Рибалевський Дмитро Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рибалевський Дмитро Олексійович
Народився 29 травня 1983(1983-05-29) (40 років)
Діяльність актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Нагороди
Заслужений артист України

Дмитро Олексійович Рибалевський (нар. 29 травня 1983) — український актор театру і кіно. Заслужений артист України (2017).[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Дмитро Рибалевський народився 29 травня 1983 року.

У 2005 закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.

Театр[ред. | ред. код]

У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну — шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодий актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» — вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса[2][3].

Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, — незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську[2][4][5].

За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова — виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичніших акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня»[6][7]. У 2020 році актор втілює образи Михайла Гурмана у виставі «Украдене щастя» та Стенлі у «Трамваї „Бажання“».

Кінематограф[ред. | ред. код]

У кінематографі зайняв позицію не пропонувати себе на кастингах. На знімальний майданчик потрапляє за запрошенням тих, хто бачив його театральні роботи. Відпочатку відмовляється від ролей бандитів, міліціонерів з причин того, що подібні персонажі зазвичай позбавлені власної історії та експлуатують лише їх візуальні штампи. Виключення — роль в арт-хаусній стрічці Валентина Васяновича, де наркоман Рибалевського — комічний герой із власною історією.

Серед інших робіт — роль у ганстерській кримінальній комедії Любомира Левицкого «Ломбард», яку почали знімати 2008-го, а завершили тільки 2012-го з причин економічної кризи; російський «дембель» у фільмі про другу чеченську війну оскароносного режисера Мішеля Хазанавічуса «Пошук»; Василь в історічній екранізації балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини» — фільм «Толока» режисера Михайла Іллєнка тощо[8].

Родина[ред. | ред. код]

Дмитро — член акторської династії. Жінка — Анастасія Чумаченко і тесть Анатолій Чумаченко — актори Національного драматичного театру ім. Івана Франка.

Виховує чотирьох дітей — Марго, Марк, Марта, Макар[8].

Живе і працює в Києві.

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка[ред. | ред. код]

В театрі ім. Івана Франка зіграв понад 25 ролей:[9]

Як на мене, слід вважати якщо й не великим відкриттям, то бодай хорошими заявками на майбутнє роботи молодих франківців у дуже важкому (енергетично й фізично) спектаклі Лінаса Зайкаускаса «Кавказьке крейдяне коло» за Брехтом. Дмитро Рибалевський і Анастасія Добриніна працюють з якоюсь жертовною самовіддачею, мов на останньому диханні… Сам матеріал справді нині важкопідйомний, а режисерська аплікація, мабуть, не для новачків, а для досвідчених артистів із серйозним творчим і життєвим досвідом. Але актори витримують, не ламаються, молодці.

Катерина КОНСТАНТИНОВА, г-та «Дзеркало тижня» №49 від 21 грудня 2007[10]

Ну, а Полоній, зіграний Дмитром Рибалевським підкреслено інтимно й масштабно, — цинік і звідник з мобільним телефоном та перев'язаним оком. Це узагальнений образ якогось пірата Карибського моря та всюдисущого Люцифера-запліднювача. Гнучкого, підступного та млосно-настирливого. Його пританцьовуючий Люцифер — майстер демонічних інтриг. Ніхто не здивується, коли добра половина дітей у данському королівстві з'явилася на світ завдяки зусиллям конкретного чорта.

Олег ВЕРГЕЛІС, г-та «Дзеркало тижня» №5 від 10 лютого 2017 року[11]

Інші театри[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Нагороди і визнання[ред. | ред. код]

Конкурси, премії та фестивалі[ред. | ред. код]

Рік Премія Номінація Вистава Результат
2017
«Мельпомена Таврії» (м. Херсон)[34]
Найкраща чоловіча роль
Андрій Васильович у виставі «Слава Героям» (Театр «Золоті ворота» (Київ) та Франківський драмтеатр)
 Перемога
2019
березень
Театральная премія «Київська пектораль» (м. Київ)[35]
За краще виконання чоловічої ролі
Кай Марцій (Коріолан) у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
 Номінація
2019
27 березня
IV театральна премія «Дзеркало сцени»
(газета «Дзеркало тижня» м. Київ)[7]
Акторська харизма
За ролі у виставах «Ідіот», «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
 Номінація
2019
VIII Міжнародна премія театральної академії (м. Ціндао, Китай)[36]
Краще виконавця головної чоловічої ролі
За роль Коріолана у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
 Перемога
2019
30 листопада
II Всеукраїнська театральна фестиваль-премія GRA[37]
Найкраща чоловіча роль
За роль Коріолана у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
 Перемога

