Кат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кат — особа, що виконує вирок про страту або тілесне покарання.

Зміст 1 Поява катів 2 Соціальне положення 3 Додаткові заробітки 4 Джерела

[ред.] Поява катів

У ранньому середньовіччі суд вершив феодал або його представник, спираючись на місцеві традиції. Спочатку здійснення покарання повинні були здійснювати самі судді або їх помічники (пристави), постраждалі, випадково найняті люди і т. д. Основою дізнання був опит свідків. Спірні питання вирішувалися за допомогою системи ордалій («божого суду»), коли людина як би віддавалася на волю Бога. Це досягалося шляхом проведення поєдинку, за принципом «хто переміг, той і має рацію». Битися повинні були або самі обвинувач і підозрюваний, або їх представники (родичі, найняті і т. д.). Іншою формою ордалій були фізичні випробування, наприклад, узяти в руку розжарений метал або опустити руку в кип'яток. Пізніше по кількості і ступеню опіків суддя визначав волю Бога. Такий суд був не дуже справедливий.

З посиленням центральної влади і розвитком міст, де місцеву владу здійснювали виборні власті, виникає система професіональнішого суду. З розвитком судочинства ускладнюються і покарання. Разом із старими формами покарання, такими як вергельд (штраф) і проста страта, з'являються нові. Це стягання батогами, таврування, відсікання кінцівок, колесування і т. д. Певну роль грало те, що в деяких місцях зберігалася ідея «око за око», тобто, якщо людина нанесла яке-небудь тілесне ушкодження, наприклад, якщо злочинець зламав потерпілому руку, то йому теж потрібно було зламати руку. Тепер потрібний був фахівець, здатний провести процедуру покарання, причому так, щоб засуджений не загинув, якщо він був засуджений тільки на покарання, або до того, як будуть виконані всі призначені судом тортури. Як і раніше необхідно було провести процедури допиту, примусивши підозрюваного дати свідчення, але при цьому не допустити непритомнення і особливо смерті підозрюваного під час допиту.

Перші згадки посади ката зустрічаються в документах 13 століття. Але монополія на виконання вироків встановилася за ним тільки з 16 століття. До цього вирок могли виконувати, як і раніше, інші люди.

[ред.] Соціальне положення

Офіційно робота ката вважалася такою ж професією, як і будь-які інші. Кат вважався службовцем, частіше міським, але іноді він міг знаходитися на службі якого-небудь феодала. Він відповідав за виконання різних вироків суду, а також проведення тортур. Кат був саме виконавцем. Він не міг по своїй волі провести тортури. Зазвичай його діями керував представник суду. Кат отримував платню, іноді будинок, де він жив. В деяких випадках катам, як і іншим службовцям, оплачувався і формений одяг. Іноді ця була загальна уніформа міських службовців, іноді особливий одяг, що підкреслює його значення. Велика частина інструментів (диба, інші пристосування і т. д.) оплачувалися і належали місту. Символом ката у Франції був спеціальний меч з округлим лезом, призначений тільки для відрубування голів. У Росії — батіг. Маску реальний кат зазвичай не надягав. Маска була на катові при страті англійського короля Англії Карла І, але це був одиничний випадок.

Зазвичай посаді ката займалася або по спадку, або під загрозою кримінального переслідування. Існувала практика що засуджений міг отримати амністію, якщо погоджувався стати катом. Для цього необхідно, щоб місце ката було вакантне, і не всім засудженим могли запропонувати такий вибір. Перш ніж стати катом, претендент повинен був довгий час пропрацювати підмайстром. Претендент повинен був володіти чималою фізичною силою і значними знаннями про людське тіло. Щоб підтвердити своє уміння, кандидат, також як і в інших середньовічних професіях, повинен був виконати «шедевр», тобто виконати свої обов'язки під наглядом старших. Якщо кат йшов на спокій, він був зобов'язаний запропонувати місту кандидатуру на свій пост.

Іноді, окрім ката, були і інші суміжні посади. Так, в Парижі, крім самого ката, в команду входили його помічник, що відповідав за тортури, і тесляр, що спеціально займався будівництвом ешафота і т. д.

Хоча згідно із законом кат і вважався звичайним службовцям, відношення до нього було відповідним. Правда він нерідко міг добре заробляти. Але робота ката вважалася украй малошанованим заняттям. По своєму положенню він був близький до таких нижчих шарів суспільства, як повії, актори і т. д. Навіть випадкове зіткнення з катом було неприємно. Саме тому кат часто повинен був носити формений одяг особливого крою і/або кольору(у Парижі — синього).

