Оскар Кокошка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оскар Кокошка
Підпис О.Кокошки

Оскар Кокошка (1 березня 1886 — 22 лютого 1980) — відомий австрійський художник-експресіоніст, скульптор, графік і театральний декоратор, засновник особливого "психологічного" портретного стилю. Професор Дрезденської академії мистецтв (1919 рік). Драматург та поет, автор гротескних драм "Сфінкс й лякало", "Вбивця — надія жінок", збірки віршів "Мріючі хлопчики", п'єси "Каменський", книги "Моє життя".

Життєпис[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Оскар народився у містечку Пьохларн на Дунаї (Австрія) у родині спадкового золотаря з Праги та його дружини-австрійки, доньки лісника. Незабаром сім'я переїздить до Відня.

В дитинстві він мало займався малюванням, мистецтво його зовсім не приваблювало. Він більше уваги приділяв хімії. Але вичтель малювання зауважив здібності Оскара й рекомендував його для вступу до Віденської школи мистецтв і ремесел. Кокошка почав займатися тут з 1905 року. Однак під час навчання (1905—1909 роки) він не ставився серйозно до занять.

З 1907 року Оскар стає співробітником "Віденських майстерень", які були засновані Й. Хоффманом. Вони об'єднували художників й ремісників. Головним заняттям Оскара у цей час було малювання поштових листівок та віньєток. В цей період з'явився характерний авторський підпис Кокошки - в подальшому він будет підписуватися саме так.

На деякий час творчі пошуки привели Оскара до літератури. Виконуючи замовлення на ілюстрування дітячої книги, Оскар сам написав текст у віршах та оформив видання у стилі модерн вісьмома кольоровими літографіями. У 1908 році він випустив збірку віршів "Мріючі хлопчики". Крім цього, написав дві віршовані п'єси - "Вбивця - надія жінок" та "Сфінкс й лякало", що поклали початок експресіоністському театру у Німеччині.

Експерементував Кокошка і у живописі. Під впливом Ромако й Густава Клімта він зображує на своїх картинах оголених дівчат. Ці роботи були виставлені у 1908 році на експозиції у Відні серед картин інших авангардистів — послідовників Клімта. Роботи Оскра критика сприйняла погано, в результаті його виключили зі Школи мистецтв та ремесел.

У 1910 році навколо Оскара Кокошки вибухнув скандал. В невеличкому театрі просто неба поставили його нетрадиційні п'єси, що викликало обурення критиків й глядачів. В наслідок цього матеріальний стан митця погіршився.

У скрутную хвилину йому допоміг архітектор-модерніст Адольф Лос, який ввів Кокошку до артистичного кола, надав йому замовлення на портрети. Своїх персонажів Кокошка зображував з вельми виразною мімкою та "кажучими обличчями", а їх руки непропорційно великими. Художник працював тоді м'якими тональними фарбами без різких контрастів ("Ганс Титце й Еріка Титце-Конрат", 1909 рік). Він не намагався досягнути зовнішньої схожості, а більше турбувався щодо передачі характерних рис.

У 1909 році Кокошка мандрував разом з Лоосом по Швецарії. Тут він вперше починає малювати пейзажі. У 1910 році Оскар їде до Берліна, де власник і головний редактор журналу "Der Sturm" наймає його художником-оформлювачем обкладинки видання. Малюнки Кокошки використовуються практично для кожного номера.

Розвиток творчості та подальше життя[ред.ред. код]

1911 рік став найважливішим у житті Оскара Кокошки. Він повертається до Відня. Створює картини на біблійні теми "Вихід з Єгипту" (1911-1912 роки), "Розп'яття (Голгофа)" (1912 рік). У Школі мистецтв та ремесел Кокошка отримує посаду помічника вчителя. У містечку Пьохларн проходить його персональна виставка. На урочистому відкритті її був присутній спадкоємець Австрійського трону ерцгерцог Франц Фердинанд. Щоправда йому не сподобалися роботи Кокошки. "Автору потрібно було б переломати кістки", - заявив Франц Фердинанд.

