Запоріжжя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запоріжжя
Герб Запорожья 2003 года.svg Прапор міста Запоріжжя (2003).svg
Герб Запоріжжя Прапор Запоріжжя
Ліворуч згори: мости Преображенського над ДніпромПраворуч згори: проспект ЛенінаПо центру: острів ХортицяЛіворуч знизу: Славутич-АренаПраворуч знизу: Запорізька обласна державна адміністрація
Ліворуч згори: мости Преображенського над Дніпром
Праворуч згори: проспект Леніна
По центру: острів Хортиця
Ліворуч знизу: Славутич-Арена
Праворуч знизу: Запорізька обласна державна адміністрація
Розташування міста Запоріжжя
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район/міськрада Запорізька міська рада
Код КОАТУУ 2310100000
Засноване 952
Статус міста з 16 червня 1806 року
Поділ міста 7 районів
Населення 759 596 (01.06.2015)[1]
Площа 240 км²
Густота населення 3165 осіб/км²
Поштові індекси 69000-499
Телефонний код +380-61(2)
Координати 47°50′16″ пн. ш. 35°08′18″ сх. д. / 47.83778° пн. ш. 35.13833° сх. д. / 47.83778; 35.13833Координати: 47°50′16″ пн. ш. 35°08′18″ сх. д. / 47.83778° пн. ш. 35.13833° сх. д. / 47.83778; 35.13833
Водойма Дніпро
Міста-побратими Фінляндія Лахті
Франція Бельфор
Велика Британія Бірмінгем
Австрія Лінц
Німеччина Обергаузен
КНР Ічан
Німеччина Магдебург
Росія Новокузнецьк
Ізраїль Ашдод
День міста 14 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Запоріжжя
До Києва
 - фізична 444 км
 - залізницею 633 км
 - автошляхами 544 км
Міська влада
Адреса 69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206, 224-69-00
Веб-сторінка Запорізька міська рада
Міський голова Сін Олександр Чєнсанович

Запорі́жжя — місто в Україні, адміністративний центр Запорізької області, розташований на річці Дніпро. Місто, разом із навколишніми поселеннями, утворює Запорізьку агломерацію. Населення — 762 тис. осіб, площа міста 240 км²[2]. Є одним з найбільших адміністративних, індустріальних та культурних центрів півдня України[3]. Річковий порт і важливий транзитний залізничний вузол. Четвертий за величиною індустріальний центр України з розвиненим машинобудуванням, чорною та кольоровою металургією, хімічною та будівельною промисловістю.

До 1921 року місто носило назву Олександрівськ.

Назва[ред.ред. код]

До 1921 року місто називалося Олександрівськ за назвою Олександрівської фортеці, закладеної 1770 року. Однозначної думки, на честь кого було названо фортецю немає. Називаються імена генерал-фельдмаршала Олександра Голіцина, князя Олександра Вяземського[4][5]. 1921 року місто було перейменовано в Запоріжжя — «розташоване за порогами». Назва нагадує, що до спорудження 1932 року греблі Дніпрогесу в місці, де річка перетинає скелястий південний край Українського щита, закінчувалися численні пороги, що перешкоджають судноплавству[6].

Розташування міста[ред.ред. код]

Фотографія Запоріжжя з космосу. Чітко розрізняється острів Хортиця.

Місто Запоріжжя — один із найбільших адміністративних, індустріальних і культурних центрів півдня України. Воно розташоване на головній воднотранспортній магістралі — річці Дніпро, у місці її перетину транспортно-комунікаційними коридорами, що з'єднують південь України з центром Росії, Донбас із Криворіжжям і Закарпаттям.

Відповідно до Зведеної схеми районного планування України, Запоріжжя займає важливе місце в регіональній системі розселення і виконує функції обласного, міжнародного і районного центрів, кожний з який має свою зону міжселищного обслуговування.

Отак, у зоні впливу Запоріжжя як обласного центра на території 2690 тис. га розташовано 14 міст, 23 селища міського типу, значна кількість сіл і мешкає понад 2 млн осіб.

