Лігурійська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Це стаття про сучасну мову романської групи; про стародавню мову див. статтю «Лігурська мова».
Лігурійська мова
Lìguru, Ligure
Поширена в Італія, Франція
Регіон Лігурія
Носії 500 000 осіб[1]
Писемність латинське письмо
Класифікація

Індоєвропейська сім'я

Романська група
Італо-романська група
Західнороманська група
Галло-іберійська група
Галло-італійська група
Лігурійська мова
Офіційний статус
Офіційна Офіційно визнана в Італії (закон 482/1999)
Коди мови
ISO 639-1 roa
ISO 639-2 lij
ISO 639-3 lij
поширення лігурійської мови

Лігурі́йська мо́ва — романська мова, якою розмовляють на північному заході Італії в регіоні Лігурія, на півночі Тоскани, в південному П'ємонті (частина провінції Алессандрія), західна частина Емільї-Романьї. В Італії лігурійську мову традиційно зараховують до італійських діалектів.

Поширення[ред. | ред. код]

Поза межами Італії діалекти цієї мови поширені на середземноморському узбережжі Франції від італійського кордону до Ніцци, на Корсиці у м. Боніфачо зберігається генуезька говірка лігурійської мови. У Монако поширений монегаський діалект, який має статус мови і зветься монегаською мовою. Лігурійською розмовляють у комунах Карлофорте на о. Сан-П'єтро і Калазетта на о. Сан-Антіокко, що розташовані біля берегів Сардинії. Говірка Карлофорте має назву tabarchino (табаркінська), оскільки її носії переселилися на Сан-П'єтро з о. Табарка біля узбережжя Тунісу, куди, в свою чергу, вони у ранньому середньовіччі переселилися з Лігурії.

Діалекти[ред. | ред. код]

Існують такі діалекти лігурійської мови:

  • Генуезький (поширений у Генуї, найпоширеніший з діалектів).
  • Монегаський (Монако, має статус мови).
  • Інтемельський (Санремо і Вентімілья).
  • Ментонський (Мантон, Франція, розглядається як перехідний між інтемельською говіркою і окситанською мовою).
  • Брідзький (комуна Ла Бріґ, Франція і комуна Бріґа Альта, Італія).

Абетка[ред. | ред. код]

Лігурійська абетка складається з:

  • 6 голосних — a, e, i, o ,u, y;
  • 18 приголосних — b, c, ç, d, f, g, h, l, m, n, p, q, r, s, t, v, x, z.
  • Майже всі приголосні можуть мати діакритичні знаки — умлаут(¨), циркумфлекс(ˆ), акут(ˊ), гравіс(`).

Посилання[ред. | ред. код]

  • Jean-Philippe Dalbera, Les parlers des Alpes Maritimes : étude comparative, essai de reconstruction [thèse], Toulouse: Université de Toulouse 2, 1984 [éd. 1994, Londres: Association Internationale d’Études Occitanes]
  • Werner Forner, «Le mentonnais entre toutes les chaises ? Regards comparatifs sur quelques mécanismes morphologiques» [Caserio & al. 2001: 11-23]
  • Intemelion (revue), n° 1, Sanremo, 1995.
  1. https://www.ethnologue.com/language/lij