Діти Розенталя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опера «Діти Розенталя»
рос. Дети Розенталя
Композитор Леонід Десятников[1]
Автор лібрето Володимир Сорокін[1]
Мова лібрето російська
Жанр постмодерністська операd[2]
Кількість дій 2 Дія (театр)[3]
Кількість яв 5 ява[3]
Перша постановка 23 березня 2005[4][5]
Місце першої постановки Державний академічний Великий театр Росії
Інформація у Вікіданих

«Діти Розенталя» (рос. Дети Розенталя) — постмодерністська[6] опера на 2 дії російського композитора композитора Леоніда Десятникова на лібрето Володимира Сорокіна. Світова прем'єра відбулася у Большому театрі в 2005 році[7][8][9][10]. Опера оповідає про клонів («дублей») великих композиторів — Вагнера, Верді, Мусоргського, Чайковського, Моцарта — створених Алексом Розенталем, вченим, що втік з нацистської Німеччини до СРСР[11].

Постановка опери у Большому театрі спочатку викликала суспільний резонанс, пов'язаний зі скандальною популярністю автора лібрето В. Г. Сорокіна[12], використанням ненормативної лексики, а також маргінальністю персонажів[13]. Проте опера не була знята з постановки і виконувалася під час гастролей в наступні роки[14][15]. За цю постановку Большой театр був нагороджений Спеціальною Премією Журі на конкурсі «Золота Маска» у 2006 році[16].

Історія створення[ред. | ред. код]

Письменник і драматург В. Г. Сорокін

Опера була поставлена на першу майже за 30 років замовлення Большого театру на нову оригінальну оперу[12][17]. Едуард Бояков і Петро Поспєлов ініціювали і пролобіювали проект в адміністрації Большого театру[18]. У 2002 році був підписаний контракт з композитором Леонідом Десятниковим і письменником Володимиром Сорокіним[19]. Спочатку передбачалося переробити п'єсу «Щі» Сорокіна, але, щоб уникнути використання ненормативної лексики, було прийнято рішення створити оригінальне лібрето. При зустрічі Л. Десятникова і В. Сорокіна в селищі Кратово в Підмосков'ї Сорокін запропонував: «А давайте напишемо оперу про клонів композиторів-класиків»[20].

Вагнер, Верді, Моцарт, Мусоргський і Чайковський були обрані як найбільш репрезентативні композитори для оперного мистецтва. Співвідношення два російських композитора до трьох неросійських було обрано свідомо[20]. При підготовці до роботи над лібрето Володимир Сорокін ознайомився з лібрето «Кільця Нібелунга» Вагнера в перекладі початку 20 століття, перекладами лібрето опер Верді, з лібрето «Хованщини» і «Бориса Годунова» Мусоргського та іншими. Десятников розробляв музику до опери на основі робіт композиторів 19 століття, не обмежуючись «оригіналами» представлених в опері дублів. В інтерв'ю він також зазначив, що не може ігнорувати сучасну поп-музику як потенційний матеріал[20].

Постановка у Большому театрі[ред. | ред. код]

Зала Нової сцени Большого театру

У постановці брали участь: Олександр Ведерников — музичний керівник і диригент; Еймунтас Някрошюс — режисер-постановник; Маріус Някрошюс — сценограф; Надія Гультяєва — художник по костюмах; Дамір Ісмагілов — художник по світлу; Валерій Борисов — головний хормейстер; Ігор Дронов — диригент[16].

Виконувачі на прем'єрі опери «Діти Розенталя» 23 березня 2005 року
Роль Голос Виконувач
Алекс Розенталь бас Вадим Линковський[21]
Вагнер контральто Євгенія Сегенюк[22][23]
Чайковський тенор Максим Пастер[23][24]
Моцарт тенор Роман Муравицький[23][24]
Верді баритон Андрій Григорьєв[23][24]
Мусоргський бас Валерій Гільманов[25]
Таня сопрано Олена Вознесенська[16][26]
Няня сопрано Ірина Удалова[27]
Кела бас-баритон Микола Казанський[28]
1-й соратник Розенталя тенор Оганес Георгіян[29]
2-й соратник Розенталя бас Олександр Короткий[30]
Біженець сопрано Катерина Василенко[31]
Торговка мецо-сопрано Олена Околишева[32]
Провідник тенор Володимир Кудряшов[33]

Права на постановку належали Большому театру до 2009 року[34].

