Марі Тарп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Марі Тарп
англ. Marie Tharp
Марі Тарп і Брюс Гізен
Марі Тарп і Брюс Гізен
Марі Тарп і Брюс Гізен
Народилася 30 липня 1920(1920-07-30)[1][2][3]
Іпсіланті, Воштено, Мічиган, США[1]
Померла 23 серпня 2006(2006-08-23)[4][1][…] (86 років)
Наяк, Рокленд, Нью-Йорк, США[5]
·рак молочної залози
Місце проживання Нью-Йорк[6]
Країна  США
Діяльність картографка, океанолог, геологиня
Alma mater Університет Мічигану[7]
University of Tulsad[7]
Університет Огайо[7]
Галузь океанографія[7] і геологія[7]
Заклад Amocod[7]
Колумбійський університет[7]
Науковий ступінь бакалавр[8] (1943) і магістр[8] (1944)
Членство Society of Woman Geographersd[7]
Нагороди
CMNS: Марі Тарп у Вікісховищі
Батиметричний глобус Марі Тарп і Брюса Гізена
Рукописна карта, створена Тарп-Гізеном, зображує ранні розробки розуміння дна океану (1957)

Марі Тарп (нар. 30 липня 1920(1920липня30) — пом. 23 серпня 2006) — американська геологиня й океанографічна картографка, яка у партнерстві з Брюсом Гізеном створила першу наукову карту ложе Атлантичного океану. Робота Тарп розкрила детальну топографію та багатовимірний географічний ландшафт дна океану[9]. Її мапа містила точніші картографічні зображення Серединно-Атлантичного хребта та її відкриття рифтової долини вздовж його осі, що спричинило зміну парадигми в науці про Землю та прийняття теорій тектоніки плит і дрейфу материків[10][11][12].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Марі Тарп народилася 30 липня 1920 року в Іпсіланті, штат Мічиган, єдиною дитиною в сім'ї Берти Луїзи Тарп, вчительки німецької та латинської мови, та Вільяма Едгара Тарпа, ґрунтознавця-картографа Міністерства сільського господарства США[13]. Вона часто супроводжувала батька на польових роботах, так відбулось її знайомство з картографією. Попри це, інтерес до польової роботи вона не проявляла, оскільки в той час це вважалося чоловічою роботою.

Через характер роботи Вільяма Тарпа сім'я постійно переїжджала, поки він не вийшов на пенсію у 1931 році. До того часу Марі змінила багато шкіл в Алабамі, Айові, Мічигані та Індіані, через що їй було важко налагодити дружбу[13]. Її мати, яка померла, коли Марі було 15 років[14], була її найближчою знайомою[13]. Повний навчальний рік у Флоренсі, штат Алабама, особливо вплинув на неї. Там, на уроці сучасної науки, вона дізналася про сучасних вчених і їхні дослідницькі проєкти. Крім того, вона отримала можливість відвідувати шкільні екскурсії на вихідних, щоб вивчати дерева та скелі[14].

Освіта[ред. | ред. код]

Після виходу на пенсію Вільям Тарп з сім'єю переїхав на ферму в Бельфаунтейні, штат Огайо, де Марі невдовзі закінчила середню школу[9]. Під впливом своєї матері, вчительки, вона взяла рік перерви перед вступом до коледжу; після закінчення навчання вона теж планувала стати вчителем. Залишившись на фермі допомагати після смерті матері у 1936 році, Марі пізніше вступила до коледжу. Батько порадив вибрати предметом вивчення той, який їй не тільки подобається, але й забезпечить кар'єру та фінансову безпеку. Тарп закінчила Огайський університет у 1943 році зі ступенем бакалавра з англійської мови та музики та чотирма другорядними спеціальностями.

Після нападу Японії на Перл-Гарбор багато молодих людей кинули навчання, щоб приєднатися до збройних сил[15]. Під час Другої світової війни більше жінок змогли працювати в галузях, де переважали чоловіки, як-от геологія нафти та газу. Менш ніж 4 % усіх докторських ступенів у галузі наук про Землю на той час здобули жінки[16]. Пройшовши курс геології в Огайо, Тарп прийняли на анн-арборську програму нафтової геології в Університеті Мічигану, де здобула ступінь магістра[17].

