Цивільне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Циві́льне пра́во — галузь права (може вживатися також у значеннях «галузь законодавства», «наукова дисципліна» та «навчальна дисципліна»), яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичними особами та юридичними особами, державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, іноземними державами та іншими суб'єктами публічного права.

Предметом цивільного права є немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Історія[ред.ред. код]

Головні норми цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми цивільного права; наприклад: церковні, пісенні та генускальні адміністративні акти (устави) тощо.

Право власності на рухоме майно, включно з кіньми, рабами і т. п., базувалося на фактичному посіданні. Зем. власність не була виразно визначена, але деякі права власності, наприклад, посідання вуликів (борті) давало власникові право і на землю, т. зв. бортні землі. Цивільні зобов'язання могли діяти тільки між особами, що не були обмежені у їхній правоздатності; продаж і купівля, позика, найм і застава згадуються як договори.

Основним інститутом родини уважався шлюб, що в дохрист. часи відбувався у формі викрадення нареченої, купівлі або «приведення жінки». Навіть після того, як Церква ввела моногамію, многоженство ще було поширене за кн. Володимира і Ярослава. Розлучення наступало у висліди рішення церк. чи світських судів або спеціального «листа» (відпускного), видаваного чоловіком жінці. Спадкове право вже діяло за цієї доби, згідно з яким спадкоємцями були тільки чл. родини на підставі заповіту (духівниці) абож закону.

За лит.-руської доби давні правні звичаї, переважно ті, що були записані в «Руській Правді», залишилися в силі, але були введені й нові закони, гол. ті, що були увійшли до Лит. Статуту. Значно поширився обсяг прав власності, зокрема на землю. Закони виразніше подавали правоздатність різних груп населення, що особливо виявилося у здиференційованих суспільних класах і станах з притаманними їм правами. Лише поступово було введено право шляхти на «спадщину». Панівною формою землеволодіння була «вотчина», яка давала право передавати землю у спадщину та «помістя», тобто умовне надання в тимчасове володіння без права диспозиції. Спершу селяни користувалися повними правами власності на землю, яку вони обробляли, але третій Лит. Статут (1588) позбавив їх цього права.

На укр. землях під Польщею тоді дуже скоро змінилося право на поль. зразок, зокрема в ділянці права власності на землю. Не існувало для селян право вотчини. Великі землевласники (пани, шляхта) мали повне і спадкове право на свої землі («альоди»), включно з землями, які раніше були власністю селян; селяни стали тільки користувачами землі, до якої були «прикріплені».

За Лит. Держави застосовувалася застава у її фідуціярній і «піґнусовій» формі; згідно з останньою право на заставлену річ залишалося за боржником. Назагал розвиток заставного права ішов по лінії захисту боржників власників («застава на урок»). У ділянці права зобов'язань договір купівлі-продажу міг бути укладений особами з різних станів. Після обмежень 1588 селянин не міг без дозволу пана вільно диспонувати землею, що була в його користуванні. Практикувалися договори позики, оренди й обміну. Шлюб був одночасно договором і таїнством. Моногамія цілковито усунула многоженство, що тоді каралося смертю. Розлучення і скасування шлюбу належало до церк. судівництва. Позашлюбні діти (а не тільки від рабинь-заложниць) уважалися незаконними. Інститут опіки регулювало право. Спадкове право значно поширено; заповідач мав право вибрати спадкоємця і з-поза кола законних спадкоємців у стосунку до майна, що його він сам набув. Але батьківське майно мусіло переходити на законних спадкоємців з родини.

На Гетьманщині Ц. п. базувалося на звичаї, Лит. Статутові та нових законах, пізніше кодифікованих в «Правахъ, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743) та подекуди на нормах Маґдебурзького права. У ділянці права власності, крім шляхти, коз. стан зберігав навічно право власності на землю без жодних обмежень щодо диспозиції зем. власністю. Селяни на коз. землеволодіннях користувалися до кін. 17 ст. правом диспонувати своєю землею. Селянство держ. зем. фонду, т. зв. «свобідних військ. маєтностей», що мало виконувати для держави певні обов'язки, користувалося значно довше правом диспонувати зем, власністю. Більшість законів Лит. Статуту з родинного і спадкового права залишилися без змін.

На Зах. Укр. Землях під Польщею були запроваджені з 14 ст. поль. закони, що діяли поряд з деякими інститутами і законами нім. і канонічного права аж до поділу Польщі 1772. Ц. п. на укр. землях під Австрією (цивільний кодекс 1812) було досить модерне і поступове; воно залишалося в силі, поки не було частково замінене законами держав спадкоємців після першої світової війни. Ц. п. під сов. режи

Цивільний кодекс СРСР[ред.ред. код]

Верховна Рада СССР схвалила 8. 12. 1961 «Основи цивільного законодавства СССР і союзних республік», а Верховна Рада УССР ухвалила 18. 7. 1963 Цивільний Кодекс Укр. РСР; тому що кодекс копіює «основи» (законодавства) СССР, його годі уважати вільним твором укр. законодавства.

Кодекс регулював взаємини фіз. і правних осіб. Він надавав правної дієздатности усім громадянам СССР понад 18 pp. життя на території респ. Кодекс визначав 4 типи власности: держ., кооп., гром. організацій і приватну. Перші три групи становили т. зв. соц. власність. Держ. власністю були: земля, природні багатства, води, ліси, пром. підприємства, надра, шахти, транспорт, банки, держ. житловий фонд та ін. Вони могли бути віддані кооперативам та гром. організаціям, іноді й приватним особам на довічне користування. Тільки певні категорії власности можуть бути продані громадянам.

Цивільний кодекс України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Цивільний кодекс України

Прийнятий 2003 року новий Цивільний кодекс України кардинально змінив усю систему українського цивільного законодавства.

Принципи сучасного цивільного права:

  • неприпустимість свавільного втручання в особисте життя фізичної особи
  • неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків передбачених законом та Конституцією України
  • свобода договору
  • свобода підприємництва
  • судовий захист прав у разі їх порушення.

Функції цивільного права:

  • регулятивна
  • охоронна
  • попереджувально-виховна
  • стимулююча

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.