Два покази опери відбулися під час гастролей Большого в Маріїнському 16 і 17 жовтня 2005 року[35].

25 і 27 липня 2007 року під час гастролей Большого театру в Фінляндії (Савонлінна) постановка «Дітей Розенталя» була виконана у складі: Алекс Розенталь — Вадим Линковський, Вагнер — Євгенія Сегенюк, Чайковський — Максим Пастер, Моцарт — Роман Муравицький, Верді — Андрій Григор'єв, Мусоргський — Валерій Гільманов, Таня — Олена Вознесенська, Няня — Ірина Удалова, Кела — Микола Казанський, Перший соратник Розенталя — Олександр Захаров, Другий соратник Розенталя — Олександр Короткий, Біженець — Оксана Горчаковська, Бомж — Володимир Красів, Торговка — Олена Новак, Провідник — Олександр Архіпов[36][37].

Концертне виконання уривків опери (разом з уривками «Євгенія Онєгіна» Чайковського) мала місце у 2008 році під час гастролей Большого театру в Ризі[14].

У 2009 році запис опери транслювалася по радіо Європейським Мовним Союзом[38].

У 2015 році відбувся запис опери на «Мосфільмі». Випуск фірмою «Мелодія» двох дисків з оперою «Діти Розенталя» планувався навесні 2016 року[15][39], але потім випуск був відкладений через оформлення прав, і відбувся на початку нового оперного сезону 2016—2017[40][41].

Сюжет[ред. | ред. код]

На початку першої дії демонструється чорно-білий «німий» фільм, що оповідає про німецького вченого Алекса Розенталя, що переїхав до СРСР і провадить досліди з дублювання живих істот і людей.

Перша сцена 1ї картини відбувається в лабораторії Розенталя. Йде підготовка до дублювання Моцарта. Розенталь і хор вчених співають пісню, що славить «воскресіння» геніїв: «Вірю: несумісні геній і смерть!» («Верю: несовместны гений и смерть!»). Голос з репродуктора пояснює етапи дублювання організму за Розенталем. Далі слідує спів Розенталя, Соратників і Генетиків, з якого можна зробити висновок, що дублювання пройшло вдало. Сцена друга. Ніч. В гамаках поблизу наукового центру сплять дублі: Вагнер, Чайковський, Верді та Мусоргський. З'являється Розенталь з колискою. Стривожений Вагнер прокидається і розповідає зміст свого кошмару: прекрасний лебідь обертається дощем з могильних хробаків. Прокидаються інші дублі, Розенталь повідомляє їм про успішне дублювання Моцарта.

2а картина. Місце подій: веранда дачі Розенталя. Дует Няні та Чайковського: вони нарікають, що Моцарт народився після війни і вона вже не може вигодувати його грудьми, як інших дублів. Чайковський переживає: «Який складний цей світ! / Як страшно в ньому / Й дивно!» («Как сложен мир! / Как страшно в нем / И странно!») Розенталь вносить новонародженого Моцарта. Інші Дублі й Няня згадують, як їх вносили в будинок після народження. При згадці подарованих Сталіним дитячих іграшок на сцену виходять Іграшки і танцюють. Розенталь зізнається, що дублював композиторів таємно, оскільки програма дублювання повинна відтворювати робітників: стахановців тощо Потім слідує низка зображень лідерів країни, що демонструє поступове зменшення фінансування програми дублювання до повного припинення при Єльцині. Наприкінці з'являється великий траурний портрет Розенталя з датами: 1910—1992. Голос повідомляє, що у держави немає коштів на утримання дублів.

