Стороженко Олекса Петрович

Олекса Стороженко

Олекса (Олексій) Петрович Стороженко (*1806, с. Лисогори, Чернігівщина — †1874) — український письменник, етнограф, художник, дядько Дмитра та Левка Ревуцьких.

Біографічні відомості

Дата народження Олекси Петровича Стороженка досі не встановлено: І.Франко, Г. Житецький, М. Зеров та інші називають 1805 р. (17 березня, за Г.Житецьким) [7; 20]. Більшість дослідників називають - 24 листопада 1806р.

Отже, Олекса Петрович Стороженко народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в сім'ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Древній козацький рід Стороженків відомий ще з XVII ст.; про його представників знаходяться відомості в універсалах гетьманів і Генеральній військовій канцелярії XVIII ст. Предків письменника можна знайти серед прилуцьких полковників, ічнянських і повстинських (Лубненского полку) сотників. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема батько письменника, Петро Даниилович Стороженко, вісімнадцять років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина 1787 р. [32].

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщини. Дані про освіту письменника дослідники подають різні. Так А. Іщенко зазначає, що О. Стороженко навчався у військовій школі [34]. П. Хропко подає інші дані: «Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім учився в "шляхетному пансіоні при Слобідсько-українській губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О.Стороженку атестату видно, що в гімназії він вивчав російські, французькі, німецькі, латинські мови, росіянку словесність, загальну й росіянку історію, географію, і виявив "чудові", "гарні", "неабиякі" і "достатні" успіхи» [32].

Пам'ятною для О. Стороженка була зустріч із молодим М. Гоголем, що сприяла формуванню естетичних смаків письменника і його художньої обдарованості. Про цю зустріч, що відбулася на Полтавщини десь в 20-х рр. XIX ст., О. Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями у своєму есе "Спогад". З твору з'являється виразний образ Гоголя, тоді ще вихованця Ніжинської гімназії вищих наук. О. Стороженко яскраво зобразив деякі риси майбутнього видатного письменника - його вміння спостерігати, схоплювати характерне в зовнішності й жестах людей, влучно копіювати, захоплення дотепністю й гостротою мови українського селянина, поетичне сприйняття рідної природи. Переказчик дивувався, що наступного після зустрічі дня замість бешкетника побачив у садку замисленого хлопця, що у полоні міркувань щось записував до записної книжки. Зображені О. Стороженком епізоди цієї зустрічі, численні конкретні реалії, які підкреслюють портрет майбутнього автора "Ревізора" і "Мертвих душ", неодноразово використовувалися біографами М. Гоголя [7].

З 1824 р. протягом майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунському полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпуса. В основному служив на Україні і, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя й побут селянства Південної України, зустрічався з колишніми січовиками. Цей життєвий матеріал був основою багатьох його творів [34].

Письменникові довелося брати участь у декількох військових кампаніях російсько-турецької війни 1828-1829 р., у придушенні польського повстання в 1831 р., у поході в 1849 р. в Угорщину; він був контужений.

О. Стороженко, перебуваючи в походах, завжди проявляв глибоку зацікавленість життям народу, його сучасним і минулим, швидко знайомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність, імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди й бувальщини. Його око швидко помічало цікаве в людях, а пам'ять фіксувала особливості розповіді, різноманітні фарби й інтонації. Тому оповідання й нариси О. Стороженка нагадують усні оповідання, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події [31].

В 1850-1863 р. О. Стороженко служить чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Д. Бибикові. Служба змушувала його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, у Таврію й до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, котра доводиться на цей період його життя, захоплювала О. Стороженка. "Розкриття злочину, - писав він, - дає мені величезну насолоду; цим я й буваю повністю нагороджений за свою працю" [32].

В 1857 р. на сторінках російських журналів і газет з'являється ім'я О. Стороженка як автора роману з української стародавності XVIII ст. "Брати-близнюки". З 1861 р. він стає відомий і як український письменник: його добутки друкуються в журналі "Основа". А в 1863 р. у Петербурзі виходять "Українські оповідання" у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 50-х рр. і тільки тепер зміг їх опублікувати [4].

В 1864 р. О. Стороженка перевели в м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора Північно-західного краю - відомого своєю жорстокістю М.Муравйова. Ця служба відбилася на белетристично-публіцистичних творах письменника, опублікованих у реакційному "Віснику Західної Росії": вони були тенденційні, спрямовані проти польського національно-визвольного руху початку 60-х рр.

Вийшовши у відставку в 1868 р. у чині дійсного статського радника, О.Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь). Тут він виконував обов'язки брестського повітового проводиря дворянства й голови з'їзду світських посередників. Письменник займався садівництвом, любив полювати й рибалити.18 листопада 1874р.-помер О.Стороженко.Похований у м.Бресті.

Творчість

Творча спадщина Олекси Стороженка — сучасника Тараса Шевченка — невелика. Сам митець не вважав себе письменником-професіоналом, не був активним учасником літературно-мистецького життя України й не претендував на всенародне визнання. Іван Франко справедливо підсумував його письменницьку долю так: «Без сумніву, талановитий оповідач і добре володіє українською мовою, але брак вищої освіти і життєві обставини не дозволили йому виробити настільки ідейного способу думання і настільки глибокого розуміння людського життя, щоб із талановитого анекдотиста він зробився дійсним художником.» У той же час найбільший твір Олекси Стороженка «Марко Проклятий» свідчить про великий потенціал митця, тому Богдан Лепкий назвав його одним «із кращих козацьких патріотів»

Розповіді старих людей, зокрема запорожця Микити Коржа і власні спостереження в роки перебування у війську послужили матеріалом для оповідань і повістей Стороженка. Почав писати російською мовою, друкувався у 1850-х pp. у журналах «Северная пчела» і «Библиотека для чтения». Тут опубліковані «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» (1858), роман-хроніка «Братья-близнецы» (1857) та інші.

З появою журнала «Основа» Стороженко почав писати українською мовою. Україномовна спадщина тематично дуже різноманітна: побут, звичаї, фантастика і демонологія тогочасного українського селянства; романтична туга за героїчним минулим України. Малу прозу можна поділити на такі групи:

• твори на історичну тематику:

а) реальні сюжети ("Голка")

б) легендарно-фантастичні ("Закоханий чорт")

• твори етнографічного характеру ("Два брати", "Скарб", "Дурень")
• твори-анекдоти ("Вуси")

1863 видано двотомник його творів: «Українські оповідання».Твори Стороженка відзначаються своєрідним українським гумором, знанням народився міфології, образністю народної мови.

Твори

• «Українські оповідання», І-ІІ, СПб., 1863;
• Твори Олекси Стороженка. Львів, 1911;
• Вибрані твори. Київ, 1927;
• Твори в 2 тт., Київ, 1957.

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
• Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
• Житецький І. Українські оповідання О. Стороженка // Киевская старина, 1905, № 9;
• Шамрай А. Олекса Стороженко // О. Стороженко. Вибрані твори. Київ, 1927;
• Іщук А. Олекса Стороженко // О. Стороженко. Твори в 2 тт. Київ, 1957;
• Українські письменники. Біо-бібліографічний словник. Київ, 1963, т. 3.