Запорожець за Дунаєм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Карась («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

«Запорожець за Дунаєм» — опера С. С. Гулака-Артемовського, що є першим твором цього жанру на лібрето українською мовою. Прем'єра відбулась у Петербурзі 14 квітня 1863 року. Ролі: Карась — бас; Одарка — меццо-сопрано; Оксана — меццо-сопрано, сопрано; Андрій — тенор; Султан — баритон (хоча можливе виконання басом); Імам — бас; Селіх-ага — драматична роль (без співу) Гасан — драматична роль (без співу).( з співом).

Задум опери[ред.ред. код]

Іван Карась з жінкою («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

Думка про створення української опери сформувалася у С. Гулака-Артемовського у зв'язку з новими завданнями, що висунуло їх українське мистецтво в ці роки, і відображала загальне прагнення до створення національної культури на народній основі. Кристалізації цього задуму сприяли зв'язки композитора з передовими петербурзькими українськими гуртками й особливо довголітній дружній зв'язок з Т.Шевченком та відомим істориком Костомаровим. Варто зазначити, що й сам Гулак-Артемовський на цей час вже мав досвід виступу в оперних спектаклях як вокаліст і вже був автором водевілів «Українське весілля» та «Ніч напередодні Іванового дня», де він є, як і в «Запорожці за Дунаєм» автором і слів і 5843-4532


Добираючи сюжет, Гулак-Артемовський намагався насамперед вивести на сцену театру рідні йому образи українського народу, його побут і пісню, привернути до них увагу слухача. Сюжет відсилає до часів, коли після знищення Запорізької Січі московськими військами (1775) частина запорожців втекла до Туреччини. Тут їхня доля складалася тяжко — турецький уряд намагався використати козаків як воєнну силу, спрямовану проти їхньої батьківщини. В 1828 р., під час російсько-турецької війни, частина запорожців, на чолі з отаманом О. Гладким, повернулася в Росію, після чого Задунайська Січ була знищена. Ці події, безсумнівно, послужили джерелом задуму, але автор опери вільно їх переосмислив і переніс у XVIII ст. Лише віддалено, як відгомін, проходять в опері спогаду про знищення Потьомкіним козачої вільності. Зміст опери не в цих трагічних спогадах, а в ідеї любові до Батьківщини, жагучому прагненні запорожців повернутися на Україну.

Постановки опери[ред.ред. код]

Оксана і Андрій («Запорожець за Дунаєм», фільм В. Лапокниша 1953 р.)

Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 ставилась в Москві в Большому театрі і мала значний успіх. В обох виставах роль Карася виконував автор. Однак незабаром після прем'єри царський уряд, наляканий польським повстанням 1863 р., почав репресії проти проявів національної культури народів, що входили до складу Російської імперії, усюди вбачаючи тенденції «сепаратизму». Цензурна заборона торкалась і розвитку української драматургії й театру. Якщо не брати до уваги окремих аматорських вистав, «Запорожець за Дунаєм» був поставлений вперше після 1863 року українською трупою 11 липня 1884 р. у Ростові-на-Дону.

Відновлення сценічного життя опери припадає на радянські часи. Опера була поставлена в Київській (з 1934), Харківській (1926, 1938) та Дніпропетровській (1940) операх, а також у театрах, Куйбишева (1939, 1953), Горького (1939), Алма-Ати (1941), Свердловська (1942), Фрунзе (1944), Баку (1944), Кишинева (1946), Новосибірська (1946, 1954), Мінська (1951), Душанбе (1953), Таллінна (1954), Улан-Уде (1954), Вільнюса (1955) й інших міст. У 1934–1935 роках композитор В. Йориш намагався розширити оперу, ввівши нові номери, зокрема діалог султана і Карася, проте ці зміни виявилися далекими духу опері і сьогодні у сценічній практиці не використовуються.

На сьогодні «Запорожець за Дунаєм» залишається однією з найпопулярніших українських опер, що ставиться в оперних театрах України та за кордоном.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія відбувається в Турецьких володіннях (Задунайська Січ) наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя. Увертюра до опери написана в традиціях української народно-пісенної мелодики: в ній по черзі звучать теми головних персонажів опери — Одарки, Оксани, Андрія та Івана Карася.

