Франсуа Араго
| Франсуа Араго | |
 |
|
| Народився | 26 лютого 1786 Естажель, Франція |
|---|---|
| Помер | 2 жовтня 1853 (67 років) |
| Громадянство |  Франція |
| Галузь наукових інтересів | фізика, астрономія |
| Відомий завдяки: | магнетизм |
| Нагороди | Медаль Коплі (1825) |
Франсуа́-Жан-Доміні́к Араґо́ (фр. François Jean Dominique Arago, кат. Francesc Joan Domènec Aragó — Франсе́ск-Жуа́н-Думе́нак Араґо́; 26 лютого 1786 — 2 жовтня 1853) — французький учений і політичний діяч каталонського походження.
Член Паризької академії наук (з 1809 р.) і її секретар (з 1830 р.). З 1851 р. — директор Паризької астрономічної обсерваторії.
Відомий працями з астрономії, оптики, електромагнетизму, метеорології і фізичної географії. Дослідженнями спектрального складу світла, яке приходить до Землі від змінної зорі Алголь, Араго довів, що у міжзоряному просторі швидкості поширення світла всіх кольорів однакові (див. дисперсія світла).
Життя і праці [ред.]
Франсуа Араго народився в Естажелі (поблизу Перпіньяна). У 1803-1805 вчився в Політехнічній школі в Парижі. У 1805 був призначений секретарем Бюро довгот, в 1805-1809 як співробітник цього бюро працював в геодезичній експедиції в Іспанії. У 1809-1831 — професор Політехнічної школи, з 1830 - директор Паризької обсерваторії.
У 1830-1848 — член палат депутатів, двічі призначався президентом Паризької муніципальної ради. Після Лютневої революції 1848 увійшов до складу тимчасового уряду, спочатку займав пост міністра флоту і армії, потім - президента Виконавського комітету.
Наукові роботи відносяться до оптики, електромагнетизму, астрополяриметрії, а також до історії астрономії, фізики і математики. Відкрив (1811) хроматичну поляризацію світла, сформулював (1811) умови, необхідні для виникнення кілець Ньютона, вперше спостерігав (1812) обертання площини поляризації в кварці, відкрив часткову поляризацію світла при віддзеркаленні і заломленні. Першим спостерігав (1820) намагнічення залізної тирси електричним струмом, відкрив (1824) магнетизм обертання — дія металевого диска, що обертається, на магнітну стрілку.
Створив низку оптичних приладів для астрономії, фізики і метеорології. У 1811 сконструював полярископ для визначення ступеня поляризації. За допомогою цього приладу вперше вивчив поляризацію випромінювання сонячної корони, кометних хвостів, поверхні Місяця; відзначив, що поляризація світла від місячних морів більша, ніж від материкових ділянок. У 1815 створив цианометр для вимірювання ступеня блакиті неба (пізніше цей прилад використовувався для визначення глибини моря). У 1833 побудував фотометрію для визначення блиску зірок. Удосконалив окулярний мікрометр для вимірювання малих кутів і визначав з його допомогою діаметри планет.
Низка досліджень присвячена атмосферній оптиці. У 1805-1806 разом з Ж.Б.Біо вивчав чинники, що впливають на рефракцію світла в земній атмосфері, і експериментально довів, що головними є температура і тиск повітря, а вплив вологості неістотний. Пояснив мерехтіння зірок явищем інтерференції і асиметрією шарів атмосфери щодо спостерігача. У 1809 знайшов, що випромінювання денного неба частково поляризоване і що максимальна поляризація спостерігається на відстані 90 від Сонця, знайшов точку на небі з нульовою поляризацією (нейтральна точка Араго).
Справив великий вплив на французьку науку. Підтримав О.Френеля в розробці хвильової теорії світла. За його вказівками Іпполіт Фізо і Леон Фуко зміряли швидкість світла і отримали перші фотографії Сонця, а Урбен Ле Вер'є зайнявся вивченням руху Урану, що привело його до відкриття Нептуна.
Араго був талановитим популяризатором науки. З 1813 по 1846 регулярно читав в Паризькій обсерваторії лекції для широкої публіки. Автор «Популярної астрономії» (т. 1-4, 1854-1857; у рос.пер. «Общепонятная астрономия», 1861), а також «Біографій знаменитих астрономів, фізиків і геометрів» (рос.пер. т. 1-3, 1859-1861).
Іноземний почесний член Петербурзької АН (1829).
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- Повне зібрання творів Франсуа Араґо, сканована копія, т. 6, Париж-Лейпциг, 1856 р. (фр.)
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