Тарп влаштувалася молодшим геологом у компанію Stanolind Oil у Талсі, штат Оклахома, але невдовзі зрозуміла, що це її не задовольняє. Жінкам у той час не можна було їздити на польові екскурсії у пошуках нафти та газу. Працюючи в офісі, вона збирала карти та дані для чоловіків, які йшли у похід[15]. Ще працюючи геологом у компанії Stanolind Oil, Тарп вступила на факультет математики в Університет Талси, здобувши другий ступінь бакалавра[15].

Кар'єра[ред. | ред. код]

До 1948 року Тарп провела чотири роки в Талсі та шукала наступний крок у кар'єрі. Вона переїхала до Нью-Йорка та спочатку намагалася влаштуватися у Американському музеї природознавства, але, дізнавшись, наскільки трудомісткими є палеонтологічні дослідження, вона шукала посади в Колумбійському університеті[18]. Зрештою вона знайшла роботу над проєктом у Моріса Юінга, засновника Геологічної обсерваторії Ламонта (нині Земна обсерваторія Ламонта–Догерті). Цікаво, що під час співбесіди на роботу Тарп не згадала, що має ступінь магістра геології[19]. Тарп стала однією з перших жінок, які працювали в геологічній обсерваторії Ламонта.

Там вона познайомилася з Брюсом Гізеном, і на початку спільної роботи вони використовували фотодані для пошуку збитих військові літаків у часи Другої світової війни[20]. Зрештою вона працювала виключно на Гізена, малюючи ложе океану[18]. Тарп працювала та постійно просувалась по службі з 1952 до 1968 рік, коли її посаду скоротили та перевели на грантовий статус через політику лабораторії, пов'язану з Гізеном (Тарп залишалася на грантовій посаді до смерті Гізена у 1977 році). Через холодну війну уряд США заборонив публікувати мапи морського ложа, побоюючись, що ними можуть скористатися радянські підводні човни[15].

Протягом перших 18 років їхньої співпраці Гізен збирав батиметричні дані на борту дослідницького корабля «Вема», Тарп складала мапи на основі цих даних, оскільки жінкам у той час заборонялося працювати на кораблях. Пізніше вона змогла приєднатися до експедиції 1968 року зі збору даних. Вона незалежно використала дані, зібрані з дослідницького корабля «Атлантис» Океанографічного інституту Вудс-Гоул, і сейсмографічні дані підводних землетрусів. Її робота з Гізеном стала першою систематичною спробою скласти мапу всього дна океану.

Ще в середині XIX століття Джон Мюррей і Йоган Гьорт приблизно окреслили підводний гірський хребет в Атлантиці. Марі Тарп також виявила рифтову долину на своїх більш точних графічних зображеннях Серединно-Атлантичного хребта, які базувалися на нових даних вимірювань, отриманих за допомогою ехолота. Їй знадобився рік, щоб переконати в цьому Брюса Гізена. Пізніше вона також склала мапу інших серединно-океанічних хребтів[21][22].

Теорія дрейфу материків[ред. | ред. код]

До початку 1950-х років вчені дуже мало знали про структуру ложе океану. Хоча вивчення геології на суші дешевше та легше, загальну структуру Землі неможливо зрозуміти без знання структури та еволюції морського дна.

У 1952 році Тарп ретельно вирівняла профілі зондування з «Атлантиса», отримані у 1946—1952 роках, і один профіль з військово-морського корабля «Стюарт», придбаного у 1921 році. Вона створила в цілому приблизно шість профілів, що простягаються із заходу на схід через Північну Атлантику. Завдяки цьому вона змогла вивчити батиметрію північних ділянок Серединно-Атлантичного хребта. Тарп ідентифікувала вирівняну V-подібну структуру, що безперервно проходить через вісь хребта, вважаючи, що це може бути рифтова долина[18][23]. На її думку, рифтова долина утворилася внаслідок розриву поверхні океану[18]. Спочатку Гізен не був переконаний, оскільки ця ідея підтримувала б суперечливу, на час, теорію про дрейф материків. У той час багато вчених, включно з Гізеном, вважали, що дрейф материків неможливий. Натомість надавав перевагу гіпотезі про розширення Землі[24][25], відкидаючи пояснення як «дівчачі балачки»[26].

