Марсель Марсо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Марсель Марсо (*22 березня 1923 — †22 вересня 2007) — французький актор, мім.

Marcel Marceau (cropped).jpg

Біографія[ред.ред. код]

Народився Марсель Марсо 22 березня 1923 року в єврейській сім'ї. Його справжнє ім'я – Ісер. Однак для друзів він був Маркелом (французький варіант імені – Марсель). «Моя мати народилася неподалік Коломиї (Івано-Франківська область). Звали її Ханся… Коли їй було вісім років, сім'я переїхала до Ельзасу, який тоді належав Німеччині. Саме там мама зустріла мого батька. А я вже з'явився на світ у Страсбурзі, як той знову став французьким», - розповідав артист.

Коли Марселю виповнилося 15 років, його родині довелося тікати вже від німців. Батьку врятуватися не вдалося, в 1944 році його розстріляли в Освенцімі…

Взявши для фальшивих паспортів прізвище наполеонівського генерала Марсо, Марсель та його брат Ален «примудрились» уникнути депортації з Франції. В сімнадцятирічному віці юнак вступив до лав Опору, а після звільнення Парижа від фашистів – до Французької національної армії (Марсель служив перекладачем генерала Шарля де Голля). Завдяки унікальному дару – блискавично змінювати вираз обличчя та ходу – Марселю вдалося переправити до Швейцарії і врятувати понад сімдесят єврейських дітлахів. Ризикуючи життям, він кілька разів проходив повз вартового, і той щоразу сприймав його за іншу людину.

В перервах між боями хлопець виступав перед бійцями. Він добре пам'ятав свій перший великий виступ: «Коли бойові дії закінчились, я продемонстрував декілька пантомімічних номерів трьом тисячам американських солдатів. Саме тоді з'явилася й перша рецензія в газеті «Stars and stripes». Так починалася професійна кар'єра міма.

Природа щедро обдарувала Марселя різними художніми здібностями. Після війни він відвідував школу декоративного мистецтва, а потім навчався в паризькому театрі Сари Бернар у режисера Шарля Дюллена та актора Етьєна Декру. Саме вони відроджували у Франції мистецтво пантоміми. «Я довго сумнівався, ким стати – мімом чи художником, - зізнавався Марсо. – Відпочиваю я за мольбертом…» (До речі, свого часу Марсель Марсо написав книгу «Історія Біпа», яку сам проілюстрував. Серед його публікацій – книги малюнків і віршів, включаючи «Баладу про Париж та світ», «Фантазії Біпа», «Пімпорелло», «Третє око». Крім усього, Марсель Марсо – член Академії Мистецтв в Берліні, Мюнхені…) Зрештою він остаточно визначився з вибором професії: «Пантоміма – моє покликання», - і незабаром став визнаним метром цього жанру.

Перший значний виступ Марсо відбувся у серпні 1944 року, після звільнення Парижа, він називався "3000 трупів".

Після закінчення війни, в 1946 році Марсо вступив у драматичну школу Чарльза Далліна, а потім працював в театрі Сари Бернхарт у Парижі. Там його викладачем був Етьєнн Декрукс, інший учень якого Жан-Луї Барро запросив Марсо, знявши його в ролі Арлекіна.

Його герой Біп був створений Марселем Марсо в 1947 році під впливом фільмів Чарлі Чапліна. Біп - по суті також маленька людина в різних, найчастіше несприятливих обставинах. Мініатюри за участю Біпа сповнені співчуттям до бідолахи, якому не дуже везе на бенкеті життя.

Наприкінці 40-х минулого століття Марсель Марсо організував трупу «Співдружність мімів», яка проіснувала до 1960 року. Його постановки, серед яких «Ярмарок», «Флейтист», «В майстерні масок», «Давид і Голіаф», «Юність, зрілість, старість, смерть» йшли на великих сценах Франції, включаючи театри Сари Бернар та Єлисейських полів. Найкращими своїми спектаклями артист вважав «Париж сміється, Париж плаче», де герой - давній знайомий Біп, та гоголівську «Шинель».

В 70-ті Марсо відкрив Паризьку школу пантоміми, а трохи згодом – фонд для підтримки мистецтва пантоміми у США. До речі, в Сполучених Штатах його виступи бачили чотири президенти, включаючи Білла Клінтона. Великий мім виховав чимало учнів і надихнув багатьох артистів. Скажімо, Майкл Джексон не приховував того, що в своєму танці використав прийоми видатного клоуна (знаменита «місячна хода» поп-короля народилася під впливом сценки Марсо «Той, що йде проти вітру»). А один з «Остапів Бендерів» - Сергій Юрський, скориставшись пластичним стилем міма, втілив свого часу на сцені образ Адама…

У 1978 році Марсо створив Паризьку школу пантоміми.