Очолювана Запоріжжям міжрайонна система розселення (приміська зона), вирізняється високим рівнем виробничо-господарського освоєння території, високою цінністю сільськогосподарських земель і природного середовища. Приміська зона охоплює Запорізький, Вільнянський, Оріхівський, Василівський і Кам'янсько-Дніпровський адміністративні райони Запорізької області, загальна площа яких становить 760 тис. га. Тут розташовано 5 міст, 6 селищ міського типу і близько 300 сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення становить близько 315 тис. осіб.

Особливістю міста Запоріжжя є те, що в ньому зосереджено близько 65% продуктивних потужностей області і близько 43% населення області.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Запоріжжя

За свідченням археологів, поселення на території сучасного Запоріжжя відомі з часів Середньостогівської культури (5 до — середина 4 тисячоліття до н. е.) — залишки давнього поселення було знайдено на північно-східному куті острова Хортиці. Інший відомий археологічний пам'ятник — вознесенський комплекс — кам'яна споруда, яку пов'язують із хозарами, булгарським ханом Аспарухом (VII ст.), Князем Святославом Ігоровичем (X ст.).

За часів Київської Русі на території сучасного міста існували переправи через Дніпро — це Крарійський та Кічкаський на півночі, перевіз і поселення Протолча на півдні острова Хортиця. 1103 року в районі острова Хортиця руські князі Святополк Київський і Володимир завдали нищівної поразки половцям.

У XV–XVII століттях територія міста входила до Запорожжя — краю вольностей запорозьких козаків. Першою і єдиною Січчю, розташованою безпосередньо в межах сучасного міста, була Хортицька. 1552 року її заснував шляхтич Дмитро Вишневецький (Байда) на острові Мала Хортиця. Однак 1557 року її зруйнувало турецько-татарське військо.

У 1734-75 роках територія Запоріжжя входила до Самарської паланки і правобережжя — до Кодацької паланки. 1770 року на місці сучасного Запоріжжя було закладено Олександрівську фортецю Дніпровської лінії. Її будівництво завершилося 1775 року. Того ж року з ініціативи Потьомкіна було знищено останню Запорозьку Січ — Підпільнянську.

Заснування міста[ред.ред. код]

Олександрівськ у XIX ст.
Карта Олександрівська, початок XX століття[7]

Формування сучасного міста пов'язане з Олександрівською фортецею, поблизу якої формувався так званий «фурштат», де селилися будівельники-селяни, каторжники, персонал обслуги фортеці, відставні солдати. Після остаточного захоплення Криму росіянами 1783 року Дніпровська лінія втратила військове значення і була скасована, внаслідок чого 1800 року Олександрівська фортеця втратила статус військового об'єкту.

1806 року поселення близько 2 тисяч осіб отримало статус повітового міста під назвою Олександрівськ. На околицях міста існували поселення вихідців з Німеччини, які прибували на запрошення Катерини ІІ з 1787 року. Отак, на північний захід від міста Олександрівськ раніше існувало село Вознесенка (сучасна територія м. Запоріжжя), а також низка німецьких менонітських колоній Хортицької волості (Кічкас (Ейнлаге), колонія Хортиця, Розенталь, Шенвізе тощо).

1873 року завдяки проведенню залізниці місто поступово перетворилося на важливий транспортний вузол, де вантажі перевантажувалися із залізниці на річковий транспорт, що слідував на Одесу. Потужний поштовх до подальшого розвитку промисловості дало місту спорудження 1902 року залізниці, що поєднала місто з Криворізьким та Донецьким басейнами.

1905 року, Олександрівськ, як і багато інших міст Російської імперії, став центром робітничих страйків, які 11-14 грудня переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михаїла Архангела.

Роки українсько-радянської війни[ред.ред. код]

Кічкаський міст, підірваний махновцями при відступу в січні 1920 року

22 листопада 1917 року рішенням більшості своїх голосів (147 проти 95) олександрівська рада ухвалила рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку. Втім, у січні 1918 місто взяли анархісти за підтримки російських червоногвадрійських загонів, на чолі «революційного комітету» в Олександрівську стали Маруся Никифорова і Нестор Махно[8]. Після укладання Берестейського миру 18 квітня 1918[9] року місто відвоювали сили Запорізького корпусу Армії УНР за підтримки німецьких загонів. Однак, уже в грудні 1918 року Олександрівськ було остаточно втрачено під натиском більшовицьких сил.

