Ода Нобунаґа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ода Нобунаґа
織田信長
Odanobunaga.jpg
Портрет Оди Нобунаґи (з колекції храму Тьокодзі міста Тойота префектури Айті)
Народився 23 червня 1534, м. Сьобата
Помер 21 червня 1582, м. Кіото
(49 років)
Похований Хоннодзі,
Дайтокудзі,
Мьосіндзі,
замок Адзуті
Дитяче ім'я Кіцубосі (吉法師)
Доросле ім'я Сабуро (三郎)
Нобунаґа
Посмертне ім'я Тайґан Сонґі (泰巌尊儀)
Буддистське ім'я Сокен'ін (総見院)
Сьоґунат сьоґунат Муроматі
Титули правий міністр (1577)
Сюзерен Асікаґа Йосіакі
Рід Ода
Батько Ода Нобухіде
Матір Дота Ґодзен (土田御前)
Брати Ода Нобухіро,
Ода Нобуюкі,
Ода Наґамасу
Сестри Оїті
Спадкоємець Ода Нобутада
Головна дружина Но хіме (濃姫)
Наложниці Ікома Кіцуно (生駒吉乃)
Набе (鍋)
та інші
Сини Загалом 12 синів:
Ода Нобутада,
Ода Нобукацу,
Ода Нобутака
та інші
Доньки Загалом 10 доньок

О́да Нобуна́ґа (яп. 織田信長, おだのぶなが, * 23 червня 1534(15340623) — 21 червня 1582) — військово-політичний лідер Японії епохи «воюючих країн», один з найвидатніших самураїв у японській історії, які присвятили своє життя об'єднанню Піднебесної. Головний герой воєнної епопеї «Записи про князя Нобунаґу».

Короткі відомості[ред.ред. код]

Емблема мон роду Ода

Ода Нобунаґа народився у 1534 році у сім'ї невеликого військового володаря з провінції Оварі (суч. префектура Айті). По смерті батька він почав війну з родичами за спадщину і, врешті-решт, переміг, ставши головою роду Ода. Після об'єднання провінції Оварі, Нобунаґа розбив у локальних війнах роди Імаґава (1560) і Сайто (1567) та, підтримавши сьоґуна-біженця Асікаґа Йосіакі, заволодів столицею Кіото (1568). Згодом, через конфлікт з сьоґуном, він був вимушений воювати проти «анти-нобунаґівської коаліції», до якої входили роди Адзаї, Асакура, Такеда, а також буддистські монастирі Енрякудзі та Ісіяма Хонґандзі. Нобуназі вдалося перемогти сили коаліції та ліквідувати її мозковий центр — сьоґунат Муроматі (1573). До кінця свого життя Ода реалізовував план об'єднання країни. Йому вдалося підкорити усі землі центральної Японії і здійснити у них ряд революційних реформ (ліквідація внутрішніх митниць, відкриття ринків вільної торгівлі, складання кадастру земель тощо). Однак завершити свої задуми Нобуназі не вдалося. У 1582 році він загинув у храмі Хоннодзі він руки свого найкращого генерала Акеті Міцухіде.

Нобунаґа визнавав лише свою владу і не рахувався ані з політичними (сьоґун та імператор), ані з релігійними (буддистські общини) силами в країні. Він проводив ефективну кадрову політику як у війську так і економіці, не переймаючись питаннями соціального походження найманих ним професіоналів. Для втілення своїх планів Нобунаґа активно співпрацював із португальськими торгівцями та єзуїтськими місіонерами. Це давало йому знижки під час купівлі вогнепальної зброї з Європи, бонуси зі східноазійської торгівлі та армію вірних його слову японських християн. За свій лютий норов, а особливо за спалення храму Енрякудзі, який був одним із найдавніших буддійських центрів країни, його називали «Тенма» (Люцифер).

