Морж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Морж
Noaa-walrus22.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Псовиді (Caniformia)
Надродина: Ластоногі (Pinnipedia)
Родина: Моржеві (Odobenidae)
Allen, 1880
Рід: Морж (Odobenus)
Brisson, 1762
Вид: Морж
Біноміальна назва
Odobenus rosmarus
(Linnaeus, 1758)
Ареал моржа
Ареал моржа
Підвиди
  • O. r. divergens (Illiger, 1815)
  • O. r. laptevi Chapskii, 1940
  • O. r. rosmarus (Linnaeus, 1758)
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 180639
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9707
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Odobenus rosmarus
Fossilworks: 72172

Морж (лат. Odobenus rosmarus) — великий морський ссавець групи Ластоногих (лат. Pinnipedia), розповсюджений по всьому узбережжю Північного Льодовитого океану. Це єдиний сучасний вид своєї родини Моржевих (лат. Odobenidae), що зазвичай поділяється на три підвиди: атлантичний (O. r. rosmarus), тихоокеанський (O. r. divergens) і лаптєвський (O. r. laptevi). За розмірами тіла серед ластоногих моржі поступаються лише морським слонам. В природі ареали цих видів не перетинаються і тому моржі є найбільшими ластоногими у своєму середовищі проживання. В каріотипі 32 хромосоми.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Верхні ікла надзвичайно розвинені, подовжені й спрямовані вниз; дуже широка морда всіяна численними товстими, жорсткими, сплющеними щетинками-вусами. Зовнішніх вух немає, очі маленькі.

Дуже товста шкіра покрита короткими прилеглим жовто-бурим волоссям, але з віком волосся стає менше, а в старих моржів шкіра майже зовсім гола. Кінцівки більш пристосовані для руху на суші, ніж у тюленів, і моржі можуть ходити, а не повзати, підошви мозолясті. Хвіст зародковий.

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють два підвиди моржа:

Самостійність третього підвиду — лаптєвського моржа (Odobenus rosmarus laptevi, Chapsky 1940), достовірно не підтверджена.

Атлантичний морж жовто-бурого кольору, довжиною до 4, рідко до 5 м і вагою до 1000 кг; стверджується, що раніше траплялися екземпляри до 6—7 м і вагою до 1500 кг, ікла 60-80 см. Самки значно менші: 3,7—4 м при вазі 800–900 кг. Мешкають біля західного і східного узбережжя Гренландії, рідко біля берегів Ісландії, в європейських водах основний моржовий промисел ведеться біля Шпіцбергену, Новій Землі, в Карському морі.


Поширення та популяція[ред.ред. код]

Самка моржа з дитинчам

За останніми оцінками, що грунтуються на результатах глобального обліку чисельності, який був проведений в 1990 році, сучасна популяція тихоокеанського моржа становить приблизно 200 тис. особин. Більша частина популяції тихоокеанського моржа проводить літо північніше Берингової протоки, в Чукотському морі уздовж північного узбережжя східного Сибіру, біля острова Врангеля, в морі Бофорта уздовж північного узбережжя Аляски а також зустрічається у водах між вказаними місцями. Невелика кількість самців зустрічається в літній період в Анадирській затоці, на південному узбережжі півострова Чукотка в Сибіру, а також у Брістольській затоці. Навесні і восени вони концентруються від західного узбережжя Аляски до Анадирської затоки. Вони зимують у південних частинах Берингового моря, уздовж східного узбережжя Сибіру на південь до північної частини півострова Камчатка, а також уздовж південного узбережжя Аляски. Залишки моржа віком в 28 тис. років були знайдені недалеко від затоки Сан-Франциско, що показує поширення моржа аж до берегів північної Каліфорнії за часів останнього льодовикового періоду.

Атлантичний морж був майже винищений в результаті безконтрольного комерційного промислу і тому чисельність популяції його значно нижча. Точно оцінити чисельність на сьогодні нелегко, але, ймовірно, вона не перевищує 20 тис. особин. Ця популяція поширена у Арктичній Канаді, Гренландії, Шпіцбергені, а також у західному регіоні Російської Арктики. На підставі величезного географічного поширення та даних з переміщенням, передбачається наявність вісьмох субпопуляцій атлантичного моржа, п'ять на захід і три на схід від Гренландії. Атлантичний морж раніше займав значно ширші території: на південь до мису Код і у великій кількості зустрічався в затоці Святого Лаврентія. У квітні 2006 північно-західна популяція атлантичного моржа була внесена до списку Канадського акту видів, яким загрожує винищення (англ. Canadian Species at Risk Act) (Квебек, Нью-Брансвік, Нова Шотландія, Ньюфаундленд і Лабрадор) як така, що майже зникла в Канаді.

Ізольована лаптєвська популяція моржа локалізована протягом усього року в центральному та західному регіонах Моря Лаптєвих, в найсхіднішому регіоні Карського моря, а також у найзахіднішій частині Східно-Сибірського моря. Сучасна чисельність оцінюється в 5—10 тис. особин.

Поводження[ред.ред. код]

Ці величезні незграбні тварини, що населяють Крайню Північ, живуть переважно біля берегів і рідко подорожують далеко. Моржі товариські, тримаються сімейними групами (3—6 тварин), що складаються з самця, самиці і дитинчат різного віку. Утворюють берегові і льодові лежбища, на яких може знаходитися до декілька сотень тварин. Моржі мужньо захищають одне одного, а у воді вони є небезпечними супротивниками, оскільки можуть перекинути човен або розбити його іклами. Вони самі рідко нападають на човни. Набагато безпечніше полювати на них на крижинах або суші, куди вони виходять для відпочинку, причому стадо завжди виставляє вартових. Нюх розвинений у моржів добре і вони чують людину на значній відстані, тому до них намагаються наближатися проти вітру. Помітивши небезпеку, вартовий ревом (який у моржів є щось середнім між ревом корови і грубим гавкотом) або поштовхами будить інших і стадо впадає в море. Їжа моржа складається в основному з пластінчатожаберних молюсків, моржі їдять іноді рибу, а також падаль.

Характерні міграції: взимку на південь, влітку на північ. Спаровування і пологи проходять в травні. Вагітність близько 12 міс. Самиця народжує зазвичай 1 дитинча 1 раз в 2 роки. Новонароджені мають довжину тіла 130–140 см і масу 45—68 кг, зуби відсутні, ікла з'являються через 2—3 міс. Відразу після народження можуть плавати. Статевозрілості самиці досягають в 4-5 років, самці в 6-7.

Молюсків моржі викопують з дна застосовуючи величезні ікла. Ікла використовуються також для захисту; крім того, моржі допомагають собі іклами підійматися на крижини або скелі.

Крім людини, вороги моржа — білий ведмідь і, почасти, касатка. Моржі часто страждають від зовнішніх і внутрішніх паразитів.

Використання людиною та сучасний стан популяції[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Аристов А. А., Барышников Г. Ф., 2001. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Хищные и ластоногие. СПб: Наука, 558 с.
  • Гептнер В. Г., Чапский К. К. и др., 1976. Млекопитающие Советского Союза, 2 (3). Ластоногие и зубатые киты. М.: Высшая школа, 718.
  • Морж. 2000. В кн.: Красная книга Российской Федерации. М.: АСТ, с. 658–661.
  • Чернявский Ф. Б., 1984. Млекопитающие крайнего северо-востока Сибири. М.: Наука, 388 с.

Посилання[ред.ред. код]


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.