Невдовзі Гізен найняв Говарда Фостера для визначення розташування епіцентрів землетрусів в океанах для проєкту, який пов'язує великомасштабні мулисті потоки з підводними землетрусами. Створення цієї карти епіцентрів землетрусів виявилося корисним додатковим набором даних для вивчення батиметрії Серединно-Атлантичного хребта. Коли карту епіцентрів землетрусів Фостера наклали на профіль Серединно-Атлантичного хребта Тарп, стало зрозуміло, що розташування цих землетрусів збігається з рифтовою долиною Тарп. Після об'єднання цих двох наборів даних Тарп переконалася, що рифтова долина справді існує в межах Серединно-Атлантичного хребта[18]. Лише побачивши, що розташування епіцентрів землетрусів збігається з рифтовою долиною Тарп, Гізен прийняв гіпотезу та звернулася до альтернативних теорій тектоніки плит і дрейфу материків[27][28].

Картина Серединно-океанічного хребта Генріха Беранна (1977) на основі наукових профілів Марі Тарп і Брюса Гізена

У 1957 році Тарп і Гізен опублікували свою першу фізико-географічну мапу Північної Атлантики[18]. Хоча, ім'я Тарп не фігурує в жодній з основних статей з тектоніки плит, які Гізен та інші публікували між 1959 і 1963 роками. Тарп продовжила працювати з аспірантами-асистентами над подальшим нанесенням на мапу протяжності центральної рифтової долини. Тарп визначила, що рифтова долина простягається разом із Серединно-Атлантичним хребтом до Південної Атлантики[18], і знайшла подібну структуру долини в Індійському океані, Аравійському морі, Червоному морі й Аденській затоці, що свідчило про наявність глобальної океанічної рифтової зони[29]. Згодом, у співпраці з австрійським пейзажистом Генріхом Беранном, Тарп і Гізен створили свою мапу всього океанічного ложа, яка побачила світ у 1977 році від National Geographic як «Дно світового океану»[15]. Попри те, що її пізніше визнали автором роботу над Серединно-Атлантичним хребтом, саме Гізен, який у 1956 році опублікував її, отримав визнання за це відкриття.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Після смерті Гізена Тарп продовжувала працювати на факультеті Колумбійського університету до 1983 року, після чого вийшла на пенсію та керувала бізнесом з розповсюдження карт у Саут-Найку[30]. У 1995 році Тарп пожертвувала свою колекцію карт і нотатки Відділу карт і географії Бібліотеки Конгресу[31]. У 1997 році Тарп отримала подвійну нагороду від Бібліотеки Конгресу, яка назвала її одним із чотирьох найвидатніших картографів XX століття та додала її праці до виставки на святкуванні 100-річчя свого Відділу географії та карт[32]. У 2001 році Тарп нагородили першою щорічною нагородою Lamont-Doherty Heritage в її рідному інституті за роботу всього життя як першовідкривачу океанографії[10]. Тарп померла від раку в Наяку, штат Нью-Йорк, 23 серпня 2006 року у віці 86 років[33].

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1948 році вона вийшла заміж за Девіда Фланагана та переїхала з ним до Нью-Йорка. У 1952 році вони розлучилися[34].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Як і багато жінок-науковців своєї епохи, Марі Тарп отримала визнання не одразу. Серед її нагород:

  • 1978 — Медаль Габбарда Національного географічного товариства
  • 1996 — Премія Товариства жінок-географів за видатні досягнення
  • 1999 — Премія Океанографічного інституту Вудс-Гоулз Мері Сірз як першовідкривачу океанографії
  • 2001 — Премія Lamont-Doherty Earth Observatory Heritage[35]

Спадщина[ред. | ред. код]

У 1997 році Бібліотека Конгресу визнала Тарп однією з чотирьох найвидатніших картографів XX століття[36]. На її честь створили посаду професора-дослідника Марі Тарп Ламонт[37].