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Ода Нобунаґа народився 1534 року (3 року Тенбун) у родині Оди Нобухіде, у родині військового володаря (даймьо) з провінції Оварі (суч. префектура Айті). Нобунаґа був третім сином свого батька, але завдяки тому, що він був первістком народженим від головної дружини, його вважали наступником роду Ода. Саме тому, він був назначений господарем замку Наґоя вже у два роки. Змалечку Нобунаґа любив чудернацькі речі і поводив себе вкрай жахливо, за що отримав прізвисько «великий дурень».

У 1546 році (15-му році Тенбун) він пройшов церемонію повноліття у замку Фуруватарі і отримав ім'я «Ода Сабуро Кадзусаносуке Нобунаґа». Через два роки, за посередництва свого наставника Хірате Масахіде, він одружився із донькою Сайто Досана, володаря сусідньої провінції Міно (суч. префектура Ґіфу). У 1549 році Нобунаґа зустрівся зі своїм тестем у храмі Сьотокудзі, де уклав з ним союз. За переказами, під час цієї зустрічі Сайто Досан був настільки вражений Нобунаґою, що передрік загибель власного роду від рук свого зятя.

1551 року (20 року Тенбун) батько Нобунаґи, Ода Нобухіде, помер. Його син успадкував титул голови роду, але реального впливу на родичів Нобунаґа майже не мав. Багато старійшин та васалів роду відійшли від нього особливо через імідж «дурня», який посилився після чудернацької витівки на похороні батька.

Боротьба за провінцію Оварі[ред.ред. код]

Більшість старшин на чолі з Хаясі Мітікацу та Сібатою Кацуіє перейшли на сторону молодшого брата Нобунаґи, Оди Нобуюкі, у боротьбі за пост голови роду. З іншого боку ряд впливових самураїв, серед яких були Морі Йосінарі, Саса Нарімаса та Кавадзірі Хідетака підтримали Нобунаґу.

Відкрита війна між двома угрупуваннями почалась 1556 року (2 року Кодзі). Цього року загинув тесть і союзник Нобунаґи, Сайто Досан. Вирішивши, що це сприятливий момент для взяття влади, партія Нобуюкі атакувала сили Нобунаґи. Але у битві при Іноу заколотники зазнали поразки. Нобунаґа збирався покінчити із ними, але за заступництва матері помилував свого молодшого брата і його васалів.

Наступного року Нобуюкі вдруге вирішив підняти війська. Проте його долю вирішив один із його полководців — Сібата Кацуіє. Переконавшись у військовій майстерності Нобунаґи у торішній битві, він вирішив перейти на бік законного голови роду Ода і доніс йому про наміри Нобуюкі. Дізнавшись про спроби нового заколоту, Нобунаґа заманив молодшого брата до своєї резиденції і позбавив його життя.

Згодом, у 1559 році (2 році Ейроку), ліквідувавши решту опонентів роду Ода, Нобунаґа закріпив за собою титул голови роду і фактично об'єднав землі провінції Оварі.

Битва при Окехадзама[ред.ред. код]

Місце битви при Окехадзама (місто Тойота в префектурі Айті)

У травні 1560 року (3 року Ейроку), після того як Нобунаґа завершив об'єднання земель провінції Оварі, до його володінь вдерлась 25-тисячна армія Імаґави Йосімото, володаря провінції Суруґа (суч. префектура Сідзуока). Сили Ода чинили опір, але їх загальна кількість не перевищувала 5-тисяч чоловік. Авангард армій ворога під командуванням володаря Мацудайри Мотоясу (пізніше знаного як Токуґава Іеясу) захопив ряд прикордонних фортів.

Під час цієї смертельної небезпеки Нобунаґа зберігав холоднокровність. Отримавши таємне повідомлення про те, що головнокомандувач ворожих армій Імаґава Йосімото зупинився перепочити на пагорбі Окехадзама, він миттєво зібрав усі наявні сили і, під прикриттям раптової зливи, атакував центральний штаб противника. Війська Імаґави не були готові до бою і почали тікати. Вояки Нобунаґи продовжували бити відступаючих. Під час погоні гвардійці Хаторі Сьохейта і Морі Сінсуке здобули голову Імаґави Йосімото. Довідавшись про загибель головнокомандуючого решта військ противника поспіхом відступили до провінції Суруґа. Таким, чином сили Ода здобули блискавичну перемогу, а ім'я Нобунаґи прославилось на цілу «Піднебесну».

