Депортація кримських татар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одна з низки статей
Кримські татари
Gerae-tamga.svg

Діаспора
Болгарія ·  Румунія ·  Туреччина
США ·  Узбекистан

Релігія
Іслам ·  Сунізм

Близькі етноси
Караїми ·  Кримчаки ·  Уруми

Мови та діалекти
Кримськотатарська ·  Турецька
Караїмська ·  Кримчацька ·  Урумська

Історія
Половці
Ханство (1441–1783)
Таврійська область (1783–1796)
Таврійська губернія (1802–1917)
Народна Республіка (1917–1918)
АСРР (1921–1945)
Заслання (1945–1989)
Автономна Республіка (з 1991)

Найвидатніші постаті
Ісмаїл Гаспринський
Номан Челебіджіхан
Мустафа Джемілєв
Письменники

Символи
Прапор ·  Герб ·  Гімн

Інше
Сюрґюн ·  Хани Криму
Курултай ·  Меджліс
Національна партія (1917)
Кримськотатарська література
Радіо «Майдан» ·  Телеканал «АТР»
Наврез · Къардашлыкъ

Депорта́ція кри́мських тата́р (крим. Qırımtatar sürgünligi) — примусове виселення кримськотатарського населення Кримської АРСР, проведене НКВС 18 травня 1944 року. Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. У 1989 році депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною. Кримські татари вимагають визнати депортацію геноцидом.

Підстави[ред.ред. код]

Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь у партизанському русі[1], підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом. У Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р. про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять тому, що:

«в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».[2]
Оригінальний текст (рос.)

«в период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной Армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, вступая в сформированные немцами добровольческие татарские воинские части, боровшиеся против Красной Армии; в период оккупации Крыма немецко-фашистскими войсками, участвуя в немецких карательных отрядах, крымские татары особенно отличились своими зверскими расправами по отношению к советским партизанам, а также помогали немецким оккупантам в деле организации насильственного угона советских граждан в германское рабство и массового истребления советских людей».

Кримських татар, що воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також було піддано депортації[3] [4]. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримських татар не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, Амет-Хан Султан), проте їм було заборонено жити в Криму. Усього за 1945-1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар —ветеранів війни, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти.[5] У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди.[6].

Попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь в колабораціоністських формуваннях, депортації було піддано також кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року. Зокрема, було депортовано всіх евакуйованих кримських татар — керівників та працівників Кримського обкому ВКП (б) (на чолі з першим секретарем) і Раднаркому КАССР. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники (з партії їх не було виключено).

Депортація[ред.ред. код]

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали[7][8] на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху.[3] Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі[9][4][3].

Зі спогадів тих, хто пережив депортацію:

Ліві лапки Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей - у вікно...[10] Праві лапки
Ліві лапки Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати.[10] Праві лапки
Ліві лапки Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав. [10] Праві лапки
Ліві лапки Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали.[10] Праві лапки

У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина.[11] Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Урал і в Костромську область.

Наслідки[ред.ред. код]

Подальша доля кримських татар[ред.ред. код]

Значна кількість переселенців, виснажених[9][4] трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944-45 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15-25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-і роки.[9][4] Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6%)»[12]. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення. [9][4][3]

На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці «перебудови» 1989 року.

Наслідки для Криму[ред.ред. код]

Якийсь час після виселення кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських вірмен, болгар і греків. З протоколу пленуму Кримського обкому ВКП (б) 14 червня 1944

Ліві лапки Багато таких розмов: «Ось татар вивезли і нас будуть вивозити.» І навіть сухарі сушать...[13] Праві лапки

Деякі райони (гори і Південний берег Криму, населені до того переважно кримськими татарами) залишилися практично без населення. За повідомленням відповідального організатора ЦК ВКП (б) у Кримської області до ЦК ВКП (б), «після виселення татар, в деяких районах, особливо південних, населення майже не залишилося. У Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 чол., Алуштинському - 2637, Судакському - 3380, Балаклавському - 2233. Аналогічне становище з населенням в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах»[14].

Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80% від загальної чисельності населених пунктів Криму).

У цитатах[ред.ред. код]

Ернст Кудусов, голова московського земляцтва кримських татар:

« Сталін вирішив знищити кримських татар тому, що це народ, який не раболіпствує, він ніколи не знав рабства. А Сталін звик керувати рабами. Тому йому дуже подобалися російські - колишні раби, потомствені раби. Тисячолітнє рабство, нічого тут не зробиш[15]  »

Мустафа Джемілєв у 2014 р. говорить, що у колах ФСБ є прибічники нової депортації кримських татар:

« «Існує думка: залишати чи не залишати кримських татар, домовлятися з ними чи не домовлятися, чи потрібно домовлятися на тих умовах, які вони вважають можливими. Як нам повідомили, прибічників депортації та створення умов, які забезпечать максимально вихід кримських татар з Криму, більшість. Є ті, хто вважає, що це зашкодить іміджу Росії»[16]  »

У мистецтві[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рефик Музафаров. Крымскотатарская Энциклопедия. Симферополь, 1995
  2. Постановление ГКО СССР № ГОКО-5859 от 11 мая 1944 г. за подписью И. В. Сталина
  3. а б в г Дагджи Т. Ш. Сталинский геноцид и этноцид крымскотатарского народа. Документы, факты, комментарии. Симферополь 2008 ISBN 978-966-2913-67-5
  4. а б в г д Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008. ISBN 978-966-470-011-2
  5. ГАРФ. Ф. Р.-9479 Оп. 1. Д. 436-33. л. 98-99. Опубликовано в кн. Бугай Н. Ф. Депортация народов Крыма. Москва, ИНСАН, 2002.
  6. ГАРФ. ф. 9479, оп. 1с, д. 579, л. 24. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.
  7. Депортация крымских татар 18 мая 1944 года. Как это было (воспоминания депортированных) Часть первая. Симферополь 2004
  8. Депортация крымских татар 18 мая 1944 года. Как это было (воспоминания депортированных) Часть вторая. Симферополь 2005
  9. а б в г Бекирова Гульнара Крымскотатарская проблема в СССР (1944—1991). Симферополь, Оджакъ, 2004 ISBN 966-8535-06-5
  10. а б в г Центр информации и документаци крымских татар
  11. Телеграмма № 1476 от 8 июня 1944 13 час.00 мин Л. Берия из Ташкента от Бабаджанова. ГАРФ, ф.9479, оп.1с, д.179, л.241
  12. ГАРФ ф. 9479, оп. 1с, д. 248, л. 12. Опубликовано в кн. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.
  13. РГАСПИ, ф.17, оп.44, д.758, л.36об.
  14. РГАСПИ, ф.17, оп.88, д.309, л.18.
  15. Глава московского землячества крымских татар: "Русские - потомственные рабы"
  16. У колах ФСБ переважають прибічники депортації кримських татар – Джемілєв

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

[ред.ред. код]