Екологічне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Екологічне право — самостійна (або комплексна) галузь права, що поєднує сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь.

Поняття екологічного права – інтегрована правова спільність  (комплексна галузь права), яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища , гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав. 

Мета екологічного права: 

1.     Регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;

2.     Забезпечення якості навколишнього природного середовища;

3.     Гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.

Стокгольмська декларація з навколишнього середовища є базовим актом для міжнародного права навколишнього середовища. Вона — не міжнародний договір, а політико-правовий документ (так зване «м'яке право»). Дата і місце прийняття: 16 червня 1972 року, м. Стокгольм (Швеція)

Стокгольмська декларація була прийнята на Стокгольмській конференції з навколишнього середовища. День відкриття конференції (5 червня 1972 року) прийнято вважати Всесвітнім днем охорони довкілля (щодо цього питання на конференції було прийнято окрему резолюцію). Проведення Стокгольмської конференції у 1972 році стало переломним моментом у розвитку міжнародно-правової охорони навколишнього середовища, початком нового етапу розвитку міжнародно-правової охорони довкілля. На думку більшості дослідників у 1972 р. покладено початок формування нової галузі міжнародного права — міжнародного права навколишнього середовища.

Стокгольмська декларація складається із преамбули та 26 статей-принципів. Декларація починається із визнання права людини жити у сприятливому довкіллі і обов'язку його охороняти (Принцип 1). Декларація визначила основні напрямки та принципи міжнародно-правової охорони довкілля у таких сферах як раціональне використання природних ресурсів, збереження флори і фауни, попередження забруднення довкілля (включаючи моря), зв'язок між охороною довкілля та соціально-економічним розвитком, демографічні питання, управління охороною довкілля, наукові дослідження та освіта. Окрім визначення природоохоронних завдань і напрямків співпраці, Стокгольмська декларація вперше закріпила ряд міжнародно-правових принципів: принцип суверенного права держав розробляти свої природні ресурси та відповідальності за завдання шкоди довкіллю інших держав (Принцип 21), принцип співробітництва у вирішенні екологічних проблем (Принцип 24). Принципи (положення) Стокгольмської декларації призвели до виникнення нових міжнародно-правових норм, принципів та інститутів галузі, хоча цей процес інколи затягувався на роки. Право це дуже добре.

Проведення Стокгольмської конференції спонукало до ряду наукових міжнародних досліджень, які вийшли у 1972 р. Два таких дослідження мали значний вплив на розвиток міжнародного права навколишнього середовища — «Межі росту» (анг.: Limits to Growth, дослідження було виконане на замовлення Римського клубу) та звіт «Тільки одна Земля» (анг.: Only one Earth, спеціально розроблений на замовлення ООН та представлений на Стокгольмській конференції. Так, звіт «Тільки одна земля» вперше підняв питання взаємозв'язку між охороною навколишнього середовища та розвитком (зокрема, теза про те, що людство повинно взяти на себе зобов'язання з управління планетою).

Посилання[ред.ред. код]


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.