Після цієї битви рід Імаґава сильно ослаб. Від нього відкололася провінція Мікава (суч. префектура Айті) на чолі з Токуґава Іеясу. В 1562 році останній уклав союз із Нобунаґою, і розпочав війну з Імаґава, поступово поглинаючі західні володіння колишнього сюзерена. У свою чергу, підписання договору з Іеясу зняло військову напругу у південних землях провінції Оварі і дало можливість Нобуназі зосередитись на війні з родом Сайто, володарем провінції Міно.

Війна за Міно[ред.ред. код]

Приводом до війни між родами Ода і Сайто була загибель Сайто Досана, голови роду Сайто і союзника Нобунаґи. Збираючись передати свої володіння останньому, Досан вступив у конфлікт із своїм сином, Сайто Йосітацу, і був убитий ним у 1556 році. Перед смертю, Досан устиг передати Нобуназі заповіт, у якому офіційно визнавав його своїм спадкоємцем і доручав йому провінцію Міно.

Перші роки війни за Міно були безуспішними. Лише після смерті Сайто Йосітацу у 1561 році (4 році Ейроку), коли його бездарний син Сайто Тацуокі став головою роду і у ворожому стані стався розкол між старійшинами, ситуація змінилася на краще. 1564 року Ода Нобунаґа уклав союз із Адзаї Наґамасою, володарем північних земель провінції Омі (суч. префектура Сіґа), віддавши за нього свою красуню-сестру Оїті. Відтепер рід Сайто мусив вести війну на два фронти.

У 1566 році Нобуназі вдалося заволодіти місцевістю Суномата, яка була ключем для взяття головної резиденції ворога. Окрім цього, зневірившись у своєму сюзерені Сайто Тацуокі, на бік Ода перейшли троє основних генералів противника (Інаба Іттецу, Удзіє Наомото, Андо Морінарі) і головний стратег Такенака Ханбей.

1567 року (10 року Ейроку) Нобунаґа захопив ворожу цитадель, замок Інабаяма, прогнав Сайто Тацуокі, і заволодів Міно. Він переніс свою резиденцію до того замку, перейменувавши його на «Ґіфу». Від часу захоплення провінції Міно, Нобунаґа почав використовувати печатку з написом «тенка фубу» (天下布武 — поширення військової влади у Піднебесній), який став девізом його політики об'єднання Японії.

Похід на Кіото[ред.ред. код]

1565 року (8 року Ейроку) в результаті боротьби за владу між впливовими родами столичного регіону був убитий 13-й керманич сьоґунату Асікаґа — Асікаґа Йосітеру. Убивці, очолювані родиною Мійосі, поставили 14-м сьоґуном свою маріонетку Асікаґу Йосіхіде. Крім цього, задля повного контролю над сьоґунатом, вони вирішили прибрати потенційного претендента на посаду сьоґуна, Асікаґу Йосіакі. Але той, довідавшись про небезпеку утік зі столиці до провінції Етідзен (суч. префектура Фукуй), володінь роду Асакура.

Через те, що голова роду Асакура,Асакура Йосікаґе, попри обіцянки допомогти сьоґуну-біженцю, навіть і не збирався іти походом на столицю, Асікаґа Йосіакі подався у 1568 році до провінції Міно, володінь Нобунаґи.

В свою чергу, Ода Нобунаґа одразу ж погодився допомогти Йосіакі, плануючи поширити свою владу на столицю та околиці. За допомоги сьоґуна, він уклав союз із родом Такеда, агресивним сусідом на сході, і у вересні 1568 року, під приводом визволення Кіото від путчистів, вирушив із величезною армією у похід. Менше ніж за півмісяця Нобунаґа заволодів столицею. Заколотники з роду Мійосі повтікали до провінції Ава (суч. префектура Токусіма). Ті хто намагався опиратися, були знищенні (рід Роккаку). Майже уся знать столичної округи визнала владу Нобунаґи. Асікаґа Йосіакі був назначений 15-м сьоґуном і, на радощах, запропонував Нобуназі посаду свого заступника. Проте Нобунаґа відмовився, не бажаючи пов'язувати себе з владною системою сьоґунату, бо збирався тримати повноту влади у своїх руках. Після походу він повернувся до своєї резиденції у замку Ґіфу.