Друга дія починається 3ю картиною, події якої розгортаються на Площі трьох вокзалів у Москві в 1993 році. Від'їжджаючі, Таксисти, Біженець, Наперсточники, Бомж, Повії, Торговці співають кожен про своє. Дублі дають музичний виступ. Повія Таня зворушена. Всі дублі крім Моцарта йдуть у шинок, він залишається з Танею. Відбувається перехід до першої сцені 4ї картини: Моцарт і Таня співають про їх любов. Втручається сутенер Кела. Верді платить за Таню батьківським золотим годинником, викуповуючи її в Кели. Моцарт і Таня кличуть усіх на своє весілля: «Все перемагає любов!» («Всё побеждает любовь!») Кела досадує, що у нього забрали повію: «Недовго весілечко триватиме! / Нарікай, оторво, на себе!» («Недолго свадебка продлится! / Пеняй, оторва, на себя!») У другій сцені всі персонажі вокзалу знову вибігають на сцену. Всі веселяться. Таня кличе всіх дублів поїхати з нею і Моцартом жити в Крим до її матері. Прибуває потяг. Мусоргський пропонує випити горілки «на ціпок». Незабаром дублі і Таня починають відчувати себе погано і падають на землю.

5а картина показує Моцарта що лежить на лікарняному ліжку в лікарні Скліфосовського. Діалог Моцарта і Голоса, що пояснює, де він знаходиться і що всі дублі і Таня померли від щурячої отрути, підсипаної Келой. Моцарт вижив, бо його оригінал був отруєний ртуттю і організм виробив на її з'єднання імунітет. Спів Моцарта перемежовується цитатами з партій Дублів і Тані, поки вони всі не згасають; Моцарт залишається один[11].

Структура опери[ред. | ред. код]

Опера Десятникова є постмодерністською в музиці: кожному з дублів композиторів відповідає мотив у творчій манері їх «оригіналів»[8]. Відсилання у музиці не обмежуються дублями композиторів, зокрема, можна також помітити стилістичний вплив Шостаковича[12].

Лібрето є концептуальною основою, що підтримує музичну структуру опери через поділ на картини, стилізовані під відповідних композиторів. Вагнер в першій картині описує побачений йому кошмар, що перегукується з образом божественного лебедя. У другій картині дует Чайковського з Нянею пародіює «Євгенія Онєгіна». У третій картині персонажі і масові сцени відсилають глядача до «Бориса Годунова» Мусоргського. Четверта картина присвячена Верді, що досягається через дует Моцарта і Тані, а також вставками італійського тексту. Однак важко знайти відсилання до творчості Моцарта, можливо, через труднощі пародіювання його музики[12].

  • «Лоенгрін» — опера Вагнера за мотивами легенди про лицаря-лебедя (ілюстрація А. фон Хеккеля)
    «Лоенгрін» — опера Вагнера за мотивами легенди про лицаря-лебедя (ілюстрація А. фон Хеккеля)
  • Дует няні і Тетяни «Про що ж, Таньо» («О чём же, Таня») з опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського
  • Сцена царського коронування з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського (дизайн А. Головіна для постановки С. Дягілєва в Парижі)
    Сцена царського коронування з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського (дизайн А. Головіна для постановки С. Дягілєва в Парижі)
  • Прикладом любовного дуету Верді може служити Un dì, felice, eterea з першого акту «Травіати» — найбільш виконуваної опери композитора (на ілюстрації сучасна постановка Р. Вілсона)
    Прикладом любовного дуету Верді може служити Un dì, felice, eterea з першого акту «Травіати» — найбільш виконуваної опери композитора (на ілюстрації сучасна постановка Р. Вілсона)

Реакція[ред. | ред. код]

Постановка опери у Большому театрі викликала суперечки і навіть скандали[12] як в театральному суспільстві, так і за його межами.

На думку В. В. Смирнова, проблема полягала вже в самому факті співпраці Большого театру «з „письменником“, який прославився „стьобом“ на тему концтабору Дахау, а також тим, що ображав Анну Ахматову такими словами, які посоромився б надряпати на стіні п'яний підліток». Професіонали, пише Смирнов, залучені за суто матеріальних міркувань до поширення «похабщини», «успішно звільняються від творчої індивідуальності»; шанувальники Еймунтаса Някрошюса «не змогли видавити з себе скільки-небудь переконливого доброго слова з приводу його участі в „Дітях Розенталя“»[42].

