Івано-Франківськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Івано-Франківськ
Ivano-Frankivsk Coat of Arms.png Ivano-Frankivsk Flag.png
Герб Івано-Франківська Прапор Івано-Франківська
Історичний центр Івано-Франківська
Історичний центр Івано-Франківська
Івано-Франківськ на мапі України
Івано-Франківськ на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Івано-Франківська міська рада
Код КОАТУУ 2610100000
Засноване 1662
Магдебурзьке право 1662
Статус міста з 1662 року
Населення  227 030 (01.01.2014) [1]
Площа 83,73[2] км² [3]
Густота населення 2711 осіб/км²
Поштові індекси 76000-76490
Телефонний код +380-342
Координати 48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д. / 48.92278° пн. ш. 24.71056° сх. д. / 48.92278; 24.71056Координати: 48°55′22″ пн. ш. 24°42′38″ сх. д. / 48.92278° пн. ш. 24.71056° сх. д. / 48.92278; 24.71056
Висота над рівнем моря 260 м
Водойма річки Бистриця Надвірнянська, Бистриця Солотвинська
День міста 7 травня
Відстань
Найближча залізнична станція Івано-Франківськ
До Києва
 - фізична 453 км
 - залізницею 716 км
 - автошляхами 552 км
Міська влада
Адреса 76004, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська обл., +38(0342)55-65-15
Веб-сторінка Івано-Франківська міська рада, виконком Івано-Франківської міськради
Міський голова Віктор Анушкевичус

Іва́но-Франкі́вськ (МФА: Аудіо [iˈβ̞ɑno frɑnˈkifsʲk]опис файлу) (раніше — Станиславів, Станіслав[4]) — обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів (пол. Stanisławów), з 1772 до 1918 року — Станіслав (нім. Stanislau). З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради перебуває 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Крихівці, Микитинці, Угорники, Хриплин.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний. Середня температура: січня — −5 °C. квітня — +12 °C. Липня — +19 °C. жовтня — +2 °C.

Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Сер. висока °CF) −3 (31) −1 (33) 6 (43) 12 (54) 18 (65) 20 (69) 22 (72) 22 (72) 18 (66) 12 (55) 5 (42) 1 (35) 11 (53)
Сер. низька °C (°F) −6 (20) −6 (21) −1 (29) 3 (38) 8 (47) 11 (53) 13 (56) 12 (54) 9 (49) 3 (39) 4 (31) 4 (24) 3 (39)
Джерело: Weatherbase[5]

Населення[ред.ред. код]

Кількість населення[ред.ред. код]

Станом на 1 лютого 2013 р. у м. Івано-Франківську та селах, підпорядкованих міськраді, за оцінкою, проживало 243,9 тис. осіб, у тому числі в обласному центрі — 226,1 тис., в сільській місцевості — 17,8 тис. осіб. Кількість жителів з початку року збільшилась на 91 особу. Такі зміни відбулись за рахунок природного приросту на 441 особу, водночас, спостерігалося міграційне скорочення населення на 350 осіб.[6].

Динаміка чисельності населення Івано-Франківська[7][8][9][10]
  1732 1792 1801 1849 1880 1914 1921 1931 1959 1970 1979 1989 2001 2008 2013
Населення міста 3 300 5 448 6 192 10 864 18 626 64 000 51 391 60 256 66 456 104 971 149 747 214 021 218 359 222 538 226 018
Населення міськради 104 971 149 747 229 272 233 418 238 273 243 700

Національний склад[ред.ред. код]

За національним складом довгий час переважним населенням було єврейське та польське.

Національний склад населення в 1732–1921[7] та 1989–2001 рр.[8][11]
Національність 1732 1793 1869 1880 1900 1910 1921 Національність 1959 1970 1979 1989 2001[12]
Українці 1 518 2 526 2 236 2 794 4 606 5 624 8 441 Українці 43 858 76 474 114 500 169 795 212 577
Поляки 4 221 5 584 8 334 9 065 21 581 Поляки 1 958 1 459 1 256 1 060 653
Вірмени 333 510 55 90 58 -- -- Росіяни 16 892 22 313 26 694 35 015 13 876
Німці -- -- -- 135 149 -- 1 076 Білоруси 628 1 236 1 056 1 683 633
Євреї 1 420 2 412 8 088 10 023 13 826 15 161 20 208 Євреї 2 136 2 237 1 778 1 406 256
Чехи -- -- -- -- 39 -- 11 Інші 984 1 252 1 309 2 273 1 263
Інші -- -- 186 -- -- -- 74
1869 1880 1900 1910 1921 1959 1970 1979 1989 2001
українці  14,9%  14,9%  17,1%  18,4%  16,4%  66,0%  72,9%  78,1%  80,4%  81,6%[12] 92,2%[12]
поляки  28,1%  29,9%  30,9%  29,7%  42,0%  2,9%  1,4%  0,9%  0,5%  0,5%[12]  0,3%[12]
євреї  53,9%  53,6%  51,2%  49,7%  39,3%  3,2%  2,1%  1,2%  0,7% 0,6%[12]  0,1%[12]
росіяни  25,4%  21,3%  18,2%  16,6%  15,6%[12]  6,0%[12]
білоруси  0,9%  1,2%  0,7%  0,8%  0,8%[12]  0,3%[12]

У XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами.[7]

Зміна кількості євреїв у населенні Івано-Франківська[13][8]

Мовний склад[ред.ред. код]

Рідна мова населення Івано-Франківська у 1959–2001 р. за даними переписів населення[11]

   1959  1970  1979  1989  2001
українська   42 003   73 938   110 799   165 533   213 502
російська   21 047   27 440   32 765   41 244   14 701
інша   3 406   3 593   3 029   4 455   2 240
всього   66 456   104 971   146 593   211 232   230 443
   1959  1970  1979  1989  2001
українська   63,2%   70,4%   75,6%   78,4%   92,6%
російська   31,7%   26,1%   22,4%   19,5%   6,4%
інша   5,1%   3,4%   2,1%   2,1%   1,0%

Рідна мова українців Івано-Франківська за даними переписів населення[11]

1959 1970 1979 1989 2001
українська  93,9%  95,4%  95,8%  96,7%  99,2%
російська  6,1%  4,6%  4,2%  3,3%  0,8%
чисельність українців  43 858  76 474  114 500  169 795  212 577

Рідна мова росіян Івано-Франківська за даними переписів населення[11]

1959 1970 1979 1989 2001
російська  99,4%  99,0%  98,6%  98,1%  88,7%
українська  0,6%  1,0%  1,4%  1,9%  11,2%
чисельність росіян  16 892  22 313  26 694  35 015  13 876

Рідна мова поляків Івано-Франківська за даними переписів населення[11]

1959 1970 1979 1989 2001
польська  57,0%  38,2%  31,0%  28,8%  31,2%
українська  34,7%  51,0%  54,4%  56,6%  62,2%
російська  8,2%  9,7%  14,5%  14,3%  6,1%
чисельність поляків  1 958  1 459  1 256  1 060  653

Рідна мова євреїв Івано-Франківська за даними переписів населення[11]

1959 1970 1979 1989 2001
ідиш  30,1%  22,9%  14,2%  13,0%  8,2%
російська  66,4%  74,3%  83,0%  83,4%  59,8%
українська  2,7%  2,3%  2,3%  3,6%  30,9%
чисельність євреїв  2 136  2 237  1 778  1 406  256

Статевий склад[ред.ред. код]

Станом на 2001 рік кількість чоловіків становить 111,0 тис. осіб, або 47,5%, жінок — 122,4 тис.осіб, або 52,5%.[14]

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Івано-Франківська
Докладніше у статті Станіславська фортеця
План міста Станиславів 1792 року
Макет Станиславівської фортеці
Старий дім, Франківськ.JPG

Місто утворилося на місці двох сіл — Заболоття (1437) та Княгинина (1449).

Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають офіційною датою заснування міста.

1654 краківський воєвода і великий коронний гетьман Станіслав Ревера Потоцький викупив землі нинішнього міста в родини Жечковських для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту на галицькій землі. Його іменем і назвали місто. Син Станіслава Ревери, Андрій, обніс місто валами та муром. Він запросив в місто вірменських купців з Молдавії і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі.

Місто-фортецю спорудили в 16611662 за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати флангуючий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20-30 метрів зміцнений ззовні дубовими колодами.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станиславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицька та Тисменицька брами. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої на Тисменицю.

Станиславів починався з Ринкової площі й ратуші, збережені у видозміненому стані понині. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі. За оригінальність архітектури місто інколи називають «малим Львовом». Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

14 серпня 1663 році польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом «пилявою» (знаком Потоцьких) у створі воріт.

У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти Андрея Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців.

У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання.

4 січня 1667 року було надано письмовий привілей Андрея Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті.

У 1668 році Андрей Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

За привілеєм Андрея Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського, архієпископа Львівського, і при ній було відкрито «Академію» (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету.

У 1672 році закінчено часткову перебудову Станиславіської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки кріпосної стіни залишилися нині по Фортечному провулку.

У 1672 році Станіславівська фортеця була настільки сильною, що змогла зупинити турецьку армію, витримавши тривалу облогу.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об'єднували спочатку будівничих, торговців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Однією з домінантних галузей була обробка шкіри, сап'янове виробництво й обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року — імперії Габсбургів (від 1804 — Австрійської імперії, від 1867 — Австро-Угорщини).

Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руську раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців.

Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкір-фірма «Плай».

У 1884 році відома громадська діячка й письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва — «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

Синагога Станиславова «Темпль»

Під час першої світової війни, у 19151916 роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано — і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Станіславів — тимчасова столиця Західно-Української Народної Республіки[ред.ред. код]

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку. Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її тимчасовою столицею.

Протягом цього періоду:

  • 3 січня 1919 р. схвалено Універсал про злуку з УНР
  • прийнято закони:
    • про мови — 1 лютого
    • про шкільництво — 13 лютого
    • про громадянство — 8 квітня
    • про введення з 1 травня 8-годинного робочого дня (1 травня було встановлено святом трудящих)
    • про земельну реформу — 14 квітня.[15]

Тоді тут побували такі визначні українські діячі, як-от: М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець.