Для дворянина вважалося образливим сам факт поїздки у возі ката. Навіть якщо засудженого звільняли на пласі, сам факт того, що він проїхав у возі ката, завдавав величезного збитку його честі. Відомий випадок, коли кат, назвавшись міським службовцям, був прийнятий в будинку дворянки. Пізніше, дізнавшись хто він, вона подала на нього до суду, оскільки відчувала себе ображеною. І хоча вона програла процес, сам факт вельми показовий. Іншим разом група п'яних молодих дворян, почувши, що в будинку, мимо якого вони проходили, звучить музика, уломлювалася туди. Але дізнавшись, що потрапили на весілля ката, сильно зніяковіли. Тільки один залишився і навіть попросив показати йому меч. Тому кати зазвичай спілкувалися і одружувалися в крузі близьких їм по положенню професій — могильники, шкуродери і т. д. Так виникали цілі династії катів.

Кат нерідко ризикував бути побитим. Ця загроза зростала за межею міста або в період проведення крупних ярмарків, коли в місті з'являлося багато випадкових людей, які могли не боятися переслідування місцевих властей. У багатьох областях Німеччини, існувало правило, що якщо хтось, наприклад, муніципалітет невеликого міста, наймав ката, він був зобов'язаний забезпечить його охороною і навіть внести спеціальну заставу. Бували випадки, коли катів вбивали. Це міг зробити як натовп, незадоволений проведенням страти, так і злочинці.

[ред.] Додаткові заробітки

Оскільки кат вважався міським службовцям, він отримував фіксовану оплату по таксі, встановленій властями. Крім того, катові віддавалися всі речі, що надіті від поясу жертви і нижче. Пізніше в його розпорядження став передаватися весь одяг. Оскільки страти проводилися переважно в особливо оголошені дні, в решту часу роботи, а, отже, і заробітку, у ката було не так щоб дуже багато. Іноді міський кат виїжджав в сусідні невеликі містечка для виконання своїх функцій по замовленнях місцевих властей. Але це теж траплялося не часто. Щоб дати катові можливість заробити і не платити йому за простій, за ним часто закріплювалися і інші функції. Які конкретно, залежало як від місцевих традицій, так і від розмірів міста. Серед них найчастіше зустрічалися наступні:

• По-перше, кат зазвичай здійснював нагляд за міськими повіями, природно збираючи з них фіксовану плату. Тобто, був власником борделя, що відповідав також за поведінку повій перед міськими властями. Ця практика була дуже поширена до 15 століття, пізніше від неї поступово відмовилися;
• По-друге, іноді він відповідав за чищення суспільних убиралень, виконуючи роботу золотаря. Ці функції були закріплені за ними в багатьох містах до кінця 18 століття;
• По-третє, він міг виконувати роботу шкуродера, тобто, займався виловом бродячих собак, видаляв з міста падаль і виганяв прокажених. Якщо в місті були професійні шкуродери, вони часто були зобов'язані виступати як помічники ката. З часом і зростанням міст у ката з'являлася все більше роботи, і він поступово позбавлявся від додаткових функцій.

Поряд з цими роботами кат нерідко надавав населенню інші послуги. Він торгував частинами трупів і зіллям, виготовленими з них, а також різними деталями, що відносяться до страти. Такі речі, як «рука слави» (кисть, відрубана у злочинця) і шматок мотузка, на якому був повішений злочинець, часто згадуються в різних книгах по магії і алхімії того часу.

Нерідко кат виступав в ролі лікаря оскільки за родом своєї діяльності, кат повинен добре розбиратися в анатомії людини. До того ж, на відміну від лікарів того часу, він мав вільний доступ до трупів. Тому він добре розбирався в різних травмах і хворобах. Репутація катів як хороших лікарів була загальновідома. Так Катерина II згадує про те, що в молодості данцингський кат лікував їй хребет, тобто, виконував роботу мануального терапевта.

[ред.] Джерела

• К.А. Левинсон Палач в средневековом германском городе: Чиновник. Ремесленник. Знахарь. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т. 3. Человек внутри городских стен. Формы общественных связей. — М.: Наука, 1999, с. 223—231.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!