Протягом наступних двох років місто стало ареною бойових дій між більшовиками, білогвардійцями та махновцями[10]. Вперше білогвардійським військам вдалося відвоювати місто у червні 1919 року, однак уже в жовтні їх витіснили загони Махна. Розрив Махна з більшовиками призвів до збройного протистояння між цими силами, і в січні 1920 року Олександрівськ утретє захопили більшовики. 19 вересня 1920 року[9] містом заволоділи білогвардійські війська під орудою Врангеля, проте вже в жовтні 1920 більшовики остаточно встановили в Олександрівську радянську владу.

Радянські часи[ред.ред. код]

Будівництво ДніпроГЕС, 1934 рік
Житлові будинки по вул. Леніна, фотографія 1936 року

23 березня 1921 року Олександрівська губернія стала називатися Запорізькою. Згодом перейменували і губернське місто Олександрівськ на Запоріжжя. Протягом довоєнних п'ятирічок місто стало великим індустріальним центром, чому сприяло відкриття 1932 року ДніпроГЕСу — найпершої з дніпровських гідроелектростанцій. Разом з тим було збудовано такі підприємства як завод листових сталей («Запоріжсталь»), коксохімічний, алюмінієвий, феросплавів, завод інструментальних сталей (тепер «Дніпроспецсталь»).

У роки другої світової війни місто протягом двох років — з 4 жовтня 1941 по 14 жовтня 1943 перебувало під владою німецьких окупантів, з 1 вересня 1942 — у формі Запорізького ґебіту. Входженню німецьких військ у місто передував підрив ДніпроГЕСу 18 серпня 1941 року, здійснений військами НКВС без оповіщення населення і військ, що переправлялися через річку[11]. Руйнівна хвиля води, що ринула через пробоїну в греблі призвела до багатотисячних жертв як з боку цивільного населення, так і червоноармійців, котрі переправлялися через Дніпро[12]. Подібну спробу підриву ДніпроГесу намагалися здійснити при відступі і німецькі війська, однак цю спробу зірвали радянські розвідники.

Повоєнні роки відзначені подальшим ростом міста. У 1950-ті — 1960-ті роки було закладено житлові масиви Вознесенка, Космічний та Шевченківський, а в 1970-ті — Хортицький, Бородинський, Осипенківський та Південний. Було введено в експлуатацію Запорізький трансформаторний завод, заводи високовольтної апаратури, «Запоріжкабель» та «Перетворювач». Наприкінці 1980-х років населення міста досягло свого максимуму — близько 900 тис. осіб, після чого почало зменшуватись.

Період Незалежної України[ред.ред. код]

Тітушки під час розгону мітингу біля ОДА 26 січня 2014

26 січня 2014 перед облдержадміністрацією відбувся кількатисячний мітинг, який було розігнано зусиллями МВС та «тітушок» [1].

Географія[ред.ред. код]

Площа міста Запоріжжя становить 33 099 га. Показник території на 1000 жителів — 39 га, що приблизно збігається з такими ж показниками по містах України (40 га) і міста такого ж рівня — Дніпропетровська (33 га)[13].

Понад 4 тис. га зайняті водними просторами (12,8%), близько 8 тис. га займають промислові, комунально-складські об'єкти, спецтериторії, 17,6% міських земель використовуються в сільському господарстві. Вільні міські землі, що становлять 1,6% від усієї території міста Запоріжжя, роздроблені і дисперсно розташовані в плані міста.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Запоріжжя
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −1 5 14 21 25 26 25 20 12 6 0 13
Середня температура, °C −4,2 −2,9 1,7 9,9 16,4 20,2 22,0 21,2 16,2 9,5 3,8 −1,8 9,4
Середній мінімум, °C −6 −5 −1 5 11 15 16 15 11 6 1 −3 5
Норма опадів, мм 49 39 36 38 46 60 48 40 32 27 43 52 510
Джерело: http://www.meteoprog.ua/ua/climate/Zaporizhzhia/