У складі Польщі[ред.ред. код]

У 19191939 рр. перебував у складі Польщі.
В 1930 року введена в експлуатацію Станиславівська електростанція, від початку роботи якої веде свою історію ВАТ «Прикарпаттяобленерго».[16].
З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів — у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних, що перебували у Станиславівській в'язниці на момент розв'язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв — кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час другої світової війни місто три роки (19411944) було під нацистською окупацією. За неперевіреними даними, всього у Станіславові та його околицях нацисти знищили понад 100 тисяч мирних громадян. 27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами. Водночас активно у той час боролися із загарбниками підпільники Організації Українських Націоналістів — Української Повстанської Армії.

У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було перейменовано на честь видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори.

Іванофранківці, разом з усіма мешканцями Галичини, захоплено сприйняли демократичним перетворенням 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні жовто-блакитні прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.

Економіка[ред.ред. код]

Економіка міста представлена широким спектром галузей матеріального виробництва, а саме: промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а також нематеріальною сферою економіки. Остання визначає специфіку м. Івано-Франківська як обласного центру, в якому зосереджена основна мережа ринкової інфраструктури, фінансових установ, закладів освіти, охорони здоров'я та культури. Основними галузями економіки міста є харчова та переробна промисловість, будівництво, машинобудування, легка промисловість, туризм. Промисловість займає близько 15% в загальній зайнятості населення та представлена 536 промисловими підприємствами, з яких понад 50 — великі. За останні роки спостерігається позитивна динаміка збільшення обсягів реалізованої продукції від 619 млн грн. у 2005 році до понад 2 млрд грн. у 2009 році. Промисловість м. Івано-Франківська представлена підприємствами машинобудування, металообробки, деревообробної, легкої, харчової промисловостей, промисловості будівельних матеріалів. Промислові підприємства розташовані по периметру міста, а соціально-культурні заклади, адміністративні та банківські установи — в його центральній частині.

У 2006 році поступило 12,3 млн дол. Це є найбільшим показником за період надходжень інвестицій в економіку міста (для порівняння у 2005 році поступило 4 млн дол., у 2004 році — 1,6 млн дол., у 2003 році — 2,0 млн дол.

Підприємствами міста досягнуто зростання обсягів виробництва, які за січень — грудень 2006 року за попередніми даними склали 650,0 млн. грн., що становить 108% до відповідного періоду минулого року.

Промисловість[ред.ред. код]

Івано-Франківськ є значним центром машинобудівної, деревообробної, хімічної та легкої промисловості.

Протягом 2009 р. промисловими підприємствами Івано-Франківська реалізовано продукції у відпускних цінах (без ПДВ та акцизу) на 2390,5 млн грн.[17].

Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за 2008 р. — 2593 млн грн.

В місті діють такі заводи та промислові підприємства:

Сфера послуг[ред.ред. код]

На ринку послуг м. Івано-Франківська працює біля 600 підприємств, основним видом діяльності яких є надання послуг[18]. Обсяг реалізованих ними послуг (включаючи ПДВ) для всіх споживачів становить понад 1 млрд грн. в рік. Обсяг послуг, реалізованих населенню, становить менше 30% від загального обсягу надання послуг. За видами економічної діяльності, більшість підприємств здійснює послуги операцій з нерухомим майном, з діяльності у сфері інжинірингу, геології та геодезії, транспорту, охорони здоров'я людини, досліджень і розробок, у сфері права, бухгалтерського обліку та аудиту, консультування з питань комерційної діяльності.

Інфраструктура[ред.ред. код]

Готелі[ред.ред. код]

Станом на 01.01.2011 р. на території міста Івано-Франківська працює 23 готелі та мотелі, які спроможні розмістити понад 1200 туристів щоденно.[19]

Найбільший готель Івано-Франківська — готель «Надія» ***
Готель «Аускопрут»

В Івано-Франківську налічується 1 чотири-зірковий, 3 три-зіркових, 11 інших готелів та 3 мотелі. Останнім часом відкриваються невеликі готелі та мотелі (із номерним фондом — до 9 номерів).[20][21]

  • «Надія» *** (вул. Незалежності,40) місць-380, номерів-244 http://www.nadia.if.ua
  • «Парк Готель» (вул. Г.Мазепи,146) номери-36 http://www.parkhotel.com.ua
  • «Аускопрут» *** (вул. Грюндвальська,7-9) місць-43 номери-24 http://www.auscoprut.if.ua
  • "Під «Темпелем» *** (вул. Страчених Націоналістів,7а) 11 номерів http://www.tempel.if.ua
  • «Атріум» (вул. Галицька,31) http://www.atrium.if.ua
  • «Дністер» (вул. Січових Стрільців,12) місць-67, номерів-31
  • «Дружба» (вул. Горбачевського,3) місць 164, номерів 72
  • «Зірка» (вул. Січових Стрільців,4) місць 123, номери 39
  • «Нафтовик» (вул. Млинарська,38а) місць 65, номерів 27
  • «Нива» (вул. Урожайна,5) місць 88, номерів 36 http://www.hotelniva.if.ua
  • «Легенда» (вул. В.Івасюка,25) місць 42, номерів 21 http://www.legenda-f.info
  • «Станіславський Двір» (вул. Деповська,97) 17 номерів
  • «Станіславів» (вул. Чорновола, 7) 17 двомісних номерів, місць — 34 http://www.stanislaviv.org.ua
  • Туристичний комплекс «Прикарпаття» (вул. Мазепи,140а) місць 86, номерів 42
  • Рекреаційно-ресторанний комплекс «Чорний замок» (Калуське шосе, 7) 34 номери http://blackcastle.ifrastudio.com
  • «Галицька садиба» (вул. Галицька, 1б) номерів 8
  • Готельний комплекс «Бухара» (вул. Українських декабристів, 45 б) номерів 8

