Папська булла
Бу́лла — особливий вид патенту або грамоти, що видається папою Римським і її назва походить від печатки, що прикріплюється внизу до документа.
Зміст |
Історія використання [ред.]
Спочатку папська булла була найпоширенішим публічним папським документом, але після XV ст. вона використовується лише з формальних або урочистих приводів. В сучасній науці термін булла відноситься до будь-якого докладного папського документу, що виданий у формі декрету або привілеї та для деяких менш докладних, виданих у формі листа.
Булла почала використовуватись приблизно з VI ст., але сама назва не мала поширення до середини XIII ст, коли такий термін почав використовуватись для внутрішніх потреб папської канцелярії. Назва стає офіційною з XV ст., коли один з відділів Папської канцелярії отримує назву registrum bullarum (лат. регістр булл).
Сьогодні булла — це єдиний вид папського документу де використовується, як підпис термін episcopus, servus servorum Dei (лат. єпископ раб рабів Божих). Для прикладу теперішній папа, видаючи буллу, починає її словами: Benedictus, Episcopus, Servus Servorum Dei. Раніше до булли завжди прикріплювалася металічна печатка, але тепер це робиться лише в урочистих випадках.
Форма [ред.]
Булла починається з рядка в якому міститься ім'я папи, його титул episcopus servus servorum Dei і далі йдуть декілька виділених слів з тексту, що будуть вважатися назвою булли (так само, як і в інших документах).
Сам текст не має ніякого формального зразка для його написання. В кінці використовується datum, що складається з числа місяця, року понтифікату, назви місця де документ був виданий, підписів та печатки.
В урочистих випадках папа підписує буллу сам, використовуючи формулу — Ego N. Catholicae Ecclesiae Episcopus (Я, ім'я, Єпископ Католицької (Вселенської) церкви). Після його підпису йдуте монограмма з підписів свідків і печатка. В більшості випадків буллу підписує член Римської курії, зазвичай кардинал-державний секретар.
Булла (печатка) [ред.]
В основному булла робилась з металу, найчастіше зі свинцю, але в найурочистіших випадках використовувалося золото (за прикладом Візантіі). На ній зображуються засновники церкви Риму — святі Петро і Павло з написами Sanctus PAulus і Sanctus PEtrus. На зворотній стороні пишеться ім'я папи, що видав документ. Печатка приєднувалась до документа шнурами з простої коноплі (для листів, що стосувалися правосуддя або покарань) і червоного та жовтого шовку (якщо вони стосувалися милості). Сама назва печатки з'явилася через те, що стародавнім оглядачам вона нагадувала своєю формою бульбашку на воді (лат. bullire — кипіти).
В кінці XVIII ст. металева булла була замінена штампом червоних чорнил із зображенням святих Петра і Павла та ім'ям правлячого понтифіка навкруги нього. Але для найбільш формальних булл залишається форма металевої печатки — наприклад, булла папи Іоанна ХХІІІ Humanae salutis (25 грудня 1961), якою скликався Другий Ватиканський собор.
Використання [ред.]
Булла може використовуватись для будь-яких випадків. Найчастіше в буллах розглядались установчі декрети, призначання, диспенсації, відлучення від церкви, апостольські конституції, канонізації та конвокації. До появи бреве булла була єдиним видом папського листа, але тепер для більшості випадків використовується саме ця, простіша ніж булла, форма (окрім вищеперерахованих випадків).