Клімат — атлантично-континентальний, з вираженими в літній період посушливими суховійними явищами, які в окремі роки виявляються особливо інтенсивно. Літо тепле, зазвичай починається в перших числах травня і триває до початку жовтня, охоплюючи період близько п'яти місяців. Зима помірно м'яка, часто спостерігається відсутність стійкого сніжного покриву. У середньому, висота сніжного покриву становить 14 см, найбільша — 35 см.

Середня річна температура + 9,0 °C, середня температура в липні + 22,8 °C, а в січні — 4,9 °C.

Середня глибина промерзання ґрунту — 0,8 метрів, максимальна — близько 1,0 метра.

За умовами забезпеченості вологою територія міста належить до посушливої зони. Середньорічна кількість опадів становить 443 мм, а випаровування з поверхні суходолу — 480 мм, з водної поверхні — 850 мм. При цьому влітку часто спостерігаються зливи, що сильно розмивають поверхню ґрунту.

Відносна вологість повітря о 13 годині становить 60%, найменша — 40% — спостерігається в липні-серпні.

Переважні напрямки вітру в теплий період — північний і північно-східний, у холодний період — північно-східний і східний. Середня швидкість вітру становить 3,8 м/сек, посилюючись до 4,2 м/сек на окраїнах міста. Максимальна швидкість вітру, до 28 м/сек, спостерігається один раз на 15-20 років.

Щороку, у середньому, місто вкрито туманом 45 днів на рік. Найбільше число туманів — 60 на рік.

Екологія[ред.ред. код]

Екологічна ситуація у Запоріжжі й регіоні напружена, причина чого — насиченість промисловими підприємствами і недосконалість очищувальних технологій. 2007 року порівняно з 2000 роком викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря промислових підприємств Запорізького регіону збільшилися з 333,3 тис. т до 347,6 тис. т (4,2%),

Забудова[ред.ред. код]

Панорамний вид на завод «Запоріжсталь»
Палац Хортиця — 17-поверхові башти, будова 2011 року

Забудова міста представлена компактною відкритою структурою і розташована на обох берегах р. Дніпро. Лівобережна частина — лінійна і дуже неоднорідна за функціональним зонуванням. Селітебні території, що розчленовуються транспортними і комунікаційними коридорами, витягнуті уздовж берегів і безпосередньо примикають до промислових територій. Як наслідок значна частина житлової забудови (до 70%) розташована у зонах впливу промислових підприємств.

Правобережна частина міста більш компактна й однорідна за функціональним зонуванням. Промислові підприємства Хортицького промрайону, будучи «чистішими» в екологічному плані виробництвами, не справляють негативного впливу на житлову забудову.

Проте, правобережна частина, будучи відносно сприятливою в екологічному плані, не має досить розвинених транспортних зв'язків з промрайонами міста, котрі розташовані в його лівобережній частині, та центром Запоріжжя.

Наразі місто має невеликий резерв вільних територій в існуючих межах. Серед територій, можливих до освоєння під селітебну забудову, можна виділити невеликі ділянки в прибережній частині лівого берега (вулиця Скельна, Центральний бульвар), райони намиву Миколаївської заплави (житловий масив «Південний»), у правобережній частині (мікрорайон Бородінський, Хортицький житловий масив, Верхня Хортиця). Окрім цього існує невеликий резерв територій у районах можливої реконструкції (Старе місто, Павло-Кічкас).

