Марк Ефеський
| Марк Ефеський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1392 Константинополь |
| Помер |
23 червня 1444 Константинополь |
| Країна |
.png){kind=small} Візантійська імперія |
| Діяльність | філософ, богослов, священник |
| Вчителі | Іван Хортасменd і Пліфон |
| Відомі учні | Геннадій Схоларій |
| Знання мов | середньогрецька |
| Посада | архієпископ і єпископ |
| Конфесія | православ'я |
| Брати, сестри | John Eugenikosd |
Марк Ефеський (в миру Мануїл Євгенік, грец. Μανουήλ Ευγενικός; 1392 — 23 червня 1444) — єпископ Константинопольської православної церкви, митрополит Ефеський, православний богослов, учасник Ферраро-Флорентійського собору, який не прийняв Флорентійську унію.
Життєпис[ред. | ред. код]
Юність і чернецтво[ред. | ред. код]
Марк народився у Константинополі, його батько був дияконом і сакеларієм при храмі святої Софії, мати була дочкою лікаря. Про походження Марка в своєму Синаксарі пише його молодший брат Іоанн Євгенік:
Батьки ж його були Георгій, диякон і Сакеларій Великої Церкви, — в ті часи великий град подвійно був багатий, маючи його також і наставником в Церкві Христовій, до якого приходило багато молодих людей, — і Марія, якогось поважного і боголюбивого лікаря дочка. Рід же обох абсолютно виглядав у всьому благородством, поєднаним з благочестям до Бога і чеснотою прикрашеним.[1]
Марк отримав домашню освіту, вивчав риторику і математику. У 13 років він втратив батька і продовжив навчання у двох знаменитих професорів того часу: вивчав риторику у Івана Хортасмена, а філософію у Георгія Геміста Плетона. У ранньому віці Марк зайняв посаду батька при храмі Святої Софії, а в 24 роки отримав звання «Вотарія Риторів». З юності Марк мав схильність до богослов'я і аскетичного життя. У надгробному слові Геннадій Схоларій пише про свого вчителя:
Я можу сказати про праведність покійного отця нашого, що будучи ще юнаком і перш ніж він умертвив свою плоть заради Христа, він був уже був праведнішим за монахів-пустельників, і що, відкинувши від себе все мирське для Христа і прийняв ярмо послуху Богові[1]
Будучи духовним сином Константинопольського патріарха Євфимія, Марк став наближений до імператорського двору і привернув увагу імператора Мануїла II, який зробив його своїм радником. У 1418 році Марк залишає Константинополь і приймає чернечий постриг в обителі на острові Антигон.[2] Незабаром, побоюючись турецького завоювання, ченці покинули обитель, і Марк повертається до Константинополя і поселяється в Манганській обителі, де, за словами Івана Євгеніка: «віддав самого себе крайній праці і посту й спанню на землі і стоянні всенічному, і особливо тоді, коли залишився один, часто додаючи: „нічим так не угодити Богові, як перенесенням кривди“…».[1]
Ферраро-Флорентійський собор[ред. | ред. код]
Імператор Іоанн VIII, який змінив Мануїла, також високо цінував Марка, про що свідчить ряд творів святителів, написаних на прохання імператора дати відповіді на питання богословсько-філософського характеру. У 1437 році з волі імператора Марк стає митрополитом Ефеським і 24 листопада разом з ним та патріархом у складі делегації православних єпископів вирушиває на церковний собор з католиками в Феррару, який тривав два роки і отримав назву Ферраро-Флорентійський собор. На думку дослідників, зведення Марка в архієрейське достоїнство було зроблено для того, щоб він не як простий чернець, а як високопоставлений церковний ієрарх представляв Візантію на соборі.[3] Це підтверджується також тим, що до повернення Марка з Італії нічого не відомо про його справи з управління єпархією.
Грецька делегація 4 березня 1438 року прибула в Ферарру і 9 квітня відбулося відкриття Собору. Було прийнято рішення створити комісію з вивчення догматичних розбіжностей між двома Церквами та виробленні умов укладення унії. Від православної частини комісії тільки Марк Ефеський і Віссаріон Нікейський були уповноважені публічно виступати в дискусіях з католиками. Про положення Марка на Флорентійському соборі пише великий ритор Мануїл: «Цар… взяв з собою (в Італії) і згаданого блаженного Марка, якого вже там, коли відбувся Собор, пристойно поставив своїм екзархом…».[1]
На початку роботи Собору Марк був позитивно налаштований щодо питання прийняття унії. Про це свідчить його звернення до папи Євгеній IV:
Святіший Отець, прийми дітей твоїх, які здалеку зі Сходу приходять: обійми їх, які колись були поділені протягом довгого часу; полікуй збентежених. Всякі терни і причини спотикання, що загрожують справі миру, повели прибрати з середовища; скажи і сам твоїм ангелам, як наслідувач Бога: « Шлях створите людям Моїм, і каміння, які на шляху, розкидайте» (Іс. 62:10).
