Дібрівка (Горлівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дібрівка
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Горлівський район
Громада Сніжнянська міська громада
Облікова картка Дібрівка 
Основні дані
Населення 384 (2001)
Площа 40 км²
Густота населення 9.6 осіб/км²
Поштовий індекс 86200
Телефонний код +380 6255
Географічні дані
Географічні координати 47°54′17″ пн. ш. 39°02′20″ сх. д. / 47.90472° пн. ш. 39.03889° сх. д. / 47.90472; 39.03889Координати: 47°54′17″ пн. ш. 39°02′20″ сх. д. / 47.90472° пн. ш. 39.03889° сх. д. / 47.90472; 39.03889
Водойми річка Дубровка
Відстань до
обласного центру
110 км
Відстань до
районного центру
57,6 км
Найближча залізнична станція Антрацит
Відстань до
залізничної станції
28,5 км
Місцева влада
Адреса ради 86262, с. Дмитрівка, вул. Центральна, 57
Сільський голова Вердиш Володимир Григорович
Карта
Дібрівка. Карта розташування: Україна
Дібрівка
Дібрівка
Дібрівка. Карта розташування: Донецька область
Дібрівка
Дібрівка
Мапа
Мапа

CMNS: Дібрівка у Вікісховищі

Дібрі́вка — село Сніжнянської міської громади Горлівського району Донецької області, Україна. Населення становить 384 особи.

Геогафія[ред. | ред. код]

Селом тече річка Дубровка.

Відстань до райцентру становить близько 107 км і проходить автошляхом Н21.

Землі села межують із територією с.Дякове Ровеньківського району Луганської області та Куйбишевським районом Ростовської області Росії

Унаслідок російської військової агресії із серпня 2014 р. Дібрівка перебуває на тимчасово окупованій території.

Історія[ред. | ред. код]

Станом на 1873 рік у Дібрівсько-Новоселицькому селищі Дмитрівської волості Міуського округу Області Війська Донського мешкало 687 осіб, налічувалось 112 дворових господарств, 30 плугів, 83 коней, 121 пара волів, 559 овець[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 916 осіб (469 чоловічої статі та 447 — жіночої), з яких всі — православної віри[2].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

13 квітня 2014 року Рада національної безпеки та оборони України оголосила початок антитерористичної операції на сході України. Керівництво штабу АТО ухвалило рішення перекрити кордон з Російською Федерацією силами Збройних Сил України у найкоротший можливий термін, оскільки на той час сил Прикордонної служби України бракувало для протистояння бойовикам, які перетинали кордон на військовій техніці[3].

У перших числах червня РТГр 2-го батальйону 79-ї ОАЕМБр під командуванням майора Семена Колейника отримує задачу поставити переправу на річці Міус поблизу Кожевні. В населеному пункті Дмитрівка, через який з початку планувалось перекидання українських підрозділів, російські бойовики вже облаштували фортифікацію. За різними даними, там вже знаходились від однієї до двох РТГр супротивника з бойовими машинами та артилерією. Мости були заміновані на випадок вдалого штурму українських військових. Також було відомо, що на оборону даного пункту були відправлені російські військові[3].

Врахувавши ці перепони, командування штабу АТО вирішило не гаяти сили й часу на штурм добре захищених позицій і відправило підрозділи 79-ї ОАЕМБр до Кожевні, аби влаштувати там переправу та взяти під контроль панівні висоти, з яких була можливість прикривати вогнем колони, що рухались вздовж кордону[3].

Під час наведення переправи по десантниках був відкритий вогонь з табору «Блакитні скелі» (47°53′22″ пн. ш. 38°55′50″ сх. д. / 47.88944° пн. ш. 38.93056° сх. д. / 47.88944; 38.93056) під Дмитрівкою. Майор Колейник наказав розгорнути гаубичну батарею та розпочав придушення вогню супротивника. До другої половини дня переправа була наведена[3].

Після переправи РТГр Колейника через Міус, група рушила вперед. Розвідку їй забезпечувала група спецпризначення 3 оп СпП під командуванням Юрія Коваленко на двох БТР. Неподалік Дібровки група виявила засідку супротивника, зав'язався бій. Загинув один спецпризначенець, восьмеро отримали поранення, довелось викликати на допомогу два Мі-24, які завдали нищівного удару по бойовиках[3].

Для евакуації поранених та загиблого був викликаний Мі-8. Тоді вперше була помічена робота ПЗРК: був обстріляний штурмовик, який працював неподалік, але марно[3].

Десантники дістались Дібровки вже поночі, зайняли висоту 185, яка згодом стала відома як висота «Граніт» (47°55′06″ пн. ш. 39°03′56″ сх. д. / 47.91833° пн. ш. 39.06556° сх. д. / 47.91833; 39.06556)[3].

Завдяки наведенню переправи та створення опорних пунктів на панівних висотах стало можливим перекидати через цей вузол війська й техніку вздовж державного кордону. При проході колон, при виникненні вогневого контакту із супротивником, у підрозділів, що перебували на висотах, вже були визначені планові цілі для артилерії, були організовані мобільні групи для підтримки колон[3].

27 липня 2014 року під час проведення батальйонно-тактичною групою операції зі знищення бойовиків поблизу села Дібрівка загинув старший сержант Олександр Книш. 28 липня старший сержант Трофімов Євген Юрійович біля Дібрівки виводив з оточення колону військових 79-ї бригади, перебував на першому БТРі. Бойовики із лісосмуги обстріляли колону, у бою Трофімов загинув — від осколкового поранення у шию[4].

15 серпня 2014 року в часі війни на сході України супротивник атакував колону забезпечення 79-ї бригади в Дібрівці. Під час бою зазнав смертельних поранень та загинув солдат Віталій Остяк[5].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 384 особи, з них 74,74 % зазначили рідною українську мову, а 25,26 % — російську[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Области Войска Донскаго по переписи 1873 года. Изданъ Областнымъ войска Донскаго Статистическимъ Комитетомъ, подъ редакціею секретаря комитета А.Савельева. Новочеркаскъ. 1875 г. — 275 с., (стор. 234)
  2. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-50. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  3. а б в г д е ж и Serg Marco (11.02.2016). Изваринский котел. Петр и Мазепа. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 5 вересня 2016.
  4. Книга пам'яті. Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 4 квітня 2015.
  5. Віталій Остяк. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 4 квітня 2015.
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 23 липня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]