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

1. Жовтневий 2. Заводський 3. Комунарський 4. Ленінський 5. Орджонікідзевський 6. Хортицький 7. Шевченківський

Місто розділене на 7 адміністративних районів. У таблиці вказано населення районів станом на 1 серпня 2014 року[14]:

Назва Чисельність, осіб Відсоткове співвідношення
1 Жовтне́вий 68 888 9,1%
2 Заво́дський 51 495 6,7%
3 Комуна́рський 134 400 17,6%
4 Ле́нінський 137 170 18,0%
5 Орджонікі́дзевський 101 709 13,4%
6 Хо́ртицький 116 489 15,3%
7 Шевче́нківський 152 281 20,0%

Демографія[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Запоріжжя — шосте за населенням місто України. Станом на 1 серпня 2014 року населення Запоріжжя налічувало 762 432 осіб[14].

Національний склад населення Запоріжжя за переписом 2001 року мав такий вигляд[15]:

національність чисельність, тис. частка
українці 573,0 70,3%
росіяни 207,0 25,4%
білоруси 5,5 0,7%
болгари 3,6 0,4%
євреї 3,4 0,4%
грузини 3,1 0,4%
вірмени 3,1 0,4%
татари 2,2 0,3%

Динаміка рідної мови населення Запоріжжя за переписами:

мова 1897[16] 1926[17] 1989[18] 2001[19]
українська  43,0  33,8  41,3  41,6
російська  24,8  52,2  57,0  56,8
єврейська  27,8  9,7  0,1


Економіка[ред.ред. код]

Вид з ДніпроГЕСу на Запорізький річковий вантажний порт та труби Запоріжсталі вдалині.

Запоріжжя — великий промисловий центр та технополіс, створений за комплексною схемою. Тут сконцентровано найпотужніші:

«Мотор Січ» — один із найпотужніших у світі виробників авіаційних двигунів для літаків «Мрія», «Руслан», а також для гелікоптерів Мі-26 та багатьох інших машин. ДП ЗМКБ «Прогрес» ім. академіка О. Г. Івченка — один з найбільших у світі проектувальників авіаційних двигунів та енергетичних установок.

Запорізький автомобілебудівний завод (ЗАЗ) — єдине в країні підприємство, яке має повний виробничий цикл виготовлення автомобілів. Раніше виробляв автомобілі «Запорожець», «Таврія» й «Славута», а зараз — «Sens», «Lanos», «Forza», «Opel», автобус «I-VAN».[20]

Загальний обсяг реалізованої продукції по місту 2009 року — 37,5 млрд грн.

Культура[ред.ред. код]

Козацький фестиваль на Хортиці.

Основними осередками культурного життя міста є філармонія, та декілька театрів: Академічний музично-драматичний театр ім. Магара, Муніципальній театр-лабораторія «VIE», Кінний театр «Запорозькі козаки», * Ляльковий театр, Театр юного глядача. Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького була відкрита у 1904 році.

До складу філармонії входить академічний симфонічний оркестр, козацький ансамбль пісні і танцю «Запорожці», камерний оркестр «Мініатюра», три концертні групи музично-тематичного лекторію, вокальний ансамбль «Водограй».

Окремим культурним осередком Запоріжжя є міський Вернісаж, організований найбільшою творчою організацією міста Запорізьким міським об'єднанням митців «Колорит» в центрі міста, на Площі Маяковського біля Фонтану Життя. Щоденні виставки «Колориту» біля Фонтану Життя — унікальне місце в Запоріжжі, де можна поспілкуватися з майстрами й художниками, побачити майстер-класи з різьблення, вишивки, бісероплетіння та інших видів творчості, отримати корисні поради від професіональних художників, дизайнерів, карикатуристів, членів Спілки художників, національної Спілки майстрів, а також тих, чий талант розкрився і розвивається з приходом в організацію[21]

Серед міських музеїв: обласний краєзнавчий, Запорізький обласний художній музей, Музей історії запорозького козацтва.

У Запоріжжі проходили зйомки кінофільмів:

Релігія[ред.ред. код]

Населення Запоріжжя складається переважно з християн східного обряду (православних). Православні храми міста представлені церквами Української Православної Церкви (Московський Патріархат) та Української Православної Церкви — Київський Патріархат (наприклад, кафедральний собор Св. Тройці). 2006 року в Запоріжжі відкрився Ісламський культурний центр. Також активно розвиваються католицькі громади: в місті представлені як римо-, так і греко-католики. Центральний римо-католицький храм розташований на вул. Заводській (біля цирку), греко-католики моляться на вул. Вербовій.

