Ревуцький Лев Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Левко Ревуцький)
Перейти до: навігація, пошук
Лев Ревуцький з дружиною Софією, 1916 р.

Лев (Левко́) Микола́йович Реву́цький (8 (20) лютого 1889(18890220) Іржавець — 30 березня 1977, Київ) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, брат Дмитра Ревуцького, дядько Валер'яна Ревуцького, племінник Олекси та Миколи Стороженків. Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). 3аслужений діяч мистецтв УРСР (1941), Народний артист СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1969). Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1966).

Життєпис[ред.ред. код]

Батьки[ред.ред. код]

Олександра Дмитрівна та Микола Гаврилович Ревуцькі, 1905 рік, фото Л. Ревуцького

Батько — Микола Гаврилович мав непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу та грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Каневська) (1844, Київ — 1906) — до заміжжя шкільний вчитель в селі Іржавець, фольклорист. Вільно володіла французькою та німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні для панночок села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля. Грала на фортепіано (виконувала твори Шопена, сонати Бетховена), збирала місцевий пісенний фольклор. У 1880 році взяла шлюб із Миколою Гавриловичем Ревуцьким. Листувалася з Л. Толстим щодо організації навчання у сільській школі. Ці матеріали в 1930 р. передано Дмитром Миколайовичем Ревуцьким до музею «Ясная Поляна». Коли Лев Толстой був у Бахмачі в маєтку художника Миколи Ґе, відбулося їхнє особисте знайомство.

Дід, материн батько, Дмитро Кіндратович Канєвський, військовий, вийшов у відставку в чині штаб-ротмістра Харківського уланського полку, оселився в Іржавці.

Ранні роки[ред.ред. код]

За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п'яти років навчається гри на фортепіано. З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.

1903 року був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно, до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром.

У 1913–1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).

Лев Миколайович, хоч здобув освіту в духовній семінарії, священиком не працював: був сільським учителем. За дорученням земства проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані.

Довоєнні роки[ред.ред. код]

У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 — професор.

Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932–1939), оргкомітету СК СРСР (1939–1948), голова правління СКУ (1944–1948).

Родина[ред.ред. код]

Його син — Ревуцький Євген Львович, учасник Другої світової війни, тяжко поранений, знаходився на межі смерті, згодом — доктор медичних наук.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Льву Ревуцькому в приміщенні Київської консерваторії.

Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року.

Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв'язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Музична творчість Левка Ревуцького[ред.ред. код]

Ревуцький автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).

Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Значення творчої діяльності Левка Ревуцького[ред.ред. код]

Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Випускниками його класу були М. Дремлюга, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковський, Г. Майборода і П. Майборода, В. Кирейко, А. Филипенко, С. Жданов, А. Коломієць, О. Зноско-Боровський, Л. Левитова, Г.Мірецький, В. Рождественський, Л. Грабовський та ін.

Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Був редактором 20-томного зібрання творів М. Лисенка, здійснив фундаментальну редакцію опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція Фортепіанного концерту В. Косенка.

Вшанування[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Левка Ревуцького на будинку по вул. Софійській, 16 в Києві (1979, арх. С. Н. Миргородський, ск. О. О. Ковальов)
Надгробок Левка Ревуцького на Байковому цвинтарі в Києві

Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Муніципальна академічна чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького, музичне училище в Чернігові, загальноосвітня школа в с. Іржавці, дитяча музична школа № 5 у м. Києві, пароплав на р. Дніпро. На честь Л. М. Ревуцького названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі. Щорічно наприкінці лютого проходить вручення Премії ім. Л. М. Ревуцького Міністерства культури України. В с. Іржавець функціонує музей-садиба Л. М. Ревуцького та Д. М. Ревуцького

Творчий доробок[ред.ред. код]

вокально-симфонічні твори

для голосу з оркестром

  • «Монолог Тараса Бульби» (сл. М.Рильського за повістю М.Гоголя, 1956),
  • Чотири укр. нар. пісні — «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.;

