Печенізька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Печенізька мова — мертва тюркська мова, якою розмовляли печеніги на півдні України і на Балканах. Останній мовець помер приблизно в XII-XIII століттях.

Класифікація печенізької мови усередині тюркських мов ускладнена крайньою мізерністю мовного матеріалу, що залишився від нього. На основі непрямих даних (згадка Махмуда Кашгарі і Рашида ад-Діна про приналежність печенігів до племінного об'єднання огузів) відмічає схожі риси печенізької мови і мов булгар і сувар: скорочення кінця слова (втрата g ); наявність z в середині і кінці слова замість d і j інших тюркських діалектів; наявність дієприкметника на -asy,[1] припускаючи навіть, що він частково ліг в основу гагаузької мови.

В той же час деякі вважають печенігів частиною кипчацького племінного союзу (і деякі мовні особливості це підтверджують, а саме: зміна g>j>0 и g>w в середині и кінці складу; зміна а>ä під дією наступних j и č; звуження ä>e и e>í в першому складі; невизначеність розподілу губних голосних в першому складі) і тому відносять їх мову до кипчацьких.


Посилання[ред.ред. код]

  1. Баскаков, Н. А. Тюрские языки, Москва 1960, с. 126-131