Мотелі:

  • «Жокей» (с. Угорники, вул. Сеченова, 56) номерів 28
  • «Формула 1» (вул. Коновальця, 433а) номерів 28
  • «Черемош» (вул. Коновальця, 260-а) номерів 12
  • Гостинний двір «Квінс» (вул. Зарічна, 38) http://www.queens-if.com
  • Гуртожиток готельного типу курсів підвищення кваліфікації (вул. Л. Українки, 4)
  • «Мрія» (вул. Автоливмашівська, 6а) номерів 9
  • «Венеція» (вул. Набережна, 25) номерів 9
  • Кімнати відпочинку вокзалу станції «Івано-Франківськ» (вул. Привокзальна,1) місць 42, номерів 14

Торгівля[ред.ред. код]

  • ТЦ «Арсен» (вул. Миколайчука, 2) — в приміщенні ТЦ розташований супермаркет електроніки «Ельдорадо»;
  • ТЦ «Велес» (вул. Вовчинецька, 225) — розташований супермаркет «Ельдорадо»;
  • ТЦ «ВелМарт» (вул. Коновальця, 221)
  • ТЦ «Сільпо» (вул. Г.Мазепи, 168, бул. Північний ім. Пушкіна, 2а, вул. Дністровська, 3);
  • ТЦ «METRO Cash & Cary» (вул. Вовчинецька, 225);
  • ТРЦ «Panorama Plaza» (Північний бульвар, 2-а) — розташований продуктовий супермаркет «Вопак»;
  • ТЦ «Comfy» (вул. Гетьмана Мазепи, 168-В);
  • ТЦ "Флагман" (вул.Гетьмана Мазепи, 72) - в приміщенні ТЦ розташований супермаркет «Гостинний Дім»;

Будівельні гіпермаркети:

Транспорт[ред.ред. код]

Важливе значення у транспортній інфраструктурі міста посідають автовокзал, залізничний вокзал і міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ».

Найпопулярніші види внутрішньоміського (громадського) транспорту — тролейбуси, автобуси і маршрутки, пижики, міжміського по Україні — автобуси і залізниця.

Міжнародне залізничне сполучення міста здійснюється з Болгарією, Білоруссю, Молдовою, Німеччиною, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною, Чехією, країнами Балтії.

Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ», що розташований на околиці міста, відправляє і приймає літаки з Києва, Рима (Італія), Москви (Росія), Анталії (Туреччина).

Проект трамваю[ред.ред. код]

Ще в 1896 році в Станиславові планувалося запровадити трамвайний рух. Проектні роботи виконувала німецька електротехнічна фірма «Сіменс і Гальске». Саме ця фірма виконувала роботи із запуску першої трамвайної лінії на Берлінській міжнародній виставці 1879 року.

1908 року були затверджені трамвайні маршрути. Трамвайна колія мала пролягати (сучасні назви об'єктів і вулиць): вокзал — Вовчинецька — Грушевського — Незалежності. Далі мало бути розгалуження до залізничного віадуку та до колишнього гастроному «Верховина», звідки знову було роздоріжжя: одна вітка йшла Галицькою до парку Воїнів-інтернаціоналістів, інша — по Мазепи, Січових Стрільців та Чорновола до парку Шевченка.

Перша світова війна завадила впровадити в місті трамвайних рух. Після цього спроб відновити проект не було.[22]

Освіта і наука[ред.ред. код]

Загальна середня освіта[ред.ред. код]

У місті працюють 25 загальноосвітніх шкіл[23].
Фізико-технічний ліцей при ІФНТУНГ
Івано-Франківський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості.

Вищі навчальні заклади Івано-Франківська:[ред.ред. код]

Обласна бібліотека для юнацтва

Навчальні заклади II рівня акредитації:[ред.ред. код]

Навчальні заклади І рівня акредитації та ПТУ:[ред.ред. код]

Бібліотеки[ред.ред. код]

Наука[ред.ред. код]

За даними статистичного спостереження на 1.10.2008 рік, [27] в області працювало 1558 спеціалістів вищої кваліфікації, в тому числі докторів наук — 202 особи, кандидатів наук — 1356 осіб.

Серед представників наукової еліти краю вищі вчені звання академіка та члена-кореспондента мають 32 доктори наук та 26 кандидатів наук.

Майже кожний третій фахівець має найпродуктивніший вік — до 40 років, що свідчить про наявність достатньо активного наукового потенціалу.

