Каскад гідроелектростанцій на Дніпрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дніпро́вський каска́д ГЕС — каскад з 6 гідроелектростанцій на річці Дніпро, до якого входять:

  1. Київська (м. Вишгород),
  2. Канівська (м. Канів),
  3. Кременчуцька (м. Світловодськ),
  4. Дніпродзержинська (м. Дніпродзержинськ),
  5. Дніпровська (м. Запоріжжя),
  6. Каховська (м. Нова Каховка).

Найбільша з них — Дніпровська ГЕС потужністю 1569 МВт.

Всі ГЕС входять до складу ПАТ «Укргідроенерго»:

  • Загальна площа водосховищ — 6950 км²;
  • Повний об'єм акумульованої води — 43,8 км³.

Історія[ред.ред. код]

З русла Дніпра, яке протікає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км[1]. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Дніпродзержинським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного зеркала 6 979 км² і повним об'ємом 43,8 км³ води, що відповідно становить 94,7 і 90,8% до загальної кількості всіх великих водосховищ України[1].

Масові проектні і практичні будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1928 році, після початку спорудження Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС), а з нею і цілого ряду гідровузлів. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася в 1980 році. За цей час річку від державного кордону з Республікою Білорусь до Каховки було перетворено в каскад водосховищ.

Найвідоміша — Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, була побудована в 19271932 роках і мала потужність в 558 МВт. Під час Другої світової війни станція була частково зруйнована, а до 1950 року — відновлена. У 19691975 роках була введена друга черга станції — ДніпроГЕС-2.

Каховську ГЕС побудували другою — в 19501956 роках, за нею — Кременчуцьку — в 19541960, Київську — в 19601964, Дніпродзержинську — в 19561964, і в 19631975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель.

Екологія[ред.ред. код]

Вид на Дніпровську ГЕС з острову Хортиця

Каскад гідроелектростанцій і водосховищ вирішив проблему безперебійного забезпечення електроенергією і водою населення, промисловості та сільського господарства, збільшення об'ємів водоспоживання і більш рівномірного його розподілу протягом року, а також забезпечив роботу гідроелектричних, теплових та атомних станцій, водного транспорту, захистив долини річки від катастрофічних повеней.

Проте, разом з тим, створення великих водосховищ на Дніпрі було пов'язане із затопленням значних площ земель, зміною гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки. А також інженерно-геологічних умов прибережних зон, функціональним перетворенням екосистеми з річкової на озерно-річкову з відповідним сповільненням водообміну і самоочищенням вод, значними втратами води на випаровування тощо.

Всього дніпровськими водосховищами затоплено 709 900 га земель. З них 197 600 га — піщані землі та землі, не придатні для використання, 261 500 — ліси та дрібнолісся, 177 600 — сіножаті та пасовища і 73 200 — орні землі, сади та садиби[2]. Також по всьому каскаду водосховищ затоплено і знищено понад 6 тисяч населених пунктів, понад 10 тисяч цвинтарів, переселено понад 3 млн людей[3]. Тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно-компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ. Якщо на шести ГЕС працює близько 500 людей, то на насосних станціях — декілька тисяч[3]. Кошти, що поглинають насосні станції, станом на 1997 рік п'ятиразово перевищували вартість енергії всіх 6 ГЕС[4].

Із загальної площі затоплених земель мілководдя з глибинами до 2 м займають площу близько 150 000 га або 20%, а з глибинами до 1 м — 70 000 га. Ці мілководдя мають велике рибогосподарське і продовольче значення, оскільки на них відбуваються нерест та нагул молоді риби, гніздяться водоплавні і болотні птахи, живуть цінні хутряні звірі (ондатри, видри, бобри тощо). Після створення водосховищ вилов риби у Дніпрі зріс з 2 000 т до 18 500 щороку (станом на 1997 рік)[2].

У водосховищах відбувається постійне, характерне тільки для об'єктів гідроенергетики, коливання рівнів води[5]. Так, у Київському водосховищі із січня по лютий рівень води знижується на 1—1,5 м, а з березня по травень знову досягає нормативного напірного рівня (ННР)[6]. У водосховищах відбуваються і значні добові коливання води.

А через те, що середня глибина водосховищ не перевищує 5 м, влітку вода прогрівається до дна, викликаючи бурхливий розвиток ціанобактерій, а взимку, внаслідок страхувальних спусків води, в річці масово гине риба. Так, у 1996 році в Кременчуцькому водосховищі загинуло 400 тисяч т риби. Мертва риба потрапляла в канали Донбасу і Криму, вода з яких використовується для пиття[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Характеристика водосховищ дніпровського каскаду // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 136.
  2. а б Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. — К., 1997. — 92 с.
  3. а б Екологічний стан дніпровських водосховищ // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 139.
  4. Васюта О. А. Васюта С. І. Філіпчук Г. Г. Екологія і політика. — Чернівці: Зелена Буковина, 1998. — Т. 1. — 422 с.
  5. Моря и внутренние воды / Под ред.. В. Д. Романенка. — К.: Наукова думка, 1987. — 222 с.
  6. Новиков Б. И. Донные отложения днепровских водохранилищ. — К.: Наукова думка, 1986. — 170 с.
  7. Гринь Г. Масова загибель риби на Дніпрі цієї зими може викликати екологічну катастрофу // Голос України. — 27 квітня. — 1996. — С. 10.

Посилання[ред.ред. код]