Константинопольська православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Константинопольська
Православна Церква
Constantinople coat of arms.png
Герб
Собор Святої Софії у Стамбулі. Колишня резиденція Константинопольського Патріарха, нині музей.
Константинопольська Православна Церква
Засновники Апостол Андрій
Автокефалія/автономія проголошена 381
Автокефалія/автономія визнана 451
Нинішній предстоятель Варфоломій I (Архонтоніс)
Центр Стамбул, Туреччина
Основна юрисдикція східна і центральна Туреччина, Крит, Патмос, північно-східна Греція
Юрисдикція для діаспори всюди
Літургічна мова давньогрецька, закордоном англійська
Музична традиція Візантійський наспів
Церковний календар Новоюліанський, юліанський
Єпархій ~56
Вірних ~3.500.000 [1]
Офіційний сайт Ecumenical Patriarchat

Константино́польська Правосла́вна Це́рква (також: Константинопольський Патріархат, грец. Οικουμενικό Πατριαρχείο Κωνσταντινουπόλεως або Oikoumenikó Patriarkheío Kōnstantinoupóleōs) — у світовому православному суспільстві церква і юрисдикція «першого за честю», першого із предстоятелів 14-ти незалежних (автокефальних) помісних церков. Через свою першість інколи використовує назву Вселенський Патріархат.

Визначення[ред.ред. код]

Сам Патріарх Варфоломій визначає повноваження Константинопольського архієрея так:

«У нас є привілей бути старшим братом у світовій православній церкві. Константинопольський патріарх представляє у світі Православ’я, є його виразником і несе за нього історичну, канонічну і теологічну відповідальність. Прерогативою Вселенського патріарха є координація роботи світового православ’я, включаючи скликання соборів, а також підтримка міжцерковних і міжконфесійних діалогів, у нього є право арбітра в церковних справах — це право (канон 28) було надано Константинопольському архієпископу в 451 році на IV Вселенському соборі.

Історія церкви[ред.ред. код]

Один з Отців Церкви - Константинопольський єпископ св. Григорій Богослов (рік смерті - 389), чимало сприяв становленню Константинопольської церкви, спростуванню єресі аріанства та формулюванню вчення Церкви про Троїчного Бога й Боговтілення. Іншим визначним діячем церкви був Константинопольський єпископ був св. Іван Златоуст (рік смерті - 407). Із семи Вселенських Соборів Церкви три збиралися в Константинополі. Це Собори другий (381), п’ятий (553) і шостий (680/681). Крім того, в Константинополі збирався так званий ” п’ято-шостий” або “Трульский” Собор (691), що відіграв чималу роль у формуванні канонічної традиції Православної Церкви.


Згодом, дедалі більше зростали суперечності між східною та західною частинами Римської імперії і, відповідно, Східною й Західною Церквами, центрами яких були відповідно Константинополь та Рим. Рим все більше претендував на гегемонію в християнському світі.

Результатом цієї ворожості стало те, що, коли з Заходу почали вирушати хрестові походи з метою звільнення Святих Земель від мусульманського панування, дорогою вони розоряли міста і храми східних християн, сприймаючи їх вже не як братів, а як своїх ворогів. Зрештою хрестоносцями в 1204 році був захоплений Константинополь, що став столицею Латинської імперії. На кафедру православних Константинопольських Патріархів був посаджений латинський патріарх. Таке становище тривало до 1261 року, коли Константинополь був відвойований імператором Михаїлом VIII Палеологом (рік смерті - 1282).

Найвизначнішим діячем цього періоду був Константинопольський патріарх св. Фотій (помер бл. 891 року), якого в Греції називають “Великим”. Фотій був одним з найбільш учених людей свого часу. Він одним з перших протистояв змінам у церковній традиції, які почали з’являтися на Заході. Ці зміни стосувалися як літургічної та церковної практики, так і вчення Церкви. Св. Фотій зробив докладний аналіз і спростування латинського вчення про те, що Дух Святий нібито походить як від Отця, так і від Сина (так зване вчення про Filioque). Також з ім’ям Фотія пов’язаний початок місії серед слов’ян, що здійснювалася братами свв. Кирилом (розум. 869) і Мефодієм (розум. 884). Таким чином, саме Константинопольській Церкві більша частина слов’янського світу зобов’язана своїм наверненням до християнства.