Переважна кількість спеціалістів вищої кваліфікації — докторів та кандидатів наук, зосереджена у сфері вищої освіти. Зокрема: у Прикарпатському національному університеті ім. В.Стефаника — 499, національному технічному університеті нафти і газу — 346, національному медичному університеті — 337 осіб.

Виконання науково-технічних робіт спрямовано на створення нових виробів, нових технологій, нових матеріалів, сортів рослин, методів та теорій тощо.

Фінансування науково-технічної діяльності здійснюється в основному за рахунок коштів організацій-замовників України (71% загального обсягу).

Протягом 2008 р. в м. Івано-Франківську інноваційною діяльністю займається кожне третє промислове підприємство.[28]

Найприйнятнішими до нововведень — підприємства з виробництва харчових продуктів та напоїв, іншої неметалевої мінеральної продукції, машинобудування, де частка тих, що займається інноваціями, становить — 43-67%.

На проведення інноваційних заходів у 2008 р. було витрачено 103,1 млн грн., з яких майже 40% склали витрати підприємств машинобудування та 38,7% — з виробництва харчових продуктів та напоїв. Більшість підприємств (55,6%) виконували інноваційні роботи за рахунок власних коштів, частка яких в загальному обсязі фінансування склала 61,9%.

Кожне третє машинобудівне підприємство здійснює інноваційну діяльність. У 2008 р. на інноваційні роботи підприємства витратили 41,1 млн грн.

ЗМІ[ред.ред. код]

У місті видаються:[29] Газета безкоштовних оголошень"Анонс-контракт", Тижневик «АФІША Прикарпаття», Івано-Франківська газета «Галичина», Івано-Франківський тижневик «Репортер», газета «Світ молоді», обласна газета «Прикарпатська правда», Регіональна газета «Галицький кореспондент», безкоштовна газета «СІТІ», газета «Івано-Франківськ і франківці», газета «Нова Зоря», Газета «Вечірній Івано-Франківськ», Регіональна газета «Західний кур'єр».

В Івано-Франківську здійснюють трансляцію такі телекомпанії:

З 2007 року в Івано-Франківську 24 (телеканал) подає місцеві новини у 15-хвилинних інформаційних блоках: останні події громадського та політичного життя Прикарпаття, новини економіки, спорту, шоу-бізнесу, культури, курси валют та погода.

Радіостанції[ред.ред. код]

Всеукраїнські та місцеві радіокомпаній здійснюють своє мовлення на території міста:[30]

Назва Частота
1 Ретро FM 100,4 МГц
2 Мелодія 100,9 МГц
3 Русское Радио Україна 101,3 МГц
4 Європа плюс 102,0 МГц
5 Хіт FM Україна 102,6 МГц
6 Улюбене радіо 103,0 МГц
7 Super Radio 103,4 МГц
8 Люкс FM 103,8 МГц
9 Західний полюс 104,3 МГц
10 Радіо 24 104,7 МГц
11 Наше радіо 105,2 МГц
12 Радіо "Дзвони" 105,8 МГц
13 Авторадіо-Україна 106,4 МГц
14 Радіо «Вежа» 107,0 МГц
15 Радіо «Ера» 107,8 МГц

Інтернет-мовлення:

Також проводове мовлення здійснює Івано-Франківська державна телерадіокомпанія.

Культура[ред.ред. код]

Театри та кінотеатри[ред.ред. код]

Івано-Франківська обласна філармонія

Театри Івано-Франківська:

Також діє обласна філармонія.

У місті є два кінотеатри:

Музеї[ред.ред. код]

В Івано-Франківську працює значна кількість музеїв:

Парки[ред.ред. код]

Івано-Франківськ має велику кількість парків та скверів для відпочинку, серед яких головний міський парк культури та відпочинку ім. Шевченка (в минулому - Парк цісаревої Ельжбети), Парк "Воїнів - Інтернаціоналістів" (в минулому - "Піонерський", вул. Василіянок), парк на Молодіжній (вул. Молодіжна), Меморіальний сквер (в минулому - міський цвинтар, так званий Станіславівський некрополь, вул. Степана Бандери), сквер Слави (вул. Лепкого), Привокзальний сквер (пл. Привокзальна).

Фестивалі[ред.ред. код]

Івано-Франківськ славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами:

  • Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів.
  • Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня.
  • Івано-Франківськ відомий також всеукраїнським фестивалем мистецьких колективів «Прикарпатська весна» (травень щороку), фестивалем національно-патріотичної пісні та поезії «Воля» (жовтень непарних років).
  • Бієнналє сучасного мистецтва «Імпреза».
  • Два роки поспіль (2005, 2006) проводився Всеукраїнський Паркур Фестиваль «Trace dayZ»
  • Також у травні 2001 року започатковано щорічний міжнародний ковальський фестиваль «Свято ковалів» і художню виставку «Орнаментальне ковальство». У фестивалі беруть участь ковалі з 17 областей України та 23 країн світу: Росії, Білорусі, Литви, Німеччини, Франції, Швеції, Фінляндії, Ліхтенштейну, Великобританії, Чехії, Ізраїлю, США, Австрії, Нідерландів, Польщі, Італії, Бельгії, Австралії тощо. Це провідні майстри ковальського ремесла, художники та скульптори по металу, ковалі з міжнародним визнанням та народні майстри.
  • З 2005 року у Івано-Франківську проводиться фестиваль «Карпатський Вернісаж», учасниками якого у 2007 заявлено понад 200 народних майстрів з усієї України, а також із-за кордону. Фестиваль відбувається на центральній історичній площі міста — майдані Шептицького.
  • 13-14 жовтня 2007 р. у Івано-Франківську на майдані Шептицького пройшов перший фестиваль старожитностей та гуцульського етносу «Галицька старовина — 2007».
  • Міжнародний фестиваль хорової музики «Передзвін», започаткований у 1999 р.
  • Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського, започаткований у 1999 р.
  • Фестиваль молодіжної музики «Едельвейс», започаткований у 1999 р.
  • Фестини духовної музики «Від Різдва до Великодня», започатковані у 2000 р.
  • 18 вересня 2010 вперше відбувся щорічний фестиваль історичної реконструкції «Живе Середньовіччя», організований першим івано-франківським клубом історичної реконструкції «Чортополох». Місто трансформувалось у на світ войовничих лицарів, ковалів, комічних блазнів і витончених дам з епохи лицарства.
  • З 2009 року проводиться літературний фестиваль ім. Тараса Мельничука «ПОКРОВА».Фестиваль традиційно розпочинається 14 жовтня на свято Покрови. Під «Покровою» збираються як місцеві автори, так і гості з усієї України. У 2010 р. участь у фесті брали Г.Петросаняк, В.Єшкілєв, Н.Ткачик, Т.Прохасько, С.Процюк, О.Лишега, Т.Григорчук, Я.Ясінський, В.Карп'юк, А.Олексюк, Б.Ославський, Т.Запорожець, К.Ковальчук та ін.

22 серпня 2011 року в Івано-Франківську було встановлено рекорд України по одночасному виконанню державного гімну України у вишиванках[33].

Костел, вул. Сестер Василіянок

Релігія[ред.ред. код]

Переважна більшість вірян — греко-католики. Далі за чисельністю в місті — православні громади: УПЦ КП, УПЦ (МП) та УАПЦ. Частина — належить до римо-католиків. Також в місті діють общини християн, що належать до різних протестантських течій.

Спорт і молодь[ред.ред. код]

Відомі футбольні клуби міста:

В Івано-Франківську найпопулярнішим та найрозвиненішим видом спорту є баскетбол. «БК Говерла» — професійний елітний клуб, який грає у найпрестижнішій баскетбольній лізі України — «Суперліга» (з 2008 року). Говерла входить в топ-100 найкращих баскетбольних клубів Європи, в числі найкращих спортивних клубів України. Трансляції матчів регулярного чемпіонату України проводяться на каналах «2+2», «1+1», «ТРК Київ», «Спорт1», та огляди на місцевому та всеукраїнському «24» інформаційному. Спонсором є "ВАТ Нафтохімік Прикарпаття " групи «Приватбанк» Ігоря Коломойського.

Очікується, що у 2015 році в Івано-Франківську відбудуться ігри першого етапу Чемпіонату Європи з баскетболу серед чоловічих команд.

Хокейний клуб — ХК «Ватра».

В Івано-Франківську діє молодіжна організація AIESEC. Її найвідоміші проекти: «Дні кар'єри», PR-конгрес «PеRший», «Серце дитини», «Дні підприємництва», «Ярмарка навчальних закладів», круглі столи тощо.

Також у місті працює Громадська організація «Я Вибираю Життя».

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'ятки національного значення[34][ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури національного значення[ред.ред. код]

Пам'ятки історії національного значення[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

У сучасному Івано-Франківську встановлено низку пам'ятників — переважно українським національним діячам культури та історії, — Іванові Франку, Степанові Бандері тощо. В місті з багатими християнськими традиціями є також релігійні пам'ятники — Статуя Пресвятої Діви Марії та Монумент Ісусу Христу.

Найстаріший пам'ятник, що зберігся до наших днів — Адамові Міцкевичу (1930).

Не зберігся до наших днів — пам'ятник Грюнвальдської битви, який стояв в парку Ельжбети (встановлено в річницю 500-ліття Грюнвальдської битви — 1910)[35].

У період незалежності (від 1991 року) в місті було прибрано зразки радянської монументальної пропаганди, натомість у Івано-Франківську з'явився величний монумент Каменяра, чиє ім'я носить місто. Таким чином, практично всі івано-франківські пам'ятники належать сьогоднішньому періоду незалежної України.

