Експресіонізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.
Визначальні риси експресіонізму: • зацікавленість глибинними психічними процесами; • заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; • оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; • суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
В літературі український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового(зокрема твір "Я (Романтика)"), І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.
[ред.] Дивись також
 |
Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
