Джуліан Барнс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джуліан Патрік Барнс
Julian Patrick Barnes
Псевдоніми, криптоніми: Ден Кавана
Дата народження: 19 січня 1946(1946-01-19) (68 років)
Місце народження: Лестер, Англія
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Рід діяльності: письменник, есеїст
Жанр: романи, есеї
Magnum opus: Відчуття завершення
Премії:

Премія Сомерсета Моема (1981),
Букерівська премія (2011)

http://www.julianbarnes.com/

Джу́ліан Па́трік Барнс (англ. Julian Patrick Barnes, * 19 січня 1946, Лестер, Англія) — сучасний англійський письменник, який у 2011 році отримав Букерівську премію за роман «Відчуття завершення». Три його попередні книги також входили до короткого списку номінантів премії: Папуга Флобера (1984), Англія, Англія (1998), Артур та Джордж (2005). Барнс є одним із найпопулярніших англійських письменників у Франції, де він став лауреатом кількох літературних премій: Премії Медічі за «Папугу Флобера» та Премії Феміна за роман «Обговорити це все». Він також є кавалером Ордена мистецтв та літератури.[1] Барнс писав детективні романи під псевдонімом Дена Кавана (англ. Dan Kavanagh).

Життєпис[ред.ред. код]

Барнс народився у Лестері, але шість тижнів потому його родина переїхала до передмість Лондона.[2][3] Його батьки були викладачами французької.[3] В одному з інтерв'ю Барнс зазначив, що вболівав за футбольноий клуб Лестер Сіті у віці чотирьох та п'яти років, бо відчував сентиментальне бажання відчути спорідненість з містом свого народження.[2] Він навчався в школі Лондонського Сіті для хлопчиків з 1957 по 1964 роки. Коли йому було десять років, мати сказала йому, що в нього «забагато уяви».[3] У підлітковому віці Барнс жив у Нортвуді, Міддлсексі, що дало назву його першому роману «Метроленд».[3] Після завершення школи він вступив до Коледжу Магдалени в Оксфорді, де вивчав сучасні мови.[4] Після завершення коледжу у 1987 році Барнс три роки працював лексикографом над додатком до Оксфордського словника англійської мови.[4] Потім він писав рецензії та працював літературним редактором у журналах «New Statesman» та «New Review». Протягом цього періоду Барнс, за його власним зізнанням, був паралізованим мовчанкою, коли йому доводилося брати участь у щотижневих зібраннях редакційних колективів.[3] З 1979 по 1986 роки він також працював як телевізійний критик, спершу в журналі «New Statesman», а згодом в «The Observer».[4]

У 1965 році Барнс разом з іншими оксфордськими студентами вирушив у подорож Європою, під час якої відвідав також деякі міста СРСР, зокрема Брест, Мінськ, Смоленськ, Москву, Ленінград, а також Київ, Одесу та Харків. Про цю подорож він побіжно згадує у збірці «Листи з Лондона», а потім, деталініше, в інтерв'ю Леву Данілкіну.[5]

Кар'єра[ред.ред. код]

Його перша новела Метроленд (1980) — це коротка, напівавтобіографічна історія Кристофера, молодого хлопця з передмість Лондона, який вирушає до Парижу у свої студентські роки, а згодом повертається до Лондона. Після прочитання роману мати Барнса поскаржилася на «бомбардування» брудом.[3] У 1983 році з'явилася його друга новела з назвою «До того, як вона зустріла мене», в якій розповідається історія ревнивого історика, який стає одержимим ідеєю дізнатися все про минуле своєї дружини. Принципово відмінною від лінійних наративів перших книжок Барнса стала структура його третього роману «Папуга Флобера» (1984), яка є фрагментарною оповідкою історії доктора Джефрі Брейзвейта, дослідника життя Ґюстава Флобера. У 1986 році вийшла з друку новела «Дивлячись на сонце», в якій розповідається історія жінки у повоєнній Англії. В 1989 році Барнс опублікував «Історію світу в десяти з половиною главах», а в 1991 — «Обговорити це все», в якій показано любовний трикутник, дійові особи якого по черзі звертаються до читача, розповідаючи свої історії та розмірковуючи над подіями, свідками яких вони стали. Десять років потому вийшло продовження цього роману «Любов, і таке інше», персонажі якого також постаріли на десять років.

Барнс вважається франкофілом, тож його збірку оповідань «По той бік Ла-Маншу» присвячено відносинам Франції та Британії. До схожої теми він звертається і в збірці есеїв «Проголосити щось». Серед його інших книг є сатира на британський спосіб життя та культуру туризму під назвою «Англія, Англія», роман «Артур та Джордж», події якого базуються на життєписі сера Артура Конан Дойля та участі у заворушеннях у Грейт Вірлей. В книзі «Дикобраз» (1992) розповідається про суд над вигаданим комуністичним диктатором. «Відчуття завершення» стало одинадцятим романом Барнса, виданим 4 серпня 2011 року.[6] У жовтні того ж року за цю книгу Барнса було нагороджено Букерівською премією.[7] Журі вистачило 31 хвилини, щоб вирішити переможця, в результаті чого «Відчуття завершення» було названо «прекрасно написаною книгою, що звертається до людства у XXI столітті».[7][8] Салман Рушді, також лауреат Букерівської премії, привітав Барнса у своєму дописі у твітері[9].