Освіта і наука[ред.ред. код]

У 2008 році в Запоріжжі навчалося 64 тисячі учнів в муніципальних школах різного рівня. Всього в місті 274 навчальних заклади дошкільного, початкового та середнього рівня освіти[3]. Функціонує 120 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 16 гімназій, 10 ліцеїв, 2 колегіуму, 30 навчально-виховних комплексів. Викладання в муніципальних школах ведеться українською (52% учнів) та російською мовами.

Мережа вищих та професійно-технічних навчальних закладів міста становить 17 навчальних закладів I–IV рівнів акредитації, 16 — професійно-технічної освіти, де навчається близько 45 тисяч студентів.

Основні вищі навчальні заклади:

Коледжі та технікуми:

Наукові центри: Інститут титану, НДІ спецсталей, Інститут сільськогосподарського машинобудування, НДІ газоочистки, НДІ трансформаторобудування, НДІ силової енергетики, проектно-конструкторський та технологічний інститут[3], ТОВ «НДКТІМ-Сільгоспмаш»[24]. Раніше працювали НДІ радіозв'язку (ЗНДІРС), Інститут механізації тваринництва.

Спорт[ред.ред. код]

У розпорядженні жителів міста легкоатлетичні манежі, плавальні басейни, весельно- і водноспортивні бази, тенісні корти, спортивні майданчики зі штучним покриттям, будинок спорту «Запоріжалюмінбуд», палац спорту «Юність» та футбольний стадіон «Славутич-Арена».

У місті працюють дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву з гандболу, вільної боротьби та дзюдо.

Запорізькі клуби перебувають у вищих дивізіонах країни з футболу, гандболу, баскетболу, волейболу. Так, «ZTR», «Мотор» — в чоловічій суперлізі з гандболу, «Ферро-ЗНТУ» — в чоловічій суперлізі з баскетболу, «Козачка-ЗАлК» — в жіночій суперлізі України з баскетболу, «Орбіта-Університет» — в жіночій суперлізі з волейболу, ФК «Металург» бере участь в Прем'єр Лізі України з футболу.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

У Запоріжжі працюють місцеві телеканали «Запоріжжя», «Алекс» (включає два канали — «Алекс» та «АТ»), «ТВ-5» (включає два канали — «ТВ-5» і «ТВ-5 Спорт»), МТМ і «ТВ-Голд». В місті акредитовані кореспондентські пункти «1+1» та «Інтеру». На радіостанції «Великий Луг» працює запорізька студія 5 каналу[25]. В 1991–2002 роках діяв телеканал «Хортиця».

В ефірі Запоріжжя можна почути більш десятка FM-радіостанцій. Серед власне запорізьких — «Ностальжі», «Великий Луг», «Запоріжжя»[26].

На 2005 рік у Запорізькій області видавалося 185 газет, загальним накладом 1,5 млн примірників[27]. В обласному центрі видається понад 20 різних газет та журналів. Серед них: «Індустріальне Запоріжжя», «Міг», «Мрія», «Субота плюс», «Туча», «Портмоне», «Привоз», «Хмара» та інші.[27][28]

Транспорт[ред.ред. код]

Інфраструктура та позаміський транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал Запоріжжя I

Сучасна транспортна інфраструктура міста Запоріжжя має систему зовнішнього транспорту — залізницю, автобусний транспорт, автодорожня мережа, авіатранспорт і водний (річковий) транспорт, — магістральну вулично-дорожню мережу і мережу масового пасажирського транспорту.

Запорізький залізничний вузол утворений перетином двох магістральних ліній: Москва — Харків — Запоріжжя — Севастополь та Кривий Ріг — Запоріжжя — Донбас.

Зовнішні автобусні перевезення пасажирів здійснюються через три автостанції.

Мережа зовнішніх автошляхів складається з доріг державного значення, що забезпечують зв'язки з Дніпропетровськом, Харковом, Полтавою, центральними і південними областями України, з Чорноморським і Азовським узбережжями. Східною околицею міста проходить автошлях E105.