За час роботи комісії Марк написав ряд богословських праць: «Десять аргументів проти існування чистилища», «Сума висловів про Святого Духа», «Глави проти латинян», «Визнання віри» і «Про момент перетво́рення». За цей час він відійшов від ідеї прийняття унії, знайшовши вчення Західної церкви таким, що суперечить догматам Вселенських соборів (зокрема питання про Філіокве). У своєму творі «Про Флорентійський собор» Марк писав:
… одні слова змінювалися іншими, і розмова народжувала розмову, як це в їхньому звичаї є; і чимось великим їх істина не довела свою силу, хоча вони багато вилили чорнила заради себе і багатослів'ям прикривали її … я ж, з тих пір відмежувавшись від них, пішов в самого себе, для того, щоб невпинно узгоджуючи зі святими моїми Отцями і Вчителями, всім зробити відомий мій погляд через це моє писання, щоб (кожному) бажаючому було б можливо зважити: … я не прийняв укладену Унію.
Незважаючи на це, в ході Собору православні ієрархи, ознайомившись із вченням Римської церкви, під тиском імператора і патріарха прийшли до висновку, що воно ґрунтується на Святому Письмі і Священному Переданні. Після деяких коливань всі вони, крім митрополита Марка, визнали нововведення Римської церкви правомірними, але з застереженням, що Східні церкви не стануть вводити їх у себе. 6 липня 1439 року грецька делегація, включаючи імператора, підписали резолюцію собору буллу «Laetentur coeli».
Марк став єдиним з числа грецьких ієрархів, хто не визнав флорентійську унію. У своєму «Окружному Посланні проти греколатинян і постанов Флорентійського Собору» він писав: «Отже, братіє, біжіть від них і від спілкування з ними; бо вони — „брехливі апостоли, робітники нечестиві, які показують з себе Апостолів Христових“…».[4]
Коли папі Євгенію IV з торжеством представили Акт унії, підписаний грецькими представниками, він запитав: «А чи підписав Марк?» і дізнавшись про те, що підписи Марка немає, з гіркотою вигукнув: «Отже, ми нічого не зробили!»[5]
Останні роки життя[ред. | ред. код]
1 лютого 1440 року грецька делегація повернулася до Константинополя. За словами історика Дуки, їх зустріч була безрадісною і на питання «перемогли ми?» вони відповіли: «ми Продали віру нашу, проміняли благочестя на безбожність; змінивши Святим Дарам, стали азиматами-опресночниками». Константинопольський патріарх Йосиф ІІ помер у 1439 році у Флоренції, і за повернення імператора до Константинополя місце предстоятеля було запропоновано Марку, але він відмовився прийняти патріаршу гідність. Патріархом був обраний Митрофан II, був прибічником унії. Візантолог Р. А. Острогорский пише: «Рішення, прийняті на Соборі у Флоренції, не мали ніякого значення. Візантійський народ був проти постанов Феррари та Флоренції з пристрасним фанатизмом, і в той час як всі умовляння прихильників Унії ігнорувалися, полум'яні проповіді Марка Євгеніка скрізь знаходили захоплений відгук».[1] Навколо Марка згуртувалася численна партія не визнали унію, багато з підписали буллу єпископів взяли свої підписи назад.[6] Негативне думку Марка про унію було підтримано монастирями, мали великий духовний вплив на православне населення.[7] Недовго пробувши в Константинополі, Марк 15 травня 1440 року їде в свою митрополію в Ефес. Звідти він направляє численні послання проти унії, які налаштували проти нього імператора Мануїла. Також святитель почав відновлювати церковне життя міста, яке перебуває під владою турків. Життя в Ефесі для Марка не було спокійним, і він вирішив покинути місто. У своєму листі до ієромонаха Феофана від 16 червня 1441 року писав:
…там я не знайшов ніякого заспокоєння і тяжко перехворів, і бідував від нечестивих і піддавався напастям з тієї причини, що я не мав мандата від влади, я пішов звідти з наміром вирушити на Святу Гору.[8]
Згідно синаксарю Івана Євгеніка, коли корабель, на якому плив Марк, пристав до острова Лемносу, митрополит був заарештований за вказівкою імператора і заточений в місцеву фортецю Мундрос, в якій провів два роки. У цей період не перестав вести листування, в якій раніше різко критикував унію і закликав віруючих триматися православ'я.
