Інформаційне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інформаці́йне пра́во — це комплексна галузь права, щодо відносин в інформаційній сфері суспільства.

Основне змістове наповнення поняття[ред.ред. код]

Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний зміст інформаційного права.

Перший – це суспільні відносини щодо інформації, що знаходять вираз у нормах визначених на публічно-правовому та приватно-правовому рівнях.

Другий – це множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин. За сутністю інформаційне право розглядається як сфера суспільних відносин, як наука, як навчальна дисципліна

Об’єкт правового регулювання у інформаційному праві – суспільні інформаційні відносини.

Основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо).

Методи правового регулювання в галузі інформації: це системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

Правова природа інформаційного права в Україні[ред.ред. код]

За правовою природою, походженням вітчизняне інформаційне право - це велика складова підсистема в системі національного права України, що має приватно-правову і публічно-правову природу. Норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і приватному рівнях суспільних відносин щодо інформації у ході різноманітної діяльності людей.

Інформаційне право через предмет правовідносин - інформацію пов'зане як з провідними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним) так і з різними іншими комплексними галузями права (фінансовим, господарським, екологічним ін.), спеціальними галузями права (інвестиційним, транспортним, повітряним, податковим, бюджетним, банківським, страховим, конкурентним та ін.), а також міжгалузевими інститутами права: правом інтелектуальної власності ( у його складі - авторським, винахідницьким тощо), з іншими інститутами різних галузей права, де похідним предметом є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Субінститутами інформаційного права можна вважати такі, як: право свободи інформації, право доступу до інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом та інші. Структурно сучасне інформаційне право має три частини: загальну, особливу і спеціальну. У загальній частині визначаються основні положення щодо мети, завдань, принципів, змісту, суб"єктів правовідносин повязаних з інформацією тощо. У особливій частині визначальними є чотири провідні інститути: права та обов"язки людини, громпадянина пов"язані з інформацією; права суспільства, громадських формувань у соціальній інформаційній сфері; права та обо"язки держави в суспільній інформаційній сфері, основні засади міжнародного співробітництва країни у глобальному інформаційному просторі. У спеціальній частині визначальним є структуризація (інституціоналізація) правовідносин в суспільній інформаційній сфері за напрямками (чи видами)діяльності: мас-медіа право, інформатизаційне право, право інформаційної безпеки, Інтернет-право, телекомунікаційне право тощо. Основні сфери правового регулювання інформаційних правовідносин :

  • визначення та правове закріплення провідних напрямів і методів державної політики у сфері вибору мов спілкування;
  • правове регулювання суспільних відносин у сфері засобів масової інформації (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп’ютерні мас-медіа інтернет-технології тощо);
  • права на інформацію;
  • державні інформаційні системи і мережі;
  • доступ до інформації;
  • правове і технічне забезпечення регулювання захисту інформації;
  • реалізація конституційних прав осіб на режим доступу до персональних даних інформації про громадян та їх спільності (організації) за умов інформатизації державних органів управління;
  • державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій, з пріоритетами для вітчизняних виробників інформаційної продукції, засобів, технологій;
  • формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, поширення та надання споживачам інформації;

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики). Монографія. - К."Освіта України", 2010 - 388с.


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.