії (21,2 см), що виникає при спонтанному переході між двома близько розташованими енергетичними підрівнями надтонкої структури основного стану атома водню. Припущення ван де Гулста було підтверджене в 1951 спостереженнями Г.Юїна і Е.Перселла. Це відкриття вперше дозволило не тільки безпосередньо вивчати нейтральний водень в міжзоряному просторі, де він не дає випромінювання у видимій частині спектру, але і визначати швидкості радіоджерел шляхом вимірювання доплерівського зсуву. Разом з Я.Г.Оортом обробив перші спостереження радіовипромінювання водню і отримав картину розподілу водню в Галактиці, що свідчить про те, що водень концентрується в спіральних гілках. Вивчав конденсацію частинок забрудненого льоду в міжзоряному просторі і природу поглинання, розсіяння і поляризації світла цими частинками. Виконав важливі роботи з теорії розсіяння світла на малих частинках. Вивчаючи розсіяння світла в зовнішній короні Сонця, в 1946 показав (одночасно з К.Алленом), що так звана F-корона виникає в результаті розсіяння фотосферного випромінювання на частинках міжпланетного пилу. У 1960-70-ті роки виконав цикл досліджень з теорії багатократного розсіяння світла. Зокрема, запропонував ефективний чисельний метод розрахунку полий випромінювання (метод подвоєння шарів ван де Гулста).

Автор монографії «Розсіяння світла малими частинками» (1957, рос.пер. 1961) і фундаментального керівництва «Багатократне розсіяння світла» (т. 1-2, 1980).

Брав активну участь в плануванні європейських космічних досліджень. Був головою Нідерландської комісії з геофізичних і космічних досліджень. Один з творців Комітету з космічних досліджень (КОСПАР) при Міжнародній раді наукових союзів, в 1958-1962 — його президент. У 1968-1970 голова Ради Європейської організації з космічних досліджень (ESRO). Один з керівників створення супутника для гамма-астрономії COS-B.

Медаль А.С.Еддінгтона Лондонського королівського астрономічного товариства (1955), Медаль Генрі Дрейпера Національної АН США (1956), премія Б.Румфорда Лондонського королівського товариства (1964), медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства.

На честь астронома названий астероїд 2413 ван де Гулст

Посилання[ред.ред. код]