Чарлз Вернон Бойз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чарлз Вернон Бойз
Ім'я при народженні англ. Charles Vernon Boys
Народився 15 березня 1855(1855-03-15)[1][2][…]
Рутленд, Східний Мідленд, Велика Британія
Помер 30 березня 1944(1944-03-30)[4][5][…] (89 років)
Andover[d], Гемпшир[d], Гемпшир, Велика Британія
Місце проживання Англія
Країна  Велика Британія
Діяльність фізик
Alma mater Коледж Марлбороd
Заклад Імперський коледж Лондона
Членство Лондонське королівське товариство
Батько Charles Boysd[6]
У шлюбі з Marion Amelia Pollockd
Діти unknown child Boysd[6]
Нагороди Королівська медаль (1896)
Медаль Румфорда (1924)
Медаль і премія Дадделла (1924)
Медаль і премія Гутрі (1934)
Медаль Елліота Крессона (1939)

CMNS: Чарлз Вернон Бойз у Вікісховищі

Чарлз Ве́рнон Бойз (англ. Sir Charles Vernon Boys, FRS[7]; 15 березня 1855, графство Рутленд — 30 березня 1944, Андовер) — британський фізик-експериментатор, член Лондонського королівського товариства[8].

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Чарлз Вернон Бойз народився 15 березня 1855 року і був восьмою дитиною у сім'ї Карла Бойза, вікарія Англіканської церкви у графстві Рутленд.

У 1873—1876 роках навчався у Королівській гірничій школі у Кембриджі, де у нього наставником був Фредерік Гатрі. У 1889—1897 роках — професор Королівського коледжу в Лондоні, у 1897—1943 роках працював у «Метрополітен газ рефері» і з 1897 року — професор Королівської гірничої школи[en].

Відомий своїми науковими роботами з оптики, механіки й теплотехніки. У 1895 році удосконалив крутильну вагу, за допомогою якої визначив гравітаційну сталу і густину Землі з більшою точністю ніж Генрі Кавендіш у своєму експерименті кінця XVIII століття.

Розробив метод визначення показника заломлення лінз (метод Бойза). Фотографував блискавку, електричні іскри. За допомогою високошвидкісних фотографічних методів досліджував поведінку рідин (1886).

У 1887 році винайшов радіомікрометр та вимірював ним тепло від Місяця і планет (зокрема, для температури поверхні Юпітера отримав значення менше від 100 °С). Сконструював газовий калориметр. У 1888 році виготовив тонкі волокна з кварцового скла і запропонував їх використовувати як торсіони для вимірювання дуже малих зусиль.

«Сонячний котел» за патентом США № 1240890 (1917)

Був обраний членом Лондонського королівського товариства у 1888 році[7].

Бойз оженився з Маріон Амелією Поллок у 1892 році. Вона стала причиною скандалу через стосунки з математиком з Кембриджу Ендрю Форсайтом[en], в результаті чого Форсайт був змушений піти у відставку зі своєї посади. Бойз розлучився з Маріон у 1910 році, і вона згодом вийшла заміж за Ендрю Форсайта.

У 1896 році науковець був нагороджений Королівською медаллю Лондонського королівського товариства[9].

У 1916—1917 роках обіймає посаду президента Лондонського фізичного товариства.

Разом з американським винахідником Френком Шуманом[en] займався розробленням конструкцій «сонячних котлів» (англ. Sun-boiler) схожих на сучасні параболічні сонячні колектори[10].

У 1924 за винахід газового калориметра нагороджений медаллю Румфорда.

Чарлз Вернон Бойз помер 30 березня 1944 року у місті Андовері.

На вшанування пам'яті вченого Лондонським фізичним товариством заснована премія імені Чарлза Бойза.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. SNAC — 2010.
  4. http://apprendre-math.info/anglais/historyDetail.htm?id=Boys
  5. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/76537/Sir-Charles-Vernon-Boys
  6. а б Lundy D. R. The Peerage
  7. а б Rayleigh, B. (1944). Charles Vernon Boys. 1855–1944. Obituary Notices of Fellows of the Royal Society. 4 (13): 771. doi:10.1098/rsbm.1944.0021.
  8. Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Чарлз Вернон Бойз в архіві MacTutor (англ.)
  9. Royal Medal [Архівовано 25 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.).
  10. US patent 1240890, F. Shuman & C. V. Boys, "Sun Boiler", issued 1917-09-25 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Храмов Ю. А. Бойс Чарлз Вернон // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 38. — 400 с.

Посилання[ред. | ред. код]