Кипчацькі мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Map-Kypchak Language World.png

Кипчацькі мови - мови, що входять до тюркської підгрупи алтайської мовної спільності, або алтайської сім'ї мов. У цю сім'ю входять також монгольські, тунгусо-маньчжурські, корейська мови. Тюркські, монгольські і тунгусо-маньчжурські мови складають одну підгрупу (власне алтайські мови), а корейська – іншу.

Поволзько-кипчацка спільність визнається не всіма вченими, існує альтернативна точка зору, відповідно до якої, татарська мова є половецько-кипчацькою, а башкирська — ногайсько-кипчацькою (саме така точка зору сформульована у книзі «Порівняльно-історична граматика тюркських мов. Регіональні реконструкції» за редакцією Е. Р. Тенішева).

Половецько-кипчацька підгрупа поділяється низкою дослідників на дві підгрупи, в першу з яких входять караїмська і кримськотатарська мови разом з усіма етнолектами, а в другу решта (кумицька, карачаєво-балкарська і вимерлі вірмено-кипчацька і мамлюксько-кипчацька)[1][2].

Також як кипчацькі розглядаються киргизько-кипчацькі мови - південноалтайська, фергансько-кипчацька і киргизька мови. Традиційно об'єднуються перш за все з ногайськими, але це вже в плані глоттохронологіі помилково: киргизько-кипчацький мовний тип сформувався раніше поділу залишившигося кипчацького ареалу на поволзький, половецький і ногайський ареали, ногайський мовний тип, навпаки, є пізнішим з кипчацьких.

Давньокиргизька (єнісейсько-киргизька) мова належала до хакасько-алтайської групі східної гілки тюркських мов, фахівці, що виводять киргизько-кипчацьку групу з давньокиргизскої, дотримуються точки зору, відповідно в процесі асиміляції сучасні киргизько-кипчацькі мови придбали чимало рис (лексичних і граматичних) сусідньої казахської мови, що і дає підставу сучасним лінгвістам зараховувати ці мови до кипчацьких.

Кипчацькі мови поширені по всій Росії від Балтики і Причорномор'я до Кавказу та Уралу аж до Сибіру, а також у Казахстані, Киргизії, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані. Чисельність мовців перевищує двадцять мільйонів.


Мовні особливості[ред.ред. код]

Кипчацькі мови мають низку особливостей, через які лінгвісти класифікують їх сукупно. Деякі з цих особливостей є спільними з іншими тюркськими мови, інші є унікальними (серед кипчацьких мов).

Загальні риси[ред.ред. код]

  • Зміна прототюркского *d на /j/ (*hadaq > ajaq «ступня»)
  • Втрата первинної *h звук (зберігся тільки в халаджський мові. Див. попередній приклад).

Унікальні риси[ред.ред. код]

  • Екстенсивне сингармонізм (наприклад, olor — olar «них») [ред]
  • Часта асибіляція першого звуку */j/ (* jetti > ʒetti «Сім»)
  • Дифтонги в останньому складі * /ɡ/ й * /b/ (* taɡ > taw «гора», * sub > suw)

Групи кипчацьких мов[ред.ред. код]

Кипчацько-половецькі мови[ред.ред. код]

Кримськотатарська і урумська мова займають проміжне положення між кипчацькими і огузькими мовами (ряд діалектів є кипчацько-половецькими, ряд - огузькими за походженням, літературна норма має змішаний характер);

Кипчацько-ногайські мови[ред.ред. код]

Докладніше: Ногайські мови

Киргизсько-кипчацькі мови[ред.ред. код]

Кипчацько-булгарські мови[ред.ред. код]

Дивись також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]