У 2003 році Барнс зіграв Жоржа Сімеона у серії радіоадаптацій історій про комісара Мегре на BBC Radio 4.[10]

Бібліографія[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

  • Metroland / Julian Barnes. — New York : St. Martin's Press, 1980. — 176 p. — ISBN 0312531699.
  • Before she met me / Julian Barnes. — New York : McGraw-Hill, 1982. — 174 p. — ISBN 0070037477.
  • Flaubert's parrot / Julian Barnes. — London : J. Cape, 1984. — 190 p. — ISBN 0224022229.
  • Staring at the sun / Julian Barnes. — London : J. Cape, 1986. — 195 p. — ISBN 0224024140.
  • A history of the world in 10 1/2 chapters / Julian Barnes. — New York : Vintage Books, 1990. — 307 p. — ISBN 0679731377.
  • Talking it over / Julian Barnes. — London : Jonathan Cape, 1991. — 273 p. — ISBN 0224031570.
  • The porcupine / Julian Barnes. — New York : Knopf : Distributed by Random House, 1992. — 138 p. — ISBN 0679419179.
  • England, England / Julian Barnes. — New York : Alfred A. Knopf : Distributed by Random House, 1999. — 275 p. — ISBN 0375405828.
  • Love, etc. / Julian Barnes. — New York : Alfred A. Knopf, 2001. — 227 p. — ISBN 0375411615.
  • Arthur & George / Julian Barnes. — London : Jonathan Cape, 2005. — 352 p. — ISBN 0224077031.
  • The sense of an ending / Julian Barnes. — London : Jonathan Cape, 2011. — 160 p. — ISBN 0224094157.

Збірки есеїв та оповідань[ред.ред. код]

  • Letters from London : 1990—1995 / Julian Barnes. — London : Picador, 1995. — xvi, 352 p. — ISBN 0330341162.
  • Cross channel / Julian Barnes. — New York : Knopf : Distributed by Random House, 1996. — 211 p. — ISBN 0679446915.
  • Something to declare : essays on France / Julian Barnes. — New York : Knopf, 2002. — xix, 295 p. — ISBN 0375415130.
  • Nothing to be frightened of / Julian Barnes. — New York : Alfred A. Knopf, 2008. — 243 p. — ISBN 9780307269638.
  • Pulse / Julian Barnes. — New York : Alfred A. Knopf, 2011. — 227 p. — ISBN 0307595269.

Під псевдонімом Ден Кавана[ред.ред. код]

  • Duffy / Dan Kavanagh. — London : J. Cape, 1980. — 180 p. — ISBN 0224018221.
  • Fiddle city / Dan Kavanagh. — London : Cape, 1981. — 173 p. — ISBN 0224019775.
  • Putting the boot in / Dan Kavanagh. — London : J. Cape, 1985. — 192 p. — ISBN 0224023322.
  • Going to the dogs / Dan Kavanagh. — London ; New York, N.Y., USA : Viking, 1987. — 207 p. — ISBN 0670818291.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Interviewed by Shusha Guppy. «The Art of Fiction No. 165, Julian Barnes». Paris Review. Архів оригіналу за 2013-07-16. Процитовано 2011-08-10. 
  2. а б Interviewed by Denis Campbell. «My Team: Julian Barnes on Leicester City F.C.». The Observer. Архів оригіналу за 2013-07-16. Процитовано 2011-10-22. 
  3. а б в г д е Summerscale, Kate (2008-03-01). «Julian Barnes: Life as he knows it». Telegraph. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-08-10. 
  4. а б в «Julian Barnes Website: Biography of Julian Barnes». Julianbarnes.com. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-08-10. 
  5. Євген Стасіневич. Барнс. Джуліан Барнс, Літакцент, 06 вересня 2012.
  6. Ellwood, Pip (14 August 2011). «Julian Barnes – The Sense Of An Ending». Entertainment Focus. Процитовано 18 October 2011. 
  7. а б Masters, Tim (18 October 2011). «Man Booker Prize won by Julian Barnes at fourth attempt». BBC News (BBC). Процитовано 18 October 2011. 
  8. Singh, Anita (18 October 2011). «Julian Barnes wins the 2011 Man Booker Prize». The Daily Telegraph (Telegraph Media Group). Процитовано 18 October 2011. 
  9. SalmanRushdie
  10. Simon, O'Hagan (1 December 2002). «Julian Barnes: I may not like it much. But I still live here». The Independent. Архів оригіналу за 1 December 2008. Процитовано 17 September 2011. 

Посилання[ред.ред. код]