Святий та Священний Синод[ред.ред. код]

Двоголовий орел (при вході до Вселенського патріархату) - символ Константинопольської патріархії та Візантійської імперії

Крім патріарха дійсними членами синоду є такі митрополити:

Політика Туреччини щодо Вселенського Патріархату[ред.ред. код]

У стамбульському кварталі Фанар є церква Георгія Переможця — це кафедральний храм архієпископа Константинополя—Нового Риму, Вселенського патріарха Варфоломія I, першого за честю православного патріарха у православному світі. Для турецьких властей патріарх по-простому: Димитріос Архондонис, громадянин Туреччини, 1940-го року народження, — для них неможлива і згадка про Константинополь: не хочуть чути про вселенський статус «грецького», як його тут звуть, патріарха. Іронією долі саме те, що Перший Православний престол не має ні богословської школи, ні не є юридичною особою. У європейських столицях про це добре знають — і чекають на зміну політики Анкари.

Як громадянин мусульманської Туреччини, у Патріарха є власний досвід діалогу як і між двома релігіями, так і між двома культурами. Такий досвід дав йому можливість зробити значний внесок, зокрема, у врегулювання військових конфліктів на території колишньої Югославії.

Константинопольський патріарх Варфоломій (Деметріос Архонтоніс)

Патріарх Варфоломій: архієпископ Константинополя—Нового Риму[ред.ред. код]

Патріарх Варфоломій (Деметріос Архонтоніс) народився в 1940 році в селі Агіої Теодорої – на острові Імврос (Туреччина). Його батько володів там перукарнею і кав’ярнею. Схильний до наук хлопець вчився в Константинополі, потім у відомій богословській школі Халки, після закінчення якої став дияконом під іменем Варфоломій. Потім диякон Варфоломій служив у турецькій армії, а в 1963 році продовжив навчання у Папському Східному інституті Григоріанського римського університету. Темою його дисертації було канонічне право Православної Церкви. Цим навчання майбутнього Патріарха не закінчилось – у вищих навчальних закладах Швейцарії та Мюніха він продовжує спеціалізуватися в царині церковного законодавства. Патріарх володіє п’ятьма іноземними мовами, окрім, звісно, грецької і турецької. Написав і видав багато друкованих праць.

Повернувшись із Західної Європи до Константинополя, Варфоломій був призначений на посаду помічника декана Теологічної школи в Халки, де невдовзі був висвячений у священика (1969 рік). Через шість місяців Вселенський патріарх Атенагор (той самий Патріарх, який разом з римським папою Павлом VI зняв взаємні анафеми 1054 року) підвищив молодого священика до чину архімандрита Патріаршої каплиці св. Андрія. Патріарх Димитріос, який наслідував Атенагору, зробив Варфоломія директором Патріаршої канцелярії. А в 1973 році в житті 33-річного архімандрита сталася видатна подія – він став єпископом Константинопольської архієпископії, одержавши за якийсь час сан митрополита Халкедонського.

Протягом 19 років митрополит Варфоломій був найближчим помічником і однодумцем Патріарха Димитріоса, а після його смерті, в 1991 році став Архієпископом Константинополя, Нового Рима, і Вселенським патріархом (повний титул Константинопольських патріархів).

По обранні новий Патріарх здійснив ряд закордонних візитів, зустрічаючись з впливовими політичними діячами багатьох країн, виступаючи на сесіях ЮНЕСКО, Європейського парламенту і т.п. Всюди й послідовно Патріарх виступає за релігійну свободу і права людини. Сам він, незважаючи на високий сан, людина проста і приємна в спілкуванні, має звичку дуже уважно вислуховувати відвідувачів.

За останнє десятиріччя Патріарх Варфоломій відвідав майже всі помісні православні церкви, а також багато інших релігійних об’єднань, докладаючи чимало зусиль для поліпшення відносин між общинами католиків, мусульман, іудеїв і православних в усьому світі. Варфоломій відомий у Європі як «Зелений патріарх», тому що став першим серед релігійних лідерів захисником навколишнього середовища. Він постійно організовує міжнародні семінари, де обговорюються напрями мобілізації всіх можливих засобів для досягнення гармонії між людством і природою.