В серпні (або жовтні) 1442 року Марк був звільнений з фортеці і повернувся в Константинополь, де продовжив свою боротьбу з унією. Григорій III Мамма, який був в останні роки життя Марка константинопольським патріархом, дотримувався унії і був противником Марка. Незважаючи на це, за свідченням великого Мануїла ритора, «…він подъявши багато праці і з ошуканих там знову обративши, в тому числі і самого приснопам'ятного царя…». Про зміну поглядів імператора пише і сам Марк: «Імператор… відкрито говорить, що кається у вчиненому і покладає провину на тих, хто підкорився і підписав Унію».[8]
Помер Марк 23 червня 1444 року у Константинополі. За свідченням Івана Євгеніка, смерті передувала 14-денна агонія:
Прохворів він 14 днів, причому сама хвороба, як він сам говорив, впливала на нього так як залізні знаряддя тортур, які застосовувалися катами по відношенню до святих мучеників, і які як би оперізували ребра і нутрощі, стискали їх і залишалися прикріпленими в такому стані і спричиняли нестерпний біль.
Вмираючи, Марк звернувся до присутніх з напутнім словом, записаним Георгієм Схоларієм, в якому він навіть в момент смерті проявляє себе як непримиренний борець з унією. У цьому ж слові Марк напучує майбутнього патріарха Геннадія Схоларія стати замість нього борцем за віру. Святитель був похований в Манганскій обителі в Константинополі.
Богословська спадщина[ред. | ред. код]
Богословська спадщина Марка Ефеського складається з праць, написаних ним в ході роботи на Ферраро-Флорентійському соборі, і наступних послань, що пояснюють його неприйняття унії. У своїх працях як член соборної комісії Марк викладає свій аналіз католицького богослов'я у співвідношенні з православним. Марк Ефеський вказував, що в Католицькій церкві ряд догматів (напр., Філиокве, чистилище) є такими, що суперечать Святому Письму і Переданню .
За відгуками сучасників Марк був блискучим оратором, але тексти його проповідей не збереглися. Відомі його спроби написання автобіографії («Виклад про те, яким чином він прийняв архієрейське достоїнство, і роз'яснення про собор, який відбувся у Флоренції», «Послання до ієромонаха Феофана на Евбейскому острові»). Праці Марка Ефесского включені до 160-й тому Patrologia Graeca.
Шанування і канонізація[ред. | ред. код]
У 1734 при Константинопольському патріархові Серафимі I був канонізований визначенням Священного Синоду Константинопольської Православної Церкви:
Священний Марк, іменований Євгенік, колишній предстоятель і пастир і архієрей Ефеської Церкви, загальновизнано є святим в нашій Христової Східної Церкви і приймається і шанується безсумнівно як священний отець Церкви. Наша Свята Христова Східна Церква священного цього Марка Ефеськогого, Євгеніка, і знає і шанує і радісно приймає святого цього мужа і богоносного і преподобного і полум'яного ревнителя Благочестя і наших Священних Догматів і правої думки, поборника Православ'я і звитяжного захисника й наслідувача та співревнителя священних богословів і воєвод Церкви, які раніше у давні часи ратували[1].
Його ім'я було остаточно включене у святці інших помісних православних церков наприкінці XX століття.
У жовтні 2012 канонізований Російською православною старообрядницькою церквою на освяченому соборі[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Цитата по Архімандрит Амвросій (Погодін). Святой Марк Эфесский и Флорентийская уния. [Архівовано 4 вересня 2018 у Wayback Machine.] Holy Trinity Monastery, Jordanville, N. Y. 1963.
- ↑ Марк Эфесский. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ Архимандрит Амвросий (Погодин). Святой Марк Эфесский и Флорентийская уния. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ Святитель Марк Эфесский. Окружное Послание против греколатинян и постановлений Флорентийского Собора. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ Флорентийская уния. Святитель Марк Эфесский. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ Васильев А. А. История Византийской империи. Т.2. Глава 3. Падение Византии. Эпоха Палеологов (1261—1451)
- ↑ Иоанн Мейендорф. Произошла ли во Флоренции встреча между Востоком и Западом?. Архів оригіналу за 14 березня 2022. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ а б Марк Эфесский. Послание к иеромонаху Феофану на Евбейском острове. Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 9 вересня 2019.
- ↑ Завершил работу Освященный Собор. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 9 вересня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Архімандрит Амвросій (Погодін). [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.] Святий Марк Ефеський і Флорентійська унія [Архівовано 1 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- Праці Марка Ефеського на сайті Pagez.ru [Архівовано 1 січня 2006 у Wayback Machine.]
|