Прапор Нобунаґи з трьома монетами ейраку цухо (永楽通寶 — «вічне щастя через багатство»)

Рід Мійосі спробував узяти реванш і, у січні 1569 року скориставшись відсутністю Нобунаґи, атакував столичний палац сьоґуна. Однак цей наступ відбили розквартировані у Кіото сили Ода під командуванням Акеті Міцухіде, та війська союзника Адзаї Наґамаси. Із остаточною втратою Мійосі усіх позицій у столичному регіоні, Нобунаґа отримав контроль над одним із найбільших торгових центрів тогочасної Японії — містом Сакаї.

Того ж року Нобунаґа завершив завоювання провінції Ісе (суч. префектура Міє), прийнявши капітуляцію роду Кітабатаке, і поширив свою владу на весь столичний район Кіннай (суч. Кіото, Сіґа, Нара, Міє, Осака).

Анти-Нобунаґівська коаліція[ред.ред. код]

1569 року (12 року Ейроку) Нобунаґа надіслав Йосіакі «палацові положення» із 16 статей, які суттєво обмежували повноваження сьоґуна. Останній визнав ці «положення», але вони поклали початок конфронтації між двома політиками.

У квітні 1570 року (1 року Ґенкі), під приводом покарання Асакури Йосікаге, який відмовив сьоґуну у допомозі звільнити столицю і знехтував наказом з'явитися до туди після її звільнення, Нобунаґа разом із союзницькими силами Токуґави Іеясу розпочав похід до провінції Етідзен. Коли сили Оди і Токуґави вдерлися до ворожої території, Нобунаґа отримав повідомлення про зраду свого союзника і родича Адзаї Наґамаси. Аби не потрапити у лещата військ Асакури та Адзаї, було прийнято рішення негайно відступати до столиці. В ар'єргарді лишилися Кіносіта Хідейосі (пізніше відомий як Тойотомі Хідейосі) та Токуґава Іеясу, які успішно відбили усі атаки противника. Нобуназі вдалось вислизнути з пастки і повернутися до Кіото.

Цей невдалий похід ще більше загострив стосунки між Одою і сьоґуном. Останній одразу ж вислав таємні листи до родів Асакура, Адзаї, Такеда, Морі, Мійосі, а також буддійських монастирів Енрякудзі та Хонґандзі із закликом повалити Нобунаґу. Утворилась «анти-Нобунаґівська коаліція», якою фактично керував Йосіакі. Проте неузгодженість планів членів коаліції та блискавичні дії Нобунаґи по знешкодженню опонентів, стали головними причинами її розвалу.

У серпні 1570 року союзні сили Ода і Токуґава зустрілись у вирішальній битві при Анегава з 13-тисячним військом Адзаї та Асакури. Потужна атака військ противника розбила перші ряди військ Нобунаґи, але тилові удари нанесені загонами Оди і Токуґави змінили хід битви на користь союзників.

Наприкінці літа того ж року, Нобунаґа сунув війська проти сил родини Мійосі, які закріпилися у провінції Сеццу (суч. префектура Осака). Йому довелося вести важкі бої, оскільки противник отримав підтримку з боку монастиря Хонгадзі. Поки Нобунаґа воював у Сеццу, у його тилу розгорнули дії загони буддійських ченців з монастиря Енрякудзі та залишки військ Адзаї і Асакури. Аби остаточно розправитись із ворогами у тилу, Ода відступив із Сеццу і перекинув війська до району їхніх дій. Проте Адзаї та Асакура повтікали за стіни Енрякудзі, і Нобунаґа був змушений витрачати час на облогу. Між тим, голова монастиря Хонґандзі оголосив Нобунаґу «ворогом Закону Будди» і наказав своїм віруючим підняти повстання у Наґасіма (суч. префектура Міє).