Стипендія Марі Тарп[ред. | ред. код]

Стипендія Марі Тарп, створена Ламонтом у 2004 році, є конкурсною академічною стипендією, яка надається жінкам-дослідницям для роботи в Інституті Землі Колумбійського університету[38][39]. Стипендіати отримують можливість працювати з викладачами, науковими співробітниками, постдокторантами та аспірантами, і протягом 3 місяців вони отримують фінансову допомогу у розмірі до 30 000 доларів США[40][41].

Посмертне визнання[ред. | ред. код]

У 2009 році Google Earth додала шар історичної мапи Марі Тарп, що дозволило користувачам переглядати мапу океану Тарп за допомогою інтерфейсу Google Earth[42]. Галі Фелт у 2013 році написала про Тарп книгу «Дослідження: Історія чудової жінки, яка намалювала дно океану», яку New York Times назвала «красномовним свідченням важливості Тарп і сили уяви Фелт»[43].

Вона з'явилась як анімаційний персонаж у «Загублених світах планети Земля», дев'ятому епізоді фільму Ніла Дерасса Тайсона «Космос: Подорож у просторі», її озвучила акторка Аманда Сейфред. У цьому епізоді розповідається про відкриття Серединно-Атлантичного хребта, в епізоді її визнають не лише впливовою науковицею, але вченою, яка подолала сексизм, щоб зробити внесок у свою галузь[44]. Історія її життя описана в трьох книжках для дітей: «Розгадування загадок під водою: Марі Тарп на карті дна океану» Роберта Берлі, проілюстрована Раулем Колоною, «Океан говорить: Як Марі Тарп розкрила найбільшу таємницю океану» Джесса Кіттінга, ілюстрації Кеті Гікі, «Океан Марі: Марі Тарп на карті гір під водою» (2020), написана та проілюстрована Джозі Джеймс. Цю книжку з малюнками про життя Тарп Національна асоціація викладання наук визнала найкращою книгою STEM 2021 року, Національною рада з соціальних досліджень у 2021 році назвала видатною книгою у галузі соціальних дослідженнь для юних читачів.

У 2015 році на її честь Міжнародний астрономічний союз назвав місячний кратер Тарп.

У 2022 році некомерційний проєкт дослідження океану назвав свою 72-футову дослідницьку шхуну на її честь[45].

Вибіркові публікації[ред. | ред. код]

  • Tharp, Marie; Heezen, Bruce C.; Ewing, Maurice (1959). The floors of the oceans: I. The North Atlantic. Т. 65. Geological Society of America. doi:10.1130/SPE65-p1.
  • Heezen, B C; Bunce, Elizabeth T; Hersey, J B; Tharp, Marie (1964). Chain and Romanche fracture zones. Deep-Sea Research and Oceanographic Abstracts. 11 (1): 11—33. Bibcode:1964DSROA..11...11H. doi:10.1016/0011-7471(64)91079-4.
  • Heezen, B C; Tharp, Marie (1965). Tectonic fabric of the atlantic and indian oceans and continental drift. Philosophical Transactions of the Royal Society of London A. 258 (1088): 90—106. Bibcode:1965RSPTA.258...90H. doi:10.1098/rsta.1965.0024.
  • Tharp, Marie; Friedman, Gerald M (2002). Mapping the world ocean floor. Northeastern Geology and Environmental Sciences. 24 (2): 142—149..