Група депутатів російської думи висловила протест проти використання нецензурної лексики та зображення маргінальних персонажів на сцені Большого[13]. 4 березня 2005 року відразу 293 депутата зробили запит на адресу думського Комітету з культури, щоб той «перевірив інформацію про постановку на Новій сцені Большого театру опери „Діти Розенталя“». Як зазначила Е. Любарська, ненормативна лексика в опері помірна («бабло», «стерво», «паскуда», «лох» і «оторва»), а персонажі, які заробляють на життя проституцією, зустрічаються вже в «Травіаті»[43]. K. Кокшенева на це заперечує, що по суті пропонується «новий критерій для постановок на „державній сцені“ — преса повинна аплодувати записному провокатору лише за те, що в його лібрето … для Большого театру … немає нецензурщини»[18].

Разом з тим, очевидець прем'єрної постановки Ігор Каміров зазначив, що протестувальників думців було тільки четверо замість обіцяних сорока, і вони не проявили великий активності[8].

Оцінки критиків[ред. | ред. код]

К. Кокшенева зазначає, що постмодерністські опери, що складаються з фрагментів великих оперних творів минулого, були представлені у Європі вже з 1980-х років. Вона піддає жорсткій критиці «модернізм» як у мистецтві в цілому, так і на прикладі опери Десятникова. Вона вважає, що постмодерністські прийоми взагалі і в «Дітях Розенталя» зокрема не розвивають мистецтво, а тільки копіюють, примітивно тиражують раніше створене[18].

Г. Садих-заде дала позитивну оцінку опері, зазначивши, що «сучасні автори цілком здатні написати життєздатну, цікаву і глибоку театральну музику.» Вона вважає, що опера вписана в русло традиції класичної російської опери; енергійна музика, композитор через контрасти спілкується з публікою і втягує її в діалог. Вона вказує, що музика не є явно стилізованою під композиторів минулого, швидше вона мімікрує під їх роботи, і в цілому виражає колективну музичну свідомість сучасників[9].

Постановка Е. Някрошюса[ред. | ред. код]

У цілому постановка отримала суперечливі відгуки[12]. В. Каміров відзначає, що постановка Е. Някрошюса багато в чому схожа з його більш ранньої постановкою «Макбета», не вносячи жодних новацій. Постановка викликає розчарування: повторення прийомів (труна в просценіумі, яка перетворюється на різні приміщення, довгі жердини, мотузки у руках загадкових персонажів, червоні ганчірки для позначення крові), які успішно осучаснювали стару роботу Верді, виглядає занадто прямолінійно порівняно з грою смислів, закладеної в сюжет і музику[8]. Сам композитор залишився не цілком задоволений сценічною постановкою[44]. Гюляра Садих-заде похвалила дбайливе і відповідальне ставлення оркестру і диригента Олександра Ведерникова до виконуваного матеріалу[9].

Номінації та нагороди[ред. | ред. код]