Типова архітектура будинків «старого Станиславова» (фото неподалік «стометрівки»)

Вулиці Івано-Франківська[ред.ред. код]

Історія створення вулиць:[36][37][38]

Теперішнє місто бере свій початок від Станиславської фортеці. Спочатку, в центральній укріпленій частині міста утворилася площа навколо ратуші, від якої були проходи до Галицької і Тисменецької фортечних брам. У свою чергу на передмістя вели під'їзні торговельні шляхи з інших населених пунктів краю, які тут поступово забудовувалися і ставали вулицями Галицькою, Заболотівською, Тисменецькою, Лисецькою (1786). Ще коли існувала фортеця, у XVIII ст. звідси були виходи на прогулянку розчищеною алеєю до так званої «звіринецької діброви» (сьогодні міський парк ім. Т.Шевченка), що є залишком Чорного лісу. Потім ця алея була обсаджена липами і в XIX ст. стала називатися Липовою вулицею. Паралельно, з південного боку фортеці з'явилась ще одна вулиця, яка вела до с. Опришівці, яка дістала назву Каліцької (пізніше офіційні назви Зосина доля, Дадугіна (з 1994 р.), Є. Коновальця (з 1993 р.). Тут в минулому і до 1-ої світової війни буквально в саморобних будках проживали каліки і жебраки. В архівних документах за 1798 р. повідомляється вперше про цісарську дорогу, яка вела від Станіслава до Лисця (теперішня вул. Г.Мазепи).

Навколо фортеці, в передмістях було збудовано не один десяток фільварків, цегелень, тартаків (лісопильні), млинів. Так з'явилися вулиці Двірська (колишня Братів Майданських, сьогодні Г.Хоткевича), Млинарська, Тартакова (Ю.Фучика), Польова (Льотчиків).

На початку XIX ст. фортецю розібрали після того, як вона втратила своє військове значення, а з її каменю було встелено 24 вулиці в центрі міста. По засипаних канавах, вздовж колишнього фортечного муру, були прокладені теперішні вулиці Січових Стрільців, Дністровська, Василіянок. Але збереглися історичні мікротопонімні назви вулиць Валова, Замкова, провулок Фортечний.

У другій половині XIX ст. продовжується австрійське панування, але промисловий розвиток міста вже як окружного центру Галичини, особливо після прокладання з 1866 р. залізниці зі Львова, сприяв розширенню мережі вулиць, зокрема на північ і захід від центру. Магістрат міста назвав в 1910 р. вулицю, яка з'єднувала вокзал з центром, Грюнвальдською — на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

Інтенсивніше найменування вулиць в першій половині XX ст, зокрема, у між воєнний період, спостерігається з 1921 р., коли Станіслав в період окупації Галичини поміщицькою Польщею став воєводським (обласним) центром. У 30-х роках вже були опубліковані перші карти-схеми вулиць міста, де позначені (в основному польські) майже 150 назв.

Під час німецької окупації було перейменовано кілька центральних вулиць: Грюндвальську на Губернаторську, Сапіжинського — на Гітлер-штрассе (після війни — Радянська, сьогодні — Незалежності), Голуховського — на Герінг-штрассе (після війни вул. Пушкіна, сьогодні Чорновола) і т. д.

В післявоєнний період місцева радянська влада польські і німецькі назви вулиць скасувала, але поступово поряд з українськими почали інтенсивно під натиском комуністичної ідеології насаджуватися російські і радянські назви вулиць. Світова ж практика засвідчує, що найменування і перейменування — об'єктивний історичний процес, який має певні закономірності. І будь-яка влада повинна враховувати, що топонім і мікротопонім (у назвах вулиць) — категорія моно-національна, історична і географічна. Нарешті в цивілізованому світі топоніми також вважаються культурними надбаннями, тому оберігаються як історичні пам'ятки.

На даний час в місті з приміськими селами нараховується біля 500 вулиць, в тому числі третина провулків, 8 площ, 1 бульвар і 1 набережна. Про їх сумарну протяжність в кілометрах важко сказати, бо ніхто не підраховував, але відомо, що найдовшою (понад 5 км) є вулиця Є. Коновальця.

Найвужчою в місті є вул. Тринітарська (колишня Колгоспна), яка у свій час була розрахована на проїзд брички, і то в одну сторону. Кількість вулиць в післявоєнні роки значно зросла за рахунок розширення і розбудови міста як на незайнятих площах, так і за рахунок приєднання приміських сіл, зокрема в 1958 р. — с. Пасічна, в 1962 р. — с. Опришівці, а у 80-х роках сіл Крихівці, Хриплин, Угорники, Вовчинець, за рахунок яких додалося понад 100 вулиць.

За підрахунками історика-краєзнавця П. Арсенича, у 1994 р. 115 вулиць Івано-Франківська носила назви російських, 75 — українських і 15 західноєвропейських діячів. Тепер ця інформація суттєво застаріла.

Понад 50 вулиць були названі іменами учасників Німецько-радянської війни, а 30 — революційного руху та громадянської війни, партійно-радянських діячів, які не мали ніякого відношення як до історії міста, так і краю.

Тому міськвиконком спільно з депутатською комісією із залученням громадськості прийняли декілька рішень про перейменування вулиць. Таким чином, вже станом на 1996 р. було замінено 84 старих назв. Цей процес триває і досі.