У такій ситуації Нобунаґа вирішив задіяти імператорський двір, щоб тимчасово знешкодити противника. За посередництва імператора Оґіматі, він уклав тимчасовий мир з Адзаї та Асакурою.

У червні 1571 року (2 року Ґенкі), накопичивши достатньо сил для подальшої боротьби, Нобунаґа атакував монастир Енрякудзі. Було вирізано близько 3-тисяч монахів, жінок та дітей, а сам монастир спалено дощенту. З падінням Енрякудзі сили Адзаї та Асакури сильно ослабли. Наступного року декілька їхніх генералів переметнулись на бік Нобунаґи.

Відчуваючи загрозу розпаду коаліції, сьоґун звернувся по термінову допомогу до Такеди Сінґена, володаря провінції Кай (суч. префектура Яманасі). Рід Такеда славився своїми самураями на всю Японію, і сьоґун з нетерпінням очікував їх у столиці. Такеда розірвав старий союз із Нобунаґою і вдерся до його східних земель у провінції Міно, а також атакував володіння Токуґави Іеясу у провінціях Тотомі і Мікава (суч. префектура Айті та префектура Сідзуока).

У січні 1573 року війська Такеди Сінґена розбили союзні війська Токуґави і Оди під командуванням Іеясу у битві на полі Мікатагара. Іеясу втратив майже усе військо і ледве утік до своєї резиденції.

Успіхи Такеди на східному фронті підбадьорили внутрішніх ворогів Нобунаґи. Ряд володарів столичного округу на чолі з сьоґуном Асікаґою Йосіакі підняли проти Оди війська. Нобунаґа спробував через імператора владнати стосунки з Йосіакі, але цей план провалився.

Розвал ворожої коаліції[ред.ред. код]

У квітні 1573 року (4 року Ґенкі) на половині шляху до столиці помер від хвороби найнебезпечніший ворог Нобунаґи — Такеда Сінґен. Війська Такеди, втративши лідера, негайно повернулися додому у провінцію Кай, залишивши решту членів «анти-Нобунаґівської коаліції» один-на-один з потужними силами Оди. Нобунаґа скерував свій перший удар по бунтівному сьоґуну. У липні того ж року Ода узяв сьоґунівські замки Нідзьо і Макіносіма, вигнав Йосіакі з Кіото і, тим самим, ліквідував сьоґунат. Аби відзначити цю подію, Нобунаґа звернувся до імператорського двору з проханням змінити девіз правління «Ґенкі» на «Тенсьо» («Небесна правота»). Це прохання було негайно задоволено.

У серпні 1573 року (1 року Тенсьо) Нобунаґа вдерся до володінь роду Асакури, розгромив його війська у битві при Тонедзака і змусив голову роду Асакуру Йосікаге покінчити життя самогубством. Рід Асакура було знищено. Після цього Ода кинув усі сили на родину Адзаї, яка була ліквідована з падінням її цитаделі Одані. За переказами, Нобунаґа зробив із черепів Асакури Йосікаге і Адзаї Наґамаси золоті чаші.

Наприкінці вересня 1573 року Ода вирішив приборкати буддистів, які повстали у Наґасіма. Місяць важких боїв не дав результату. Зазнавши суттєвих втрат Нобунаґа відступив. План знищення повстанців було відкладено на наступний рік.

У листопаді 1573 року, налякані діями Оди старійшини роду Мійосі, власноруч убили свого сюзерена, який збирався виступити проти Нобунаґи, і тим самим поклали кінець існуванню власного роду.

Таким чином, менше ніж за рік, «анти-Нобунаґівська коаліція» була розгромлена.

Штурм повстанців у Наґасіма[ред.ред. код]

З настанням 1574 року (2 року Тенсьо) вірні монастиря Хонґандзі підняли повстання у завойованій Нобунаґою провінції Етідзен, перебили усю новоприбулу адміністрацію і захопили владу у свої руки. З іншого боку, новий голова клану Такеда, Такеда Кацуйорі, збираючись реалізувати плани покійного батька по захопленню столиці, атакував східні володіння Нобунаґи.