Додаткова література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1029813035 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ GeneaStar
  4. ↑ http://www.nytimes.com/2006/08/26/obituaries/26tharp.html
  5. ↑ http://www.columbia.edu/cu/news/06/08/tharp.html
  6. ↑ https://www.sciencenews.org/article/marie-tharp-maps-plate-tectonics-seafloor-cartography
  7. ↑ а б в г д е ж и http://www.iswg.org/resources/oral-histories
  8. ↑ а б Marie Tharp // Physics Today — Melville, USA: AIP Publishing, 2018. — ISSN 0031-9228; 1945-0699 — doi:10.1063/PT.6.6.20180730A
  9. ↑ а б Marie Tharp | Encyclopedia.com. www.encyclopedia.com. Процитовано 7 лютого 2019.
  10. ↑ а б Lamont–Doherty Earth Observatory Bestows Heritage Award on Marie Tharp, Pioneer of Modern Oceanography, Published Jul 10, 2001, Retrieved Oct 12, 2014
  11. ↑ Erin Blakemore: Seeing Is Believing: How Marie Tharp Changed Geology Forever. In: Smithsonian Magazine, 30. August 2016.
  12. ↑ Earth Institute: Marie Tharp's Adventures in Mapping the Seafloor, In Her Own Words. Columbia Climate School, 24. Juli 2020.
  13. ↑ а б в Higgs, Bettie Matheson (13 липня 2020). Understanding the Earth: the contribution of Marie Tharp. Geological Society, London, Special Publications (англ.). 506: SP506–2019–248. doi:10.1144/SP506-2019-248. ISSN 0305-8719. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  14. ↑ а б Felt, Hali (June 2017). Marie Tharp - Plate Tectonics Pioneer (PDF). Geological Society of America.
  15. ↑ а б в г д Yount, L. (2006). Modern Marine Science: Exploring the Deep. Facts On File, Incorporated. ISBN 9781604130669.
  16. ↑ Blakemore, Erin (30 серпня 2016). Seeing Is Believing: How Marie Tharp Changed Geology Forever. Smithsonian (англ.).
  17. ↑ Barton, Cathy (2002). Marie Tharp, oceanographic cartographer, and her contributions to the revolution in the Earth sciences. Geological Society, London, Special Publications. 192 (1): 215—228. Bibcode:2002GSLSP.192..215B. CiteSeerX 10.1.1.1032.1530. doi:10.1144/gsl.sp.2002.192.01.11.
  18. ↑ а б в г д е ж Tharp, Marie (12 грудня 2006). Marie Tharp biography. Woods Hole Oceanographic Institution. Архів оригіналу за 8 січня 2007. Процитовано 2 червня 2008.
  19. ↑ A Student's Guide to Earth Science, Volume 2. Greenwood Publishing Group. 2004. ISBN 031332901X.
  20. ↑ Evans, R. (November 2002). Plumbing Depths to Reach New Heights. Library of Congress. Процитовано 2 червня 2008.
  21. ↑ Betsy Mason: Marie Tharp's groundbreaking maps brought the seafloor to the world. In: [Science News], 13 January 2021.
  22. ↑ Sabine Höhler: A Sound Survey: The Technological Perception of Ocean Depth, 1850—1930. In: Transforming Spaces. The Topological Turn in Technology Studies.
  23. ↑ North, Gary W. (1 січня 2010). Marie Tharp: The lady who showed us the ocean floors. Physics and Chemistry of the Earth, Parts A/B/C (англ.). 35 (15–18): 881—886. Bibcode:2010PCE....35..881N. doi:10.1016/j.pce.2010.05.007. ISSN 1474-7065.
  24. ↑ Barton, C. (2002). Marie Tharp, oceanographic cartographer, and her contributions to the revolution in the Earth sciences. Geological Society, London, Special Publications. 192 (1): 215—228. Bibcode:2002GSLSP.192..215B. CiteSeerX 10.1.1.1032.1530. doi:10.1144/GSL.SP.2002.192.01.11.
  25. ↑ Doel, R.E.; Levin, T.J.; Marker, M.K. (2006). Extending modern cartography to the ocean depths: military patronage, Cold War priorities, and the Heezen-Tharp mapping project, 1952–1959. Journal of Historical Geography. 32 (3): 605—626. doi:10.1016/j.jhg.2005.10.011.