для симфонічного оркестру

  • Симфонія № 1, ч.1-а і 3-я (1916-20, 2-а ред. 1-ї ч.1957),
  • Симфонія № 2 (1927, 2-а ред. 1940),
  • Козачок (1936),
  • Увертюра до опери «Тарас Бульба» М.Лисенка (1952);

для фортепіано з оркестром

  • Концерт (1934, остання ред. 1963);

камерні ансамблі

  • Інтермецо для скрипки і фортепіано (1955);
  • Балада для віолончелі і фортепіано;

для фортепіано Соната, 7 прелюдій, етюди, Пісня, Гумореска, Канон, Вальс, 2 етюди, дит. п'єси, транскрипції;

для голосу з фортепіано

  • «Ну розкажи ж» (сл. Хоменка, 1923)
  • «Дума про трьох вітрів» (сл. П.Тичини, 1925),
  • «Де тії слова» (сл. О.Олеся),
  • «Проса покошено» (сл. М.Рильського),
  • «Тиша» (сл. власні)

та ін.; для хору без супроводу — * «На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;

для хору з фортепіано

  • П'ять укр. нар. пісень.
  • Три веснянки,
  • хори для дітей та юнацтва та ін.;

обробки народних пісень (понад 120), зокрема:

  • цикли для голосу і фортепіано — «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низькою голосу» (1925–1927), «Пісні для середнього голосу»(1925–1943), «Пісні для високого голосу» (1925–1947);
  • для мішаного хору — «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські народні пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.;
  • збірки обробок українських народних пісень для дітей «Сонечко» (1925);

пісні — «Із-за гір та з-за високих» (сл. М.Рильського), та ін.;

Інше

  • музика до театральних вистав, кінофільмів ("Земля", "Степові пісні"), радіопередач;
  • редакція 1-ї ч. Концерту для фп. з орк. В.Косенка;
  • фундаментальна ред. та доповнення рядом номерів опери «Тарас Бульба» М.Лисенка

Літературні праці[ред.ред. код]

  • Автобіографічні записки// Рад. музика, 1939, № 1;
  • Виховання композиторської молоді// Мистецтво, 1956, № 1;
  • Струни Лисенка живі// Мистецтво, 1967, № 4 та ін.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.742-743.
  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. -К.,2008.-С.121-124,168,169,268.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.274.
  • Віктор Жадько. Баковий некрополь.-К.,2004.-С.161.
KuzykObl.JPG
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Муха Антон. Композитори України та української діаспори. — К.: 2004. — ISBN 966-8259-08-4
  • Кисельов Г. Л. М. Ревуцький. К. 1949;
  • Шеффер Т. Л. М. Ревуцький. К. 1958;
  • Бялик М. Л. Ревуцький. Риси творчості, К., 1963. 1973;
  • він же. Л. Н. Ревуцкий. Лен., 1979
  • Клин В. Л. Ревуцький. Композитор-піаніст. К. 1973.
  • Герасимова-Персидська Н. Друга симфонія Л.Ревуцького, К., 1963;
  • Горюхіна Н. Симфонізм Л.Ревуцького, К., 1965; Клин В. Л. М. Ревуцький — композитор-піаніст, К., 1972;
  • Поставна А. Становлення творчого методу Л.Ревуцького, К, 1978;
  • Лев Николаевич Ревуцкий. Статьи, воспоминания (зб., упор. В.Кузик), К., 1989;
  • Лісецький С. Л. М. Ревуцький, К., 1989;
  • Кузик В. В. Лев Миколайович Ревуцький. — К., 2009.
  • Ревуцький Д. М. Микола Лисенко. Повернення першоджерел (Вступ. ст., упор. текстів, іл. матеріал, ам. покажч. В. В. Кузик). — К.: Муз. Україна, 2003. — с. 13, 15

Посилання[ред.ред. код]