В 2006 році Большой театр отримав премію «Золота Маска» — «Спеціальна Премія Журі» «за ініціативу в розвитку сучасної російської опери» за постановку опери «Діти Розенталя». Опера також була номінована «Золотою маскою» в номінаціях: «Найкращий спектакль в опері», «Найкраща робота диригента», «Найкраща робота», «Найкраща жіноча роль» (Олена Вознесенська в ролі Тані)[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://www.vremya.ru/2005/37/10/119830.html
  2. ↑ Офіційний сайт Большого театру
  3. ↑ а б Офіційний сайт Володимира Сорокіна
  4. ↑ Российская газета — Россия: 1990. — ISSN 1606-5484; 1560-0823
  5. ↑ Lenta.ru — 1998.
  6. ↑ Александр Ведерников отвечает на вопросы Владимира Молчанова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  7. ↑ «Дети Розенталя» в Большом театре | Belcanto.ru. www.belcanto.ru. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  8. ↑ а б в г "Дети Розенталя" родились и умерли под аплодисменты. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  9. ↑ а б в Гюляра Садых-заде. «ДЕТИ РОЗЕНТАЛЯ». ОПЕРА И СПЕКТАКЛЬ | Петербургский театральный журнал (Официальный сайт). ptj.spb.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 17 липня 2016.(рос.)
  10. ↑ Состоялась премьера "Детей Розенталя". Российская газета. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  11. ↑ а б Дети Розенталя. www.srkn.ru. Архів оригіналу за 12 липня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.(рос.)
  12. ↑ а б в г д е Густякова, Дарья Юрьевна. Российский оперный театр в контексте массовой культуры : [арх. 18 серпня 2016] : [рос.] // Вестник Поморского университета. Серия «Гуманитарные и социальные науки» : PDF. — 2006. — № 6. — С. 123—126.(рос.)
  13. ↑ а б Махлина, Светлана Тевельевна. Семиотика искусства в XXI в : [арх. 17 серпня 2016] // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств. — 2013-01-01. — Вип. 3 (16). — ISSN 2220-3044.(рос.)
  14. ↑ а б От Чайковского до Десятникова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  15. ↑ а б "Мелодия" и Большой театр выпустят оперу "Дети Розенталя" на дисках. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  16. ↑ а б в г Дети Розенталя. Golden Mask. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  17. ↑ 229-й сезон. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  18. ↑ а б в ГЛФР :: Шибболет от модернистов. glfr.ru. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 13 липня 2016.(рос.)
  19. ↑ БОЛЬШОЙ ТЕАТР ГОТОВИТ МИРОВУЮ ПРЕМЬЕРУ. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  20. ↑ а б в Юлия Бедерова, Леонид Десятников. Время новостей: N°37, 04 марта 2005: Леонид Десятников: Тем, кто выставил себя на посмешище, -- мои соболезнования. www.vremya.ru. Архів оригіналу за 17 липня 2016. Процитовано 17 липня 2016.(рос.)
  21. ↑ Артисты и администрация. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  22. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Евгения Сегенюк. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  23. ↑ а б в г Премьера "Детей Розенталя" в Большом: аншлаг и овации. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  24. ↑ а б в О красоте и соразмерности. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  25. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Валерий Гильманов. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  26. ↑ Артисты и администрация / Елена Вознесенская. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 27 липня 2016. Процитовано 27 липня 2016.(рос.)
  27. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Ирина Удалова. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  28. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Николай Казанский. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  29. ↑ Артисты и администрация / Оганес Георгиян. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  30. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Александр Короткий. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  31. ↑ Артисты и администрация / Екатерина Василенко. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  32. ↑ Артисты и администрация / Оперная труппа / Елена Околышева. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  33. ↑ Артисты и администрация / Владимир Кудряшов. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  34. ↑ Композитор Леонид Десятников. «Я не хочу призывать к уничтожению филармоний». Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)
  35. ↑ Гастроли оперной труппы в Санкт-Петербурге. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  36. ↑ Ответный визит в Финляндию. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  37. ↑ Большой завоевал Савонлинну. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  38. ↑ Наш «Воццек» — на всю Европу!. www.bolshoi.ru. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  39. ↑ Композитор Леонид Десятников готовит серию своих концертов. Российская газета. Архів оригіналу за 24 липня 2016. Процитовано 24 липня 2016.(рос.)
  40. ↑ Большой театр представил диск «Дети Розенталя» | Colta.ru. www.colta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 26 жовтня 2016.
  41. ↑ «Я боялась, что буду людям выдавать зарплату Рихтером» | Colta.ru. www.colta.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)
  42. ↑ Смирнов И.В. Дети Гельминталя: групповой портрет в историческом интерье : [арх. 17 серпня 2016] : [рос.] // Вопросы театра : PDF. — № 1-2/2010.(рос.)
  43. ↑ О чем поют дети Сорокина. Архів оригіналу за 13 липня 2016. Процитовано 7 серпня 2016.(рос.)
  44. ↑ Леонид Десятников: Не все знают, что в опере есть музыка. www.spb.aif.ru. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.(рос.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діти_Розенталя&oldid=41926529