Етноцид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Етноцид — різновид етнонаціональної політики (політичної поведінки), спрямованої на знищення ідентичності й культури конкретного народу (етносу)[1]. На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують системні зв'язки всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду — знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам'яті, самосвідомості). «Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національних мов (лінгвоцид). Світове співтовариство, міжнародне право й гуманістична мораль рішуче засуджують будь-які прояви етноциду й розглядають його як злочин проти людства[1]».[2]

Проте іноді цей термін використовується поряд із геноцидом. Прикладом може служити 39-й Загальноамериканський конгрес з проблем індіанців, що проходив 9 липня 1970 року в Лімі і що прийняв резолюції протесту проти знищення індіанських племен у Бразилії (у зв'язку з знищенням декількох десятків тисяч індіанців у штаті Мато Гроссо).

Етноцид і Україна[ред.ред. код]

Проблеми тлумачення етноциду стосовно історії України[ред.ред. код]

Узгодженого міжнародного визначення поняття «етноцид» сьогодні не існує. Навіть у трактуванні визначеного поняття «геноцид» маємо різнобій. Реальні події української історії XX ст. такі, що їх сміливо можемо називати обома термінами, значення яких великою мірою взаємно накладаються.

Етноцид в українознавчих працях зазвичай розуміють як свідоме знищення етнічних спільнот. Оскільки геноцид часто тлумачать вузько, його відрізняють від етноциду не лише за об‘єктом, що прагнуть знищити, а й за способом досягнення мети. При цьому міркують так: якщо знищення етнічної спільноти прагнуть досягти шляхом вбивства — це геноцид, якщо ж шляхом «комплексу заходів по зруйнуванню системних зв‘язків усередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість»[3] — це етноцид.

Насправді ж фізичне знищення народу заподіянням біологічної смерті та його етнічна трансформація (перетворення) на інший мають міцний зв‘язок. Через вчинення геноциду стосовно певної етнічної спільноти, крім фізичної її загибелі чи її частини, часто відбувається і її етнічна асиміляція. У свою чергу трансформація етнічної свідомості зі зміною етнічної самоназви не вбиваючи фізично конкретних осіб вбиває цілий етнос, або його частини. Трансформаційні етнічні процеси бувають довготривалим наслідком порівняно короткого періоду вбивства частини етнічної спільноти[4].

Геноцид-голодомор 1932–1933 рр. одним з наслідків мав швидку зміну етнічної самосвідомості тих частин українського етносу, що мешкали на етнічно українських та змішаних територіях РРФСР, прилеглих до УРСР. Сприяло цьому і згортання заходів, що підтримували відтворення українських етнічних рис серед молоді й дітей (в освіті, професійній культурі, інформаційній політиці тощо[5].

Наслідки етноциду стосовно українців[ред.ред. код]

Наймасовішими наслідками етноциду українців у XX ст. є такі: 1. У період 1929–1987 рр. — уневиразнення, «розмивання», «затуманення» етнічної самосвідомості, так зване «зближення» її з російською в усіх територіальних і соціальних групах українців (це явище часто називають денаціоналізацією, що є невдалим терміном); 2. Перетворення великої частини українців на етнічних росіян; 3. Перетворення значної частини українців на поляків; 4. Перетворення певних частин територіальних груп українців на білорусів, румунів, словаків, угорців (перелічено в порядку спадання чисельності втрачених груп).

Етнічна асиміляція українців Канади, США, Аргентини, Бразилії, Австралії та багатьох інших країн світу не є наслідком етноциду чи геноциду. В СРСР політика геноциду й етноциду щодо етнічних українців суттєво погіршила демографічне відтворення групи і передачу питомо українського духовного й матеріального набутку від старших поколінь молодшим. У 1980-х роках українці СРСР перебували у стані напівзросійщеного етносу, що втратив значну частину своєї етнічної території.

В умовах «Пєрєстройки» 2 пол. 1980-х рр. почали формуватися політичні умови для припинення етноциду українців і багатьох інших народів СРСР. Відтоді частина колишніх етнічних українців, перетворених (та частково перетворених) на частини інших етносів, повернулася до лона українського етносу. Проте цей процес є складним, болючим і довготривалим. Він потребує розумної, науково обгрунтованої, узгодженої і послідовної політики усіх провідних політичних сил України у співпраці з владою і громадськими організаціями сусідніх країн)[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. — К.: Довіра; Генеза, 1996, с. 694.
  2. Мовні конфлікти і гармонізація суспільства: Матеріали наукової конференції: 28-29 травня 2001 року. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. — 222 с. ISBN 966-594-413-4
  3. Майборода О., Шкляр Л. Етноцид // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Вид-ва: Генеза, Довіра, 1996. — С. 694.
  4. Чирков О. Геноцид // Україна — Етнос. Науковий понятійно-термінологічний словник-довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства. — К.: НДІУ, 2006. — С. 50-51.
  5. Чирков О. Історія України та етнічна будова її людності: взаємна зумовленість розвитку в XX ст. (національний та загальносвітовий виміри) // Українознавство. — 2011. — №. 1 (38). — С.: 202–208. Доступно: http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2296
  6. Чирков О. Історія України та етнічна будова її людності: взаємна зумовленість розвитку в XX ст. (національний та загальносвітовий виміри) // Українознавство. — 2011. — №. 1 (38). — С.: 202–208.

Джерела[ред.ред. код]

Джерела розділу «Етноцид і Україна»:

1.Майборода О., Шкляр Л. Етноцид // Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Вид-ва: Генеза, Довіра, 1996. — 694 с.

2.Чирков О. Геноцид // Україна — Етнос. Науковий понятійно-термінологічний словник-довідник з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства. — К.: НДІУ, 2006. — С. 50-51.

3.Чирков О. Історія України та етнічна будова її людності: взаємна зумовленість розвитку в XX столітті (національний та загальносвітовий виміри) // Українознавство. — № 1 (38). — 2011. — С. 202–208.


Політика Це незавершена стаття з політики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.