Між тим, у березні того ж року Нобунаґу було назначено радником імператора, що сильно підняло його авторитет у країні. Відтепер війна проти Нобунаґи була війною проти імператорського двору. Вплив авторитету імператора між самураями був досить сильним, тому все менше і менше родів відважувались змагатися з Одою.

У липні Нобунаґа повів 30-тисячне військо до бунтівної Наґасіми. Остання розташовувалась на островах гирла лиману, що перетворювало її на природну фортецю. Ода оточив сили повстанців, які заперлися на острівних укріпленнях, плануючи узяти їх змором. Протягом місяця буддисти не переймалися питаннями провізії і відчайдушно боролися проти військ противника, здобувши голови двох братів Нобунаґи. Але з середини серпня, коли забракло харчів, сили повстанців почали згасати. Зазнавши великих втрат, війська Нобунаґи штурмом узяли центральне укріплення — замок Оторі.

Наприкінці вересня більшість буддистів вирішили капітулювали, за умови що їм буде дозволено відступити до монастиря Хонґандзі в Осаці. Нобунаґа прийняв їх пропозицію, але як тільки бунтарі відкрили ворота своїх фортів, самураї Оди кинулися на них і перебили усіх без винятку. У буддистів лишилося лише два укріплення, які відмовилися здаватись. Їх було оточено і спалено разом із захисниками.

Загалом, Нобунаґа знищив близько 20 тисяч буддистів-бунтарів. Методи придушення повстання були жорстокими, але ефективними, відбиваючи охоту багатьох незадоволених піднімати в майбутньому бунти у внутрішніх володіннях Оди.

Від битви при Наґасіно до завоювання Етідзен[ред.ред. код]

Битва при Наґасіно. Аркебузири Нобунаги знищують елітні війська роду Такеда.

У травні 1575 року (3 року Тенсьо) 15-тисячне військо роду Такеда вторглося до володінь союзника Нобунаґи Токуґави Іеясу й оточило замок Наґасіно. Захисники замку добре оборонялися і війська нападника були змушені стояти в облозі. У травні, на допомогу Токуґаві, прибуло 30-тисячне військо Нобунаґи.

29 червня між силами військами Такеди і армією союзників відбулася битва при Наґасіно. Елітна кіннота Такеди була вщент розбита аркебузирами Нобунаґи і Токуґави. Це був перший бій в історії Японії, перемога у якому була здобута вогнепальною зброєю. Рід Такеда втратив багатьох визначних генералів і не зміг відновити свої сили у майбутньому.

У серпні, після битви при Наґасіно, Нобунаґа атакував повсталу провінцію Етідзен. На той час, між бунтівниками стався розкол через зловживання їхніх високопосадовців і частина невдоволених перейшла на бік Нобунаґи. Війська Оди винищили близько 12 тисяч буддистських повстанців, а ще 40 тисяч захопили живцем, яких обернули у рабів і попродавали японським і європейським работоргівцям.

Провінція Етідзен вдруге стала володінням Нобунаґи. Він доручив управління нею одному зі своїх видатних командирів Сібаті Кацуіє.

Друга анти-Нобунаґівська коаліція[ред.ред. код]

У грудні 1575 року (3 року Тенсьо) Нобунаґа передав титул голови роду Ода і замок Ґіфу своєму сину Ода Нобутаді, але залишив за собою усі реальні важелі влади. Для себе Нобунаґа звів новий замок у Адзуті, моделлю для якого була європейська середньовічна фортеця із високою головною баштою донжоном у центрі. Новий замок став символом «нової влади» Нобунаґи.

Тим часом, вигнаний з Кіото екс-сьоґун Йосіакі надіслав до монастиря Хонґандзі, родів Морі, Такеда, Уесуґі й інших заклики повалити режим Оди. Сформувалась так звана «друга-антиНобунаґівська» коаліція.