У 1996 році він заснував фонд для підтримки мистецтва пантоміми в США.

Говорячи в численних інтерв'ю про свій важкий характер, Марсель Марсо зазвичай мав на увазі схильність до самотності. Можливо, саме тому, будучи за життя двічі одруженим і маючи чотирьох дітей (двох синів – Батиста і Мішеля від першого шлюбу та двох доньок – Каміль і Аурелію), артист з 80-х років минулого століття «усамітнився» в старовинному будинку, при цьому тісно спілкуючись з дітьми та багато гастролюючи. Він часто бував в СРСР, у 2001 році приїздив і до Києва.

У 2002 році Марсо став послом доброї волі ООН.

Марсель Марсо пішов у вічність наприкінці вересня 2007 року. До кінця життя Марсель Марсо жив на фермі неподалік від Парижа.

Творчість[ред.ред. код]

Марсель Марсо відомий світу передусім в образ клоуна Біпа. Ліричний, смішний і сумний водночас Біп – білолиций клоун в тільняшці та чудному капелюсі приніс своєму творцю в 1947 році всесвітню славу. Жестами і мімікою Біп виражав всю гаму людських почуттів – смуток і радість, кохання і розчарування, - й робив це настільки природно, що відразу став улюбленцем публіки, а відтак – і головним героєм численних мімічних сценок - «Біп і метелик», «Біп – продавець кульок», «Біп – приборкувач»... «Мій успіх у світі пов'язаний з тим, що пантоміма, як і музика, не знає меж», - говорив Марсо у відповідь на запитання про пошуки образу. В Біпі артист вбачав нащадка П'єро та своїх улюблених чаплінських персонажів. Тому й називали Марселя Марсо французьким Чапліном.

У кіно ж він знімався досить мало:

  • "Барбарелла" Роже Вадіма
  • "Німе кіно" Мела Брукса

Серед найвідоміших пантомім Марселя Марсо

  • "Шинель" (за Гоголем)
  • "Париж плаче, Париж сміється"
  • "Юність, зрілість, старість, смерть"
  • "У майстерні масок"
  • "Давид і Голіаф".

Серед його публікацій книги малюнків і віршів

  • «Історія Біпа»
  • «Балада про Париж та світ»
  • «Фантазії Біпа»
  • «Пімпорелло»
  • «Третє око»

Премії і нагороди[ред.ред. код]

Марсо удостоєний численних нагород, зокрема

  • ордена Почесного легіону - вищої державної нагороди Франції.
  • роботи на телебаченні він одержав премію "Емі".

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Valérie Bochenek, Le mime Marcel Marceau : entretiens et regards avec Valérie Bochenek, Somogy, 1997 (ISBN 2850562629)
  • Nicole Narewski-Barriau, Les sons du silence : Marcel Marceau mime musicien, Thespis (ISBN 2-9521894-2-0)
  • Бояджиев Г., Театральный Париж сегодня, М., 1960;
  • Юткевич, Сергей. Глазами кинематографиста. [О творчестве франц. мимич. актера М. Марсо]. Искусство кино, 1960, № 5, с. 133—142.
  • Муравьева, Е. и Кунин, В. Марсель Марсо в жилете. [По материалам беседы сотрудников ред. журн. «Сов. цирк» с франц. актером]. Сов. цирк, 1961, № 9, с. 28—29.
  • Румнев, Александр. О мастерстве Марселя Марсо. [Франц. мимич. актер]. Илл: А. Зверев. Искусство кино, 1962, № 3, с. 108—116.
  • Agnieszka Kuhnl-Kinel, Marcel Marceau : contribution à l'étude de l'art du mime (ISBN 978-2-7295-2619-1)
  • François-Brice Hincker, Marcel Marceau : l'humaniste du silence, Saisons d'Alsace, 2003
  • Суриц, Е. Молчаливый чародей. [Об искусстве франц. мимического актера М. Марсо]. Искусство эстрады, 3, 1962, с. 66—70.
  • Бейлин, А. Марсель Марсо, мим. [О творчестве франц. актера]. Нева, 1965, № 8, с. 203—206.
  • Маркова Е. Марселю Марсо — 50 лет. [Франц. мим. актер]. — Театр, 1973, № 4, с. 132—135
  • Марсель Марсо / Е. Маркова. — Ленинград : Искусство, Ленингр. отд-ние, 1975. — 143 с., — (Мастера современного зарубежного театра).
  • Современная зарубежная пантомима / Елена Маркова. — Москва : «Искусство», 1985. — 190, [2] п.

Посилання[ред.ред. код]