Депортація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Депортáція — вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання.

Франція[ред.ред. код]

Термін депортація виник в карному законодавстві Франції в 18-19 століттях для позначення особливих видів заслання. Уперше депортація політично неблагонадійних у Гвіану була встановлена Законом про підозрілих 1791 року.[1] Депортація, у тому числі й довічна, передбачалася кримінальним кодексом Франції 1810 року й полягала в посиланні й довічному перебуванні поза межами континентальної території, у місцях депортації, визначених законом від 23 березня 1872 року. Цей закон передбачав створення центрального табору депортації на острові Ну й укріпленого місця (фортеці) для депортованих на півострові Дюко (Нова Каледонія). Депортація використалася не тільки для покарання карних злочинців-рецидивістов, але й для розправи з революціонерами1872 році захоплені комунари були депортовані на острови Новокаледонійского архіпелагу).[2]

В історичному значенні депортації у Франції не застосовується з 1880 року.[1] Проте застосовувались інші види заслань — транспортація (комплексне покарання у вигляді каторжних робіт у Гвіані й інші заокеанські території Франції) і релегація (додаткове покарання у вигляді заслання, що застосовувалася до найнебезпечніших рецидивістів після від'їзду ними покарання у в'язницях метрополії).[1]

Канада[ред.ред. код]

Масову кампанію депортації й геноциду французських й франко-акадських поселенців було проведена британцями при офіційній підтримці влади на території сучасної Канади. Депортація й геноцид торкнулися франкомовних жителів колишніх французьких територій (Акадія й Нова Шотландія) в Атлантичній Канаді, що перейшли під юрисдикцію Великобританії. Усього з 1755 по 1763 за наказом британського губернатора Чарльза Лоренса було депортовано понад 10 000 осіб, більше половини з яких загинуло в трюмах кораблів, що перевозили їх до в'язниць тих британських колоній у Північній Америці, які згодом створили США, і на Фолклендські острови. Спочатку кампанію було прозвано «Великий переполох». Термін «депортація» став застосовуватися пізніше.

СРСР[ред.ред. код]

Депортації народів широко застосовувались в СРСР, будучи своєрідного інструмента радянської демографічної й національної політики. Насильному переселенню у віддалені райони СРСР піддавалися як окремі особи, так і цілі народи, визнані офіційною владою соціально небезпечними.[2]

Почавшись у 1920-х роках з виселення терських козаків, депортації досягли максимуму в першій половині 1930-х років, коли в Сибір та на крайній Північ було депортовано мільйони селян з України, Білорусі, південних областей Росії.

З початком Другої світової війни у 1939–1940 роках примусового виселеня зазнало населення Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики. У воєнні 1941–1944 роки у віддалені райони Сибіру депортовані були німці, а також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни).

Із відвоюванням Червоною армією території СРСР протягом 1944 року, за звинуваченням у колабораціонізмі з рідних земель було насильно виселено кримських татар, калмиків, інгушів, чеченців, карачаєвців, балкарців, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків. У серпні-вересні 1945 року депортації піддалися китайці, що перебували там, японці й російські емігранти.[3]

Реабілітація депортованих народів в СРСР почалася з 1957-58 років, остаточно ж обмеження були скасовані 14 листопада 1989 року Декларацією Верховної Ради СРСР.

Відповідальність за депортацію цивільного населення[ред.ред. код]

Відповідно до Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ніхто не може бути висланий з території держави, громадянином якого він є й жодному громадянинові не може бути заборонений в'їзд на територію своєї держави.[4]

Відповідно до статті 7 Римського статуту міжнародного карного суду[5] від 17 липня 1998 року «депортація або насильницьке переміщення населення» відноситься до числа злочинів проти людяності й тягнуть за собою міжнародну кримінальну відповідальність.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]