Архієпископства та архієпархії у складі Константинопольської Патріархії[ред.ред. код]

Митрополії[ред.ред. код]

Автономні церкви у складі Константинопольської Патріархії[ред.ред. код]

Інші суб'єкти[ред.ред. код]

Українські митрополії Константинопольського патріархату[ред.ред. код]

Після хрещення Русі у 988 р. св. рівноапостольним князем Володимиром, відповідно до всіх церковних правил та канонів, під зверхністю Константинопольського Вселенського патріархату постала Київська митрополія. Після розпаду Києво-Руської держави на окремі князівства та монголо-татарської навали Київські митрополити (які в більшості своїй були греками-чужинцями) перенесли свою катедру спочатку до Володимира на Клязьмі, а згодом до Москви. При цьому вони зберегли за собою титул Київських митрополитів. Спричинилося до цього не стільки “спустошення” Києва ордами хана Батия, скільки ті пільги, які давали церкві азіатські завойовники, та прагнення чинити опір зміцненню Галицького князівства (з його європейською орієнтацією) й утворенню Києво-Галицької митрополії, яка реально мала всі підстави перетворитися на духовний осередок тодішньої Руси-України.

Відзначимо, що православні українці та білоруси в складі Великого князівства Литовського звільнилися від монгольського панування вже у 14 ст., в той час як Московське князівство перебувало в “союзі” з ординцями до кінця 15 ст., успадкувавши від них деспотично-самодержавницький устрій влади. Перебуваючи у складі Литовської держави, українці відновили свою прадавню Київську митрополію. Але й московські ієрархи продовжували називати себе “Київськими” митрополитами, фактично ніякого відношення до Києва не маючи.

Скориставшись складною ситуацією, в якій опинився Константинополь під ударами турок-осман, 15 грудня 1448 р., Москва позбавила сану канонічно поставленого митрополита Ісидора і самочинно, без згоди Вселенського патріарха, оголосила про свою церковну автокефалію, обравши свого власного митролита з титулом “Московського”. Цей вчинок пояснили буцім-то “відпадінням” греків від справжнього православ’я в унію з католицьким Римом, яка була проголошена на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр. За це самочинство Константинопольський патріархат наклав на Московську церкву відлучення, яке не скасоване й досьогодні. Відомо, що Флорентійська унія проіснувала лише 10 років і була скасована, і в Константинопольській церкві знов було відновлено православ’я.

До Константинопольського патріархату у різні часи відносились:

Вселенські Патріархи в Україні[ред.ред. код]

Патріарх Константинопольський Єремія II (Транос) (1530–1595) — патріарх у 1572–1579, 1580–1584, 1589–1595). Протягом 1587–1589 двічі відвідав Україну. Перебуваючи на українських землях, провів ряд реформ: надав широкі права братствам, а Львівському Успенському братству надав право ставропігії (грудень 1586); зобов'язав митрополитів щорічно скликати церковні собори; призначив київським митрополитом М. Рогозу та патріаршим екзархом луцького єпископа К. Терлецького.

У 1589 здійснив подорож до Москви за «милостинею». Поставив, за вказівкою царя Бориса, першого «Патріарха Московського і всієї Русі» Іова.

Патріарх Константинопольський Афанасій (Петеларій), (1597–1654), патріарх у 1634 та 1652, Царгородський святитель, Лубенський чудотворець.

8 жовтня 1652 року назавжди покинув Константинополь, відвідав молдавського господаря Василя Лупу, гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирині; 22 квітня 1653 року був прийнятий в Москві царем Олексієм Михайловичем.

Умовив царя, в союзі з Україною (Запорізьким військом) та Молдовою розпочати війну з турками, після розгрому яких цар повинен був зайняти престол ромейських імператорів, а Московський Патріарх — уселенську кафедру. В кінці грудня 1653 року виїхав з Москви до Молдавії, щоб прибути в Миколаївський монастир в Галаце. По дорозі гостив у Богдана Хмельницького.