Дія перша[ред.ред. код]

Нелегко живеться простим українцям на чужині, під владою турецького султана. Біля хати запорожця Карася його названа дочка Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм (арія «Місяцю ясний, зорі прекрасні»). Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Хлопці й дівчата, що, як і Оксана, тужать на чужині, утішають дівчину й ідуть разом з нею на роботу в поле (хор «Рідний край ми споминаєм…»). Добряче підхмелений Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю сварливою дружиною Одаркою (каватина «Ой, щось дуже загулявся»). Але уникнути неприємної розмови йому не вдається. Одарка обсипає чоловіка лайкою (дует «Відкіля це ти узявся…»). Карась пускається на різні вигадки: запевняє, що занедужав у дорозі, сьорбнув горя й мало-мало не помер. Однак під напором наполегливої дружини він проговорюється, що провів дві ночі у небоги. Це остаточно виводить із себе ревниву Одарку, і сварка набуває загрозливого обороту.

Дія друга[ред.ред. код]

Неспокійно на душі в турецького султана. Не впевнений він у своїх підданих — запорожцях, у яких є всі підстави не любити султана (арія «Відрадно серцю тут без краю»). Він вирішив ближче познайомитися з життям і настроями запорожців. Це привело його в селище, до хати Карася, де він розраховує бути невпізнаним. Карась добряче здивувався, побачивши в себе надворі незнайомого турка. Запорожець висловлює припущення, що незнайомець прибув на магометанське свято байрам, на якому, як говорять, буде присутній сам султан. Гість не заперечує цього й навіть пропонує Карасеві познайомити його із султаном. Карась улещений. Таку подію не можна залишити невідзначеною, і Карась пропонує незнайомцеві розпити з ним пляшку горілки. Коли Карась іде в хату за частуванням, султан викликає свого царедворця Селіх-Агу й наказує йому доставити запорожця в палац на свято. Карась очам своїм не вірить, побачивши біля хати замість тільки що залишеного гостя іншого, багато одягненого турка. Коли ж Карась облачається в це плаття, Селіх-Ага пропонує йому перемінити й ім'я — називатися не Іваном, а Урханом. Досхочу намилувавшись собою в новій ролі «турка» (арія «Тепер я турок, не козак»), Карась, у супроводі арапченяти Гасана, прямує в палац турецького султана на свято.

Хлопці й дівчата веселяться після трудового дня. З них не зводить очей сторожовий турецький дозор. Оксана й Андрій, зустрівшись після довгої розлуки (арія Оксани «Янгол ночі над землею…», дует «Хмарой чорною діброва…»), вирішують негайно здійснити свій план переправи через Дунай і втечі на батьківщину. Обставини видаються для них сприятливими: ніч темна, човник давно приготовлений. Але як тільки Оксана й Андрій відпливають від берега, їх помічає турецький дозор, і озброєні стражники кидаються в погоню за втікачами.

Дія третя[ред.ред. код]

Хата Карася. Чекаючи на чоловіка, Одарка співає пісню про свої дівочі літа (пісня «Ой казала мені мати…»). Повернувшись додому з палацу, Карась продовжує вдавати турка. Приголомшеній Одарці він повідомляє, що кличуть його Урханом, що йому незабаром потрібно йти в мечеть молитися Аллахові й що він збирається женитися на трьох туркенях (дует «На туркенях оженюся…»). Здивована дружина спершу думає, що Карась з перепою несе нісенітницю, але що ж тоді означає турецький одяг? Гіркі скарги Одарки на свою долю перериває прихід турецького імама Ібрагіма-Алі на чолі загону, з пійманими Андрієм й Оксаною. Зібравши всіх запорожців селища (хор «Нас сьогодні сповістили…»), імам оголошує наказ про те, що султан дозволяє всім, хто цього хоче, без перешкод покинути його володіння й повернутися на Україну (монолог «Смирно слухать, не збивать…»). Радісні, схвильовані запорожці, серед яких Оксана й Андрій, розпитують Карася про його відвідування палацу. Причина настільки незвичайної «доброти» султана стає зрозумілою — султан побоюється спалаху всенародного повстання і тому вирішив добровільно повернути волю вільнолюбному українському козацтву.

Всенародна радість, патріотична пісня Андрія («Блаженний день, блаженний час»), хвацький народний гопак і, нарешті, урочистий фінальний хор («Там, за тихим за Дунаєм»).

Екранізації[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. «Запорожець за Дунаєм» і колоніальний міф