Геноцид черкеського народу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Вихід горців з аулів перед наближенням російських військ», Петро Грузинський, 1872

Геноцид черкеського народу — цілеспрямоване знищення та переселення за межі історичної Батьківщини понад 90 % черкесів (адигів), здійснене військовим і політичним керівництвом Російської імперії в ході Кавказької війни 1763—1864 років. Черкесія була заселена російськими селянами, козаками, греками та вірменами. Щороку 21 травня черкеси всього світу відзначають день пам'яті жертв черкеського геноциду.

Історія[ред.ред. код]

Після невдалої спроби завоювання Константинополя і Балкан та поразки в Кримській війні, російському імператору Олександру ІІ була потрібна нова, але переможна війна. Його батько, імператор Микола І помер від інфаркту, непереживши поразки в Кримській війні від європейських держав. Всю свою військову міць Росія обрушила на Кавказ. В 1859 після підкорення Північного Кавказу, російська армія повернула на Західний Кавказ.

21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) в Османську імперію. На Кавказі залишилося менше, ніж 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витиснені, багато хто потонув у Чорному морі в час переправи до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря. До 1870 року на своїй історичній батьківщині в Закубання і на чорноморському узбережжі від Сочі до Анапи залишилося не більше 2% від довоєнного числа адигів[1].

Зараз згідно з офіційними даними закордоном живуть близько 2,9 мільйонів (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині всього 700—800 тисяч.

Уряд Російської Федерації не визнає геноциду і знищення адигів. Продовжується приховування фактів та документів на цю тематику. Факти геноциду підтверджуються наявними європейськими, арабськими, турецькими документами. Черкеси домагаються відновлення історичної справедливості й засудження історичної колоніальної політики Російської імперії і сьогоднішньої політики Російської Федерації, спрямованої проти інтересів черкеського народу на їхній батьківщині і в діаспорі. [2]

У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сирії, США, Бельгії, Канади і Німеччини звернулися в Європарламент з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їхній історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не тільки загарбування території, але і повне знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в Адигеї було підняте на початку 2006 року у зв'язку з пропозиціями про об'єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Вже у січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся в ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Офіційно день пам'яті жертв черкеського геноциду не відзначається в Російській Федерації. Його щороку відзначають у трьох республіках: Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї. А також вся черкеська діаспора світу. Проводяться різні заходи, хода, покладання квітів до пам'ятників, запалювання вогню пам'яті.

20 травня 2011 року Парламент Грузії ухвалив резолюцію про визнання геноциду черкеського народу царською Росією під час війни 1763-1864 років. "За" проголосували 95 депутатів, у присутності представників черкеської діаспори, запрошених на засідання. Проти ухвали виступила парламентська опозиція. [3]

Статистика[ред.ред. код]

Чисельність населення адигських (черкеських) субетносів до початку Російсько-кавказької війни і через 5 років після її завершення [1].

субетнії до віни після війни
кабардинці 500.000 35.000
шапсуги 300.000 1.983
абадзехи 260.000 14.660
натухайці 240.000 175
теміргоєвці 80.000 3.140
бжедуги 60.000 15.263
махошевці 8.000 1.204
адамієвці 3.000 230
убихи 74.000 0
жанеєвці та хакучі 100.000 0

Цитати[ред.ред. код]

« Наша мета позбавити Кавказьке плоскогір'я від населення і відкрити тим самим прекрасні і родючі місця для козацьких поселень  »
« Коли країна буде від них очищена, ми затвердимо своє становище назавжди  »
« Або ми, або вони, а разом ми жити не можемо. Якщо так, то нехай вони загинуть, а ми залишимося жити  »
« Маю щастя привітати Вашу Величность із закінченням славної Кавказької війни, відтепер не залишається більш жодного не підкореного племені  »
« Горянам ж я вважаю себе в праві надати лише те, що залишиться на їх частку після задоволення останніх російських інтересів  »

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • E. D. Allen. Cucasian Battlefields. A History of the Wars on the Turco-Caucasien Border, 1828-1921. - Cambridge : Cambridge Univ. Press, 1953.
  • Walter Richmond. The Northwest Caucasus: Past, Present, Future. - Routledge Chapman & Hall, 2011. - 256 p. ISBN: 0415693217
  • Circassian Genocide (Genocide, Political Violence, Human Rights). - Rutgers Univ. Pr., 2013. - 232 p. ISBN: 0813560675
  • Иван Дроздов. Последняя борьба с горцами на Западном Кавказе. - Кавказский сборник 2, 1877, с. 387-457.