У лютому 1654 року залишився в Мгарському монастирі (Лубенський район, Полтавська область), занедужав, і в середу на седмиці Фоминій, 5 квітня, помер. Був похований сидячим на троні під амвоном Преображенського храму Мгарського монастиря.

Зараз нетлінні мощі святого Афанасія зберігаються в Благовіщенському соборі міста Харкова.

Патріарх Константинопольський Серафим II (Анін) (патріарх у 1757–1761), похований у Мгарському монастирі (Полтавська область).

Серафим був обраний патріархом у 1757 році. Після позбавлення патріаршого престолу перебував на Афоні, а з 1776 року - в Російській імперії.

Патріарх Константинопольський Димитрій I (у миру Дімітріос Пападопулос (1914 - 1991) був 296-им Вселенським Патріархом Константинополя з 16 липня 1972 до смерті 2 жовтня 1991.

Провів переговори з папою римським Іваном Павлом II у Стамбулі 30 листопада 1979 р., а потім у Ватикані 7 грудня 1987 р.

В 1987 році, на порозі ювілею 1000-ліття Хрещення Pyci, на запрошення Московської Патріархії, прибув з візитом до СРСР. 24 серпня приїхав з Ленінграда до Львова. Високого гостя супроводжували архіпастирі Руської Православної Церкви: Володимир, архієпископ Псковський і Порховський та Макарій, архієпископ Івано-Франківський і Коломийський.

У Львові Святіший Патріарх і його супутники відвідали Успенську церкву, в якій 400 років тому (1587) був Константинопольський Патріарх Ієремія II. 26 серпня відбув зі Львова до Тбілісі.

Патріарх Константинопольський Варфоломій I (Деметріос Архонтоніс, нар. 2 листопад 1940), з 1991 року Константінопольський патріарх, архієпископ Константинополя — Нового Риму.

Перший візит Патріарха Константинополя – Нового Риму в Україну відбувся 24 вересня 1997 року. Це сталося в Одесі. До місцевого порту увійшло грецьке судно «Елеферіос Венізелос», на борту якого знаходилися Вселенський Патріарх Варфоломей I і учасники симпозіуму «Екологія, релігія і довкілля».

Другий візит відбувся до Києва, з нагоди святкування 1020-ої річниці хрещення Київської Русі, 25 - 27 липня 2008 року. Вселенського патріарха Варфоломія I в аеропорту "Бориспіль" зустріли президент України Віктор Ющенко і очільник Української православної церкви Московського патріархату митрополит Володимир (Сабодан).

Позиція щодо українського питання[ред.ред. код]

Трон Константинопольського патріарха

Константинопольський Патріархат не має єдиної позиції щодо українського питання, існує лише кілька груп, які мають різні точки зору.

Константинопольський Патріархат вважає своєю канонічною територією територію Київської Митрополії у межах до 1686 р., тобто, щонайменше, Україну і Білорусь,. Константинопольський Патріархат визнає канонічну територію Московського Патріархату (Російської Православної Церкви) лише в межах 1686 р., тобто до приєднання до нього Київської Митрополії, а також про те, що саме це приєднання було здійснене «без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової», себто Константинопольського Патріархату, у юрисдикції якого Київська Митрополія в той час перебувала.

Константинопольський патріархат двічі своїм соборним рішенням засудив підпорядкування Московській церкві Київської митрополії як неканонічне. 1688 року константинопольського патріарха Діонісія було позбавлено патріаршої катедри собором архієреїв, які побачили в діях патріарха симонію – продаж за гроші "духовних дарованій" (Діонісій отримав 120 соболів та дві сотні золотих за протиканонічне відступлення найбільшої митрополії Константинопольського патріархату). 1924 вселенський патріарх Григорій VII видав томос (декрет) з нагоди визнання автокефалії тих єпархій давньої Київської митрополії, які після Першої світової війни опинилися в складі польської держави.

Див. також[ред.ред. код]

Вселенські патріархи новітніх часів[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Візантійська імперія Історичний Портал
Орел Палеологів
Орел Палеологів
Візантійські імператори | Візантійська імперія: культурамистецтвомонети
Константинополь | Константинопольський патріархат | Фема