  26. ↑ Tharp, Marie (1999). Chapter 2: Connect the Dots: Mapping the Seafloor and Discovering the Mid-ocean Ridge. У Lippsett, Laurence (ред.). Lamont–Doherty Earth Observatory of Columbia, Twelve Perspectives on the First Fifty Years 1949-1999. Lamont–Doherty Earth Observatory of Columbia University, Palisades, NY. OCLC 43636190.
  27. ↑ Felt, Hali (2017). ROCK STARS: Marie Tharp - Plate Tectonics Pioneer. GSA Today. 27: 32—33.
  28. ↑ Wills, Matthew (8 жовтня 2016). The Mother of Ocean Floor Cartography. JSTOR. Процитовано 14 жовтня 2016. While working with the North Atlantic data, she noted what must have been a rift between high undersea mountains. This suggested earthquake activity, which then [was] only associated with [the] fringe theory of continental drift. Heezen infamously dismissed his assistant's idea as "girl talk." But she was right, and her thinking helped to vindicate Alfred Wegener's 1912 theory of moving continents. Yet Tharp's name isn't on any of the key papers that Heezen and others published about plate tectonics between 1959–1963, which brought this once-controversial idea to the mainstream of earth sciences.
  29. ↑ Lawrence, David M. (2002). Upheaval from the abyss : ocean floor mapping and the Earth science. Rutgers University Press. ISBN 978-0813530284. OCLC 605755403.
  30. ↑ PennState - College of Earth and Mineral Sciences - Marie Tharp.
  31. ↑ Primary Sources in Science Classrooms: Mapping the Ocean Floor, Marie Tharp, and Making Arguments from Evidence (Part 1) | Teaching with the Library of Congress. blogs.loc.gov. 8 жовтня 2015. Процитовано 29 жовтня 2015.
  32. ↑ Jarvis, Brooke (9 грудня 2014). How One Woman's Discovery Shook the Foundations of Geology. mentalfloss.com (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 11 листопада 2022.
  33. ↑ Fox, Margalit (26 серпня 2006). Marie Tharp, Oceanographic Cartographer, Dies at 86. New York Times. Процитовано 9 квітня 2012.
  34. ↑ Felt, Hali (2012). Soundings: The Story of the Remarkable Woman Who Mapped The Ocean Floor. Henry Holt.
  35. ↑ Marie Tharp. Physics Today (EN) . 30 липня 2018. doi:10.1063/PT.6.6.20180730a.
  36. ↑ Join Us in Celebrating #MarieTharp100. State of the Planet (англ.). 23 липня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  37. ↑ Lamont's Marie Tharp: She Drew the Maps That Shook the World. State of the Planet (англ.). 27 липня 2020. Процитовано 13 вересня 2020.
  38. ↑ Marie Tharp Fellowship Information (PDF). earth.columbia.edu. Columbia University. 2013. Архів оригіналу (PDF) за 21 грудня 2012. Процитовано 11 листопада 2022.
  39. ↑ The Marie Tharp Fellowship. earth.columbia.edu. The Earth Institute, Columbia University. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 22 серпня 2016.
  40. ↑ Applications Now Being Accepted for Marie Tharp Visiting Fellowship. The Earth Institute Columbia University. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 6 лютого 2019.
  41. ↑ Marie Tharp. Penn State College of Earth and Mineral Sciences. Процитовано 6 лютого 2019.
  42. ↑ Google Earth drops into the oceans. Guardian News. 2 лютого 2009. Процитовано 13 вересня 2020.
  43. ↑ Washburn, Michael (25 січня 2013). Floating Ideas: Soundings, About Marie Tharp, by Hali Felt. New York Times. Процитовано 13 вересня 2020.
  44. ↑ Algar, Jim (7 травня 2014). Cosmos Episode 9 'The Lost Worlds of Planet Earth': Amanda Seyfried walks us through Earth's early past. Tech Times. Процитовано 13 вересня 2020.
  45. ↑ The RV Marie Tharp: Ocean Research Project's steel polar expedition schooner. Ocean Research Project. Процитовано 11 травня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марі_Тарп&oldid=42048961