Марковичі (Гомельський район)
|
селище Марковичі | ||||
| Транслітерація назви | Markavičy | |||
|---|---|---|---|---|
| Основні дані | ||||
| 52°06′46″ пн. ш. 31°12′07″ сх. д. / 52.11277777780577480° пн. ш. 31.201944444471777729° сх. д.Координати: 52°06′46″ пн. ш. 31°12′07″ сх. д. / 52.11277777780577480° пн. ш. 31.201944444471777729° сх. д. | ||||
| Країна |
 Білорусь | |||
| Область | Гомельська | |||
| Район | Гомельський | |||
| Рада | Марковицька | |||
| Перша згадка | XVIII століття | |||
| Населення | 887 осіб (2004) | |||
| Часовий пояс | UTC+3:00 | |||
| Поштовий індекс | 247044 | |||
| Телефонний код | +375-23(2) | |||
| Автомобільний код | 3 | |||
| Транспорт, відстані | ||||
| До Мінська | ||||
| - фізична | 315 км | |||
  Марковичі | ||||
  Марковичі Марковичі (Гомельська область) | ||||
 | ||||
 Марковичі у Вікісховищі | ||||
Марковичі (біл. Маркавічы) — село, центр Марковицької сільради Гомельського району Гомельської області Білорусі.
Географія[ред. | ред. код]
Розташування[ред. | ред. код]
В 4 км від залізничної станції Кравцовка (на лінії Гомель — Чернігів), 35 км на південний схід від Гомеля.
Гідрографія[ред. | ред. код]
Річка Биковка (притока річки Немильня).
Транспортна мережа[ред. | ред. код]
Автодорога Будище — Гомель.
Планування складається з прямолінійної вулиці, орієнтованої з південного заходу на північний схід, перехрещеної на 3 короткою прямолінійною вулицею. Забудова двостороння, переважно дерев'яна, садибного типу.
У 1986 році побудовано 106 цегляних будинків котеджного типу, в яких розмістилися переселенці із забруднених радіацією місць в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Історія[ред. | ред. код]
У складі Великого князівства Литовського[ред. | ред. код]
За письмовими джерелами відоме з XVI століття як село в Речицькому повіті Мінського воєводства Великого князівства Литовського, великокнязівська власність.
Вперше згадується в 1562 — 1571 роках в матеріалах про уточнення меж між Великим князівством Литовським і Чернігівським князівством.
У 1640-х роках згідно з інвентарем Гомельського староства село, 6 димів, 11 волів, 11 коней. У 1729 році побудована дерев'яна Свято-Михайлівська церква. У 1771 році в селі розміщувалася митниця і корчма на 17 постояльців.
У складі Російської імперії[ред. | ред. код]
Після Першого поділу Речі Посполитої (1772) в складі Російської імперії.
У 1791 році замість зношеної побудовано нова дерев'яна будівля церкви. У 1820 році почала роботу школа. Центр Марковицькій волості (до 9 травня 1923 року) Білицького, з 1852 року Гомельського повіту Могилевської, з 26 квітня 1919 року Гомельської губернії. До складу волості в 1890 році входили 16 хуторів із загальною чисельністю тисяча чотириста п'ятдесят два двори.
З 1776 року у володінні графа Петра Олександровича Рум'янцева-Задунайського, з 1834 року — князя Івана Федоровича Паскевича. У 1816 році в складі Миколаївської економії Гомельського маєтку. У 1822 — 1825 роках побудована стара дерев'яна цегляна церква (архітектор Дж. Кларк[be]). У 1824 році діяла церковноприходська школа (27 учнів). У сільському народному училищу в 1856 році навчалися 32 хлопчики, в 1867 році 52 хлопчики та 7 дівчаток. У 1882 році 5 вітряних млинів, 20 лавок, 2 заїжджих двори, церква, 2 єврейські молитовні будинки, волосне правління. Згідно з переписом 1897 року розташовувалися: церква, народне училище, хлібозапасний магазин, трактир. У 1914 році побудовано 2-поверхова шкільна будівля.
У 1909 році 4411 десятин землі.
У складі БРСР (СРСР)[ред. | ред. код]
У 1926 році діяли поштовий пункт, початкова школа, відділення споживчої кооперації, хата-читальня, деревообробна артіль. З 8 грудня 1926 року центр Марковицької сільради Носовицького, з 4 серпня 1927 року Тереховського, з 25 грудня 1962 року Добруського, з 18 січня 1965 року Гомельського районів Гомельського округу (до 26 липня 1930 року) з 20 лютого 1938 року Гомельської області. У 1930 році організований колгосп «Червоний стяг», працювали 2 вітряні млини, кузня, гончарна артіль.
Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]
Під час німецько-радянської війни в боях за село загинуло 69 радянських солдатів (поховані в братській могилі на північно-східній околиці). Звільнена 27 вересня 1943 року. На фронтах і в партизанській боротьбі загинули 164 жителі, в пам'ять про яких в 1968 році поблизу клубу встановлено обеліск.
Післявоєнні роки[ред. | ред. код]
У 1959 році — центр колгоспу «Червоний стяг». Розташовані швейна майстерня, середня школа, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, їдальня, 3 магазини, комплексний приймальний пункт побутового обслуговування населення.
До складу Марковицької сільради входило до 1974 року селище Керамік, що нині не існує.
Населення[ред. | ред. код]
Чисельність[ред. | ред. код]
- 2004 — 367 господарств, 887 жителів.
Динаміка[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- П. С. Новіков — комісар Круглянської воєнно-оперативної групи партизанського руху під час німецько-радянської війни в Могильовській області.
- Т. В. Мельченко — білоруська поетеса.
- Т. В. Циганкова — білоруська поетеса.
Література[ред. | ред. код]
- Гарады і вёскі Беларусі: Энцыклапедыя. Т.1, кн.1. Гомельская вобласць/С. В. Марцэлеў; Рэдкалегія: Г. П. Пашкоў (галоўны рэдактар) і інш. — Мн.: БелЭн, 2004. 632с.: іл. Тыраж 4000 экз. ISBN 985-11-0303-9 ISBN 985-11-0302-0