Вантажні і пасажирські перевезення водним транспортом обслуговуються двома річковими портами, розташованими на лівому березі у верхньому і нижньому б'єфі Дніпровської ГЕС.

Повітряне сполучення забезпечується Запорізьким аеропортом, розташованим у північно-східній частині міста.

Існуюча магістральна вулично-дорожна мережа міста представлена магістралями міського і районного значення. Транспортне сполучення між лівим і правим берегом здійснюється через греблю Дніпрогесу, арковий міст та мости Преображенського, котрі проходять через острів Хортиця. Головна вулиця міста — проспект Леніна, який перетинає майже всю лівобережну частину міста від залізничного вокзалу до Дніпровської ГЕС. Його довжина становить приблизно 11 км, що робить проспект Леніна однією з найдовших вулиць Європи.

Значною транспортною проблемою Запоріжжя є низька пропускна здатність мостів та греблі. Інтенсивність транспортних потоків через мости Преображенського перевищує їхню пропускну здатність у 3,7 рази, через греблю ДніпроГЕСу — більш ніж у 1,5 рази[29]. 2004 року розпочато будівництво нових мостів (паралельно мостам Преображенського)[29].

Міський транспорт[ред.ред. код]

У місті діє 10 трамвайних маршрутів, 8 тролейбусних маршрутів та 96 автобусних маршрутів[30]. Мережа електротранспорту досягла найбільшого розвитку наприкінці 1990-х років, після чого почала скорочуватись.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність населення — Головне управління статистики у Запорізькій області
  2. Облікова картка м. Запоріжжя на сайті Верховної Ради України
  3. а б в Офіційний портал Запорізької міської влади - Паспорт міста. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  4. З історії Олександрівська
  5. Віталій Бондар, Ірина Козлова (25.09.2010). Таємниці унікальних документів (uk). Запорізька правда. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  6. Поспєлов Е. М. Географічні назви світу: Топонімічний словник : Понад 5 000 одиниць / Відп. ред. Р. А. Агєєва. — М, 1998. — С. 160. — ISBN 5-89216-029-7.
  7. Стара карта
  8. Владимир Чоп. «Маруся Никифорова»
  9. а б Історія м. Олександрівська (1770–1914 роки)
  10. История Александровска
  11. «Кто взрывал ДнепрГЭС?», Игорь Зализяка
  12. В. М. Мороко Дніпрогес: Чорний серпень 1941 року(укр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2010. — Вып. XXIX. — С. 197-202.
  13. Паспорт міста Офіційний портал Запорізької міської влади. Перевірено 2010-02-04
  14. а б Головне управління статистики у Запорізькій області — Чисельність населення м. Запоріжжя на 1 серпня 2014 року]
  15. Лозовой Н. (17.01.2011). Этнические войны: украинская версия. Истеблишмент. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  16. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам 50 губерний Европейской России. г. Александровск
  17. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  18. Романцов В. О. Населення України і його рідна мова за часів радянської влади та незалежності
  19. Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за рідною мовою, Запорізька область
  20. а б Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  21. Інформація про Запорізьке міське об'єднання митців «Колорит» на mapia.ua
  22. а б в Хроменко А. (№8 (274) 23 февраля 2011). Фильмы из-под полы. «Остров Свободы». Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  23. Снято в Запорожье. 02.03.2011. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  24. Предприятие создано на базе проектного отдела и цеха по изготовлению нестандартного оборудования ЗАО «ЗАЗ» в 2002 году (дочернее предприятие)
  25. Zabor.zp.ua Телеканалы Запорожья
  26. Zabor.zp.ua Радио Запорожья
  27. а б Zabor.zp.ua Пресса запорожского региона
  28. Печатные издания Запорожья и Запорожской области
  29. а б Запорожье — на грани транспортного коллапса. Интерфакс-Украина. 27 мая 2009 р.
  30. Соціально-економічний паспорт м. Запоріжжя за підсумками 2013 року. Транспорт

Посилання[ред.ред. код]