На початку 1576 року проти Нобунаґи повстав Хатано Хідехару, володар провінції Тамба (частина суч. префектур Кіото та Хього). Кампанія проти нього велася генералами Оди, але завершилася невдало.

Окрім цього, монастир Хонґандзі також розпочав наступ. Монахи розбили сили Оди, які тримали їх у облозі, і, загнавши противника у сусідні форти, оточили їх. Аби врятувати ситуацію, Нобунаґа особисто з'явився із загонами самураїв у районі Осаки. У запеклому бою при Теннодзі він був поранений кулею у стегно, але його особиста присутність підбадьорила війська і вони спромоглися загнати буддистів назад до монастиря та поновити облогу. Втім її ланцюг був прорваний з моря силами роду Морі, які вщент розбили флот Ода у битві біля річки Кіцукава, і доставили до Хонґандзі продовольство та нову зброю.

Також у північних кордонів володінь Нобунаґи почав активні дії «північний тигр» з провінції Етіґо (суч. префектура Ніїґата) — Уесуґі Кенсін.

Нобунаґа вирішив нейтралізувати спочатку найближчого ворога — буддистів з Хонґандзі. Він розбив їхніх союзників, місцеву знать з півночі провінції Кії (суч. префектура Вакаяма), і зміг остаточно блокувати ворожий монастир з суходолу.

Проти Уесуґі він вислав армію під керівництвом Сібати Кацуіє, яка втім зазнала поразки. Підбадьорені перемогою Кенсіна, у внутрішніх володіннях Оди повстали антиНобунаґівськи сили на чолі з Мацунагою Хісахіде. Цей бунт вдалося швидко ліквідувати, але поразка від Уесуґі посилила позиції Хонґандзі, родів Морі і Хатано. Ода залишався оточений колом ворогів.

Однак Нобуназі знову надзвичайно поталанило. У березні 1578 року помер від хвороби Уесуґі Кенсін і армія Сібати взяла реванш, захопивши провінцію Ното (суч. префектура Ісікава). У листопаді того ж року закуті у залізо кораблі Оди розбили флотилію Морі і встановили блокаду монастиря Хонґандзі з моря. Крім цього, у 1579 генерал Акеті Міцухіде, спромігся завоювати усі володіння родини Хатано. Того ж року, завдяки винахідливості Хасіба Хідейосі на бік Нобунаґи перейшов рід Укіта, давнішній союзник родини Морі, а бунтівні володарі Аракі та Бессьо були розбиті. «Анти-нобунаґівська коаліція» фактично розпалася.

Ода розділив свої армії на ряд фронтів. Завоювання північних провінції він доручив Сібаті Кацуіє, а війну з ослабленою родиною Такеда поклав на плечі Такігава Кадзумаса і Токуґави Іеясу. Наглядати за спокоєм у володіннях столичного регіону було призначено Акеті Міцухіде. За кампанію проти родини Морі відповідав Хасіба Хідейосі, а облогою монастиря Хонґандзі керував Сакума Нобуморі. Втихомирення острова Шікоку мусили провадити Ніва Нагіхіде та Ода Нобутака.

У 1580 році, за втручання імператора, монахи Хонгадзі капітулювали і полишили Осацькі укріплення, перебравшись до провінції Кії. Нобуназі вдалось нейтралізувати свого найзапеклішого ворога.

У 1581 році сили Оди вдерлися до провінції Іґа (суч. префектура Міє), одного з головних центрів диверсантів-ніндзя, які довгий час обслуговували ворогів Нобунаґи. З величезними зусиллями 60-тисячне здійснило «зачистку» краю, винищивши поголовно всіх мешканців і поруйнувавши усі будівлі.

У березні 1582 року було покінчено із родом Такеда. До рук Нобунаґи перейшли провінції Кодзуке (суч. префектура Ґунма), Сінано (суч. префектура Наґано) та Кай.