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 10/2017 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України
  2. ↑ а б Театральні сезони Дмитро Рибалевський Тамара Трунова 2017
  3. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (8 червня 2020). Риба-Меч. Штрихи до портрета актора Дмитра Рибалевського (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 8 червня 2020.
  4. ↑ Катерина ПЕШКО (12 серпня 2016). Режисер Стас Жирков: У Києві багато театрів працюють російською мовою. Це проблема (укр.). Главком. Процитовано 21 квітня 2019.
  5. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (24 квітня 2016). Препарована «Слава героям» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
  6. ↑ Назвали номінантів на театральну премію «Київська пектораль»
  7. ↑ а б Олег ВЕРГЕЛІС (11 січня 2019). Акторська харизма у «Дзеркалі сцени»-2019 (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
  8. ↑ а б Леся ТУГАЙ (25 лютого 2016). З публікою — на ти (укр.). Репортер. Процитовано 21 квітня 2018.
  9. ↑ Дмитро Рибалевський на сайті театру І. Франка
  10. ↑ Катерина КОНСТАНТИНОВА (21 грудня 2007). Обережно, двері відчиняються. Як 2007-й обновив сферу прекрасного (укр.). Дзеркало тижня. Процитовано 22 квітня 2019.
  11. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (10 лютого 2017). Скажений Гамлет (укр.). Дзеркало тижня. Процитовано 21 квітня 2019.
  12. ↑ Олена ВАРВАРИЧ (11 квітня 2007). У брехтівському «крейдяному колі»… (укр.). «День» №61. Процитовано 22 квітня 2019.
  13. ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (23 лютого 2011). Дорогою до «Голгофи» (укр.). Україна молода. Процитовано 21 квітня 2019.
  14. ↑ а б Людмила ОЛТАРЖЕВСКАЯ (19 апреля 2012). Чорно-білий Винниченко з соціальним підтекстом (укр.). Україна молода. Процитовано 21 квітня 2019.
  15. ↑ Ганна ВЕСЕЛОВСЬКА (13 січня 2011). Іван Сірко вчора, сьогодні та завтра… У репертуарі франківців з’явилась вистава про легендарного героя XVII століття (укр.). «День» №3. Процитовано 22 квітня 2019.
  16. ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (7 вересня 2011). Секрети головної сцени. 8 вересня Національний театр ім. І. Франка розпочне свій 92-й сезон (укр.). «День» №158. Процитовано 22 квітня 2019.
  17. ↑ Ольга ДОНІК, Віталій ЖЕЖЕРА (3 травня 2016). Війні не буде кінця. Бо вона – єдине, що зосталось справжнього поміж безкінечної брехні (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 22 квітня 2019.
  18. ↑ «Три товариші» в Театрі імені Івана Франка
  19. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (20 серпня 2018). «Ідіот» Національної драми. Частина 3. Сценографія та акторські роботи (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
  20. ↑ Іван БАБЕНКО (5 липня 2018). За що ми любимо Одинокого? (укр.). «День». Процитовано 22 квітня 2019.
  21. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (13 січня 2019). «Коріолан» — франківський маніфест Богомазова (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
  22. ↑ Олексій КУЖЕЛЬНИЙ (22 січня 2019). Труна й трибуна – два в одному (укр.). «День» №10. Процитовано 22 квітня 2019.
  23. ↑ MITEM Krónika IX. «Sok Coriolanus van manapság Ukrajnában»" — álló taps jutalmazta a kijevi nemzeti színház Shakespeare-előadását (угор.)
  24. ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). Усе буде файно. ТОП-10 культурних подій 2019-го (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
  25. ↑ Своє 100-річчя Театр Франка відзначить вісьмома прем’єрами та міжнародним фестивалем
  26. ↑ Іван БАБЕНКО, Тетяна ПОЛІЩУК (3 липня 2020). Соціальна дистанція як... художній засіб. Столичні франківці представили «Украдене щастя» — першу прем’єру після послаблення карантину (укр.). «День». Процитовано 16 липня 2020.
  27. ↑ Нова британська драма: Легені — Орест Пастух
  28. ↑ Театр «Золоті ворота» «Слава героям!». Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 21 квітня 2019.
  29. ↑ Відбулася прем'єра вистави «Слава героям». Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 21 квітня 2019.
  30. ↑ Анжела ВЕЛИЧКО (2 листопада 2016). Ілюзія життя. Історія про кохання, обман, образу та надію від Стаса Жиркова. Театральний блог (укр.). Новое Время. Процитовано 21 квітня 2019.
  31. ↑ Ольга СУРОВСЬКА (4 лютого 2017). У Франківську відбулася прем’єра опери жахів «Гамлет» (укр.). Репортер. Процитовано 21 квітня 2019.
  32. ↑ Соціальний ролик «Спогади» | Social advert «MEMORIES»
  33. ↑ Анастасия СОХАЧ (22 серпня 2020). Рецензія на фільм «Толока» (укр.). ITC.ua. Процитовано 19 вересня 2020.
  34. ↑ Алла ПІДЛУЖНА (31 травня 2017). Театр і виклики часу. Фестиваль «Мельпомена Таврії-2017» назвав кращих із кращих (укр.). «День» №92. Процитовано 22 квітня 2019.
  35. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (30 березня 2019). «Київська Пектораль» 2018. Номінанти і лауреати (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
  36. ↑ Третій дзвінок. Театральний клуб з Наталею Грабченко. Вистава Театру ім. І.Франка за В.Шекспіром «Коріолан» отримала одразу чотири нагороди VIII Міжнародної Театральної Премії Академії Драми (Акт Авард, м. Циндао, Китай)! В студії актори-переможці: Олексій Богданович, Дмитро Рибалевський, Олександр Рудинський
  37. ↑ Підсумки II Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рибалевський_Дмитро_Олексійович&oldid=41175223