В цей час закручується любовний роман між Оскаром Кокошкою та Альмою Малер (вдовою композитора Густава Малера). Любов надихає Оскара на створення таких робіт, як "Автопортрет з Альмою Малер" (1912 рік), "Шквал" (1914 рік). Водночас австрійський уряд фактично забороняє художнику викладати.

У 1913 році Кокошка їде до Італії, де знайомиться з венеціанським живописом. Побачене коректує напрямок його пошуків у мистецтві - він все більше прагне до динамізму ("Наречена вітра", 1914 рік).

З початком Першої Світової війни Кокошка уходить на фронт добровольцем. Він стає лейтенантом елітного драгунського полку. На початку 1915 року у Галичині Оскара було тяжко поранено. Альма Малер уходить від нього. Все це викликає у Оскара Кокошки тяжку депресію. Художник переїздить до Дрездена на лікування.

Міжвоєний період[ред.ред. код]

У 1919 році Кокошку призначають професором Дрезденської академії мистецтв. Він відкриває власну студію, викладає вільний живопис та працює над літографіями ("Дама у блакитному", 1919 рік). Позитивна репутація Кокошки закріплюється, його п'єсу "Вбивця - надія жінок" перекладено на музику, він бере участь у виставці у Венеції (1922 рік). Але вже у 1924 році Кокошка залишає свою посаду у Дрезденській академії мистецтв й відправляється у мандри. Він відвідує Північну Африку, Туреччину, Палестину, європейські країни. В цей період улюбленою темою стає пейзаж - "Ринок у Тунісі, 1928-1929 роки, "Карлов міст у Празі", 1934 рік. Для його пейзажів характерна м'яка, легка імпресіоністська манера.

1931 рік приніс Кокошці велики успіх. Його картини виставляються у Kunsthalle у Манхеймі, паризькій галереї Жоржа Пті. У 1931-1934 роках Оскар Кокошка живе у Відні. Але тут фінансові справи погіршуються. Він знову впадає у депресію. Після смерті матері він переїздить до Праги, де приймає чеське громадянство і з 1934 по 1938 роки живе там. У Празі Кокошка знайомиться з Ольгою Павловською, яка у 1941 році стає його дружиною. Стає небезпечно з приходом до влади у сусідніх державах Австрії та Німеччині фашистів. Тому він відправляється до Англії (у 1939 році), але британське громадянство приймає лише у 1947 році.

Останній період життя[ред.ред. код]

Під час війни Кокошка разом з дружиною сильно бідували - в Англії його не знали, замовлень не було, до того ж йшла війна. Після закінчення війни, у 1945 році, у Відні відбулася виставка робіт О.Кокошки, Клімта та Шиле, а у 1948 році - масштабна виставка творів Оскара Кокошки в Kunsthalle у Берні. У 1952 році на бієнале у Венеції для його картин надали цілу залу.

У 1953 році художник переїздить до містечка Вільньов, що на Женевському озері. Тут в його творчості з'являються композиції на класичні сюжети ("Фермопіли", 1954 рік)., які були відмічені ліризмом та декоративністю автрійського бароко.

В цей же час він багато працює в якості декоратора та літографа. Він створив костюми та композиції до "Балу-максараду" Д.Верді (1953 рік), виконав серії літографій: "Король Лір" (1963 рік), "Одісея" (1963-1965 роки), "Троянці" (1971-1972 роки), також Кокошка створює монументальну мозаїку у соборі Святого Миколи у Гамбурзі.

У 1971 році у Мюнхені виходить його автобіографічна книга "Моє життя". Незабаром у мюнхенському Домі мистецтв відкрилася експозиція його портретів 1907-1970 років.

Помер Оскар Кокошка 22 лютого 1980 року у шпиталі в Монтрьо (Швейцарія).

Джерела[ред.ред. код]

  • Alfred Weidinger: Oskar Kokoschka. Träumender Knabe - Enfant terrible, 1906-1922. Hg. Agnes Husslein-Arco, Alfred Weidinger. Belvedere, Wien 2008, ISBN 978-3-901508-37-0

Див. також[ред.ред. код]