Інцидент у храмі Хоннодзі[ред.ред. код]

29 травня 1582 року (10 року Тенсьо), для підготовки кампанії проти роду Морі, Нобунаґа зупинився у Кіото у храмі Хоннодзі. Він збирався особисто очолити війська, частина яких вже вела затяжні бої з противником. На допомогу їм було вислано сили генерала Акеті Міцухіде.

Вночі, 2 червня, вислані на допомогу війська, замість того щоб виступити на фронт, прибули до Кіото і оточили храм Хоннодзі, в якому перебував Нобунаґа із сотнею почту. Солдати Акеті Міцухіде штурмували храм, який невдовзі загорівся. Усі, хто був у ньому, включаючи Нобунаґу, загинули. Втім, вороги так і не змогли знайти тіла Оди.

Існує декілька наукових гіпотез, які роз'яснюють причини, що побудили Акеті Міцухіде повстати проти свого сюзерена. За найаргументованішою гіпотезею, Акеті, будучи відомим генералом Нобунаґи, зазнавав від нього побоїв та утисків. Ода не переймався японською старовиною і традиціями, які шанував Міцухіде. Намагання Нобунаґи підкорити своїй владі імператора, ліквідація сьоґунату, і, що найголовніше, позбавлення Акеті усіх його земель, змусили останнього виступити проти деспота-сюзерена. Тобто, вважається, що Акеті убив Нобунаґу керуючись особистими мотивами.

За іншими припущеннями, Акеті був лише знаряддям у руках замовників, які дуже хотіли відправити Нобунаґу на той світ. Серед них називають імператора, екс-сьоґуна та наступників Нобунаґи — Тойотомі Хідейосі та Токуґаву Іеясу.

Хронологія[ред.ред. код]

Дата
Подія
1534 Народження Ода Нобунаґи у провінції Оварі (суч. префектура Айті).
1549 Одруження Нобунаґи з донькою сусіднього володаря Сайто Досана
з провінції провінція Міно. Союз з Міно (суч. префектура Ґіфу)
1551 Смерть батька Оди Нобухіде.
1556 Смерть Сайто Досана. Початок війни за провінцію Міно.
1557 Вбивство брата-заколотника Ода Нобуюкі. Захоплення половини провінції Оварі
1559 Об'єднання провінції Оварі
1560 Війна з родом Імаґава. Битва при Окехадзама.
1562 Союз із Токуґавою Іеясу проти роду Імаґава.
1564 Союз із Адзаї Наґамасою проти роду Сайто.
1567 Завоювання провінції Міно. Початок використання печатки «тенка фубу» .
1568 Підтримка сьоґуна Асікаґи Йосіакі. Похід на Кіото.
1570 Утворення першої анти-нобунаґівської коаліції. Битва при Анегава.
1571 Спалення монастиря Енрякудзі.
1572 Поразка союзних військ Токуґави і Оди у битві при Мікатагахара.
1573 Ліквідація сьоґунату, родів Адзаї та Асакура.
1574 Придушення повстанців у Наґасіма
1575 Битва при Наґасіно. Винищення повстанців у провінції Етідзен (суч. префектура Фукуй).
1576 Утворення другої анти-нобунаґівської коаліції. Бій при Теннодзі.
1579 Завоювання провінції Тамба (суч. префектура Кіото) силами Акеті Міцухіде.
1580 Капітуляція монастиря Хонґандзі.
1581 Винищення оплоту ворожих ніндзя з провінції Іґа (суч. префектура Міє).
1582 Знищення роду Такеда. Загибель Нобунаґи у храмі Хоннодзі.
Попередник: Mon-Oda.png
Голова роду Ода
15511577
Наступник:
Ода Нобухіде Ода Нобутада

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і література[ред.ред. код]

  • Ода Нобунаґа // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • 太田 牛一『信長公記』 桑田 忠親校注 新人物往来社; 新訂版 1997 ASIN 4404024932 ISBN 4-404-02493-2
  • Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. – К.: Дух і Літера, 2013. – 960 с. з іл. ISBN 978-966-378-293-5
  • Коваленко О. О. Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009. — № 2 — с.10-19.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с.

Посилання[ред.ред. код]