Фонтани[ред.ред. код]

Фонтан зі Статуєю Пресвятої Діви Марії, Майдан Шептицького
Фонтан в центрі міста, Вічевий майдан

В місті діють такі фонтани:

Відомі особистості[ред.ред. код]

Персоналії, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Парламентські посли від міста[ред.ред. код]

Відвідували місто[ред.ред. код]

Іван Франко у Станиславові[42][ред.ред. код]

Вперше Іван Франко відвідав місто в 1883 році. Тут він познайомився з народною вчителькою Юзефою Дзвонковською. Вона справила на поета велике враження, він заходив до неї, як тоді називали, за «Тисменицьку рампу», де дівчина мешкала. Щирі почуття до Юзефи Франко висловив у ліричних поезіях «Не схиляй своє личко прекрасне», «Тричі мені являлася любов», «Гей, рибачко чорноока». Хвора на легені, Ю. Дзвонковська невдовзі померла. Її було поховано на міському кладовищі. Згодом Іван Франко писав, що вимріяна чорноока Йосипіна, «чуючи в собі початки сухіт, кілька рік пізніше вмерла» на посаді народної вчительки.

Дослідники встановили, що І. Франко планував купити в місті ділянку землі та заснувати рільничу спілку для свого соратника, відомого громадського діяча, письменника Михайла Павлика, який з радістю погодився на цю пропозицію. Але плани не здійснилися з ряду причин, зокрема через нерішучість Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи. Про відносини І. Франка з Ю. Дзвонковською та його перебування у Станиславові описано в документальній повісті Романа Горака «Тричі мені являлася любов» (1983).

Влітку 1884 р. Іван Франко здійснив мандрівки Карпатами і Прикарпаттям, щоб вивчити «природи красу, люду рідного бит». Саме в Станиславові він познайомився тоді з українським лексикографом і мовознавцем Євгеном Желехівським, який за словами Каменяра, «нашої мови скарбницю здвигнув».

У 1884 році українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму Наталя Кобринська заснувала в Станиславові «Товариство руських жінок». Воно давало можливість безправним жінкам Галичини брати участь у громадсько-культурній роботі. Спробу першої жіночої організації оцінив І.Франко. Каменяр виступив з промовою на самих зборах «Товариства руських жінок» у місті, а докладний звіт з першого в Галичині жіночого форуму опублікував під назвою «Перші загальні збори руського жіночого товариства в Станіславові». За допомогою Франка Н. Кобринська видала у нашому місті альманах «Перший вінок» (1887). Пізніше вона підготувала також три випуски альманаху «Наша доля».

Голос І.Франка неодноразово звучав перед українською громадою у Станиславові. В 1889 році, в доповіді з нагоди річниці Т. Г. Шевченка, він високо оцінив творчість видатного поета, а в 1890 році на шевченківському концерті, за спогадами колишнього учня станиславівської гімназії, письменника Михайла Яцківа, виступив з блискучою промовою про поему «Тополя».

Міщани мали змогу бачити і слухати Іван Франка ще в 1910 і 1914 роках, коли він у залі «Руської бесіди» (тепер вулиця Січових Стрільців, 24) читав свою поему «Мойсей». На згадку про цю подію в 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, а в 1986 р. її урочисто оновлено. На гранітній плиті під барельєфним погруддям напис: «В цьому будинку в 1889–1914 рр. геніальний український письменник, революціонер-демократ Іван Якович Франко неодноразово читав свої твори»

Голови міста[ред.ред. код]

Перший війт українсько-польського магістрату — Андрушовський Бенедикт, з 1695.

У 1867 Станиславів став повітовим центром, коли в австрійський період міські ради обирали бургомістрів:

  • Антоні Суханек (1867–1868)
  • Ігнаци Камінський (1870–1888)
  • Валерій Шидловський (1889–1896)
  • Артур Німгін (1896–1919)

Бургомістри міста міжвоєнного періоду польського панування:

  • Міхал Ференсєвич (1919–1921)
  • Станіслав Теодорович (1921–1923)
  • Теофіл Зайдлер (1923)
  • Володимир Домбровський (1924)
  • Вацлав Хованець (1924–1935)

Президенти міста:

  • Здіслав Стронський (1935–1937)
  • Францішек Котлярчук (1937–1939)

У 1939 Станіслав у радянський період став обласним центром і з вересня до грудня 1939 було призначено тимчасове управління міста, головами якого були в жовтні-листопаді 1939 Чучукало Василь Данилович, в листопаді — грудні 1939 Безкровний Юхим Степанович, а з 20 грудня і до початку війни головою виконавчого комітету міської ради був Іванов Петро Степанович.

У роки німецької окупації посадником міста став професор Іван Голембйовський (1941–1944).

Голови виконавчого комітету міської ради Станіслава—Івано-Франківська (1944–1994):

  • Шатохін Афанасій Захарович (1944–1945)
  • Лазаренко Михайло Савич (1945–1953)
  • Коваль Микола Петрович (1953–1957)
  • Ферчук Єфрем Іванович (1957–1963)
  • Бабенко Євген Федорович (1963–1972)
  • Томей Омельян Михайлович (1972–1980)
  • Бехтєв Олександр Михайлович (1980–1987)
  • Яковишин Богдан Юрійович (1987–1990)
  • Тайліх Ярослав Володимирович (1990–1994)


Всенародно обрані міські голови за Незалежної України:

Міста-побратими[43][ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. http://www.mvk.if.ua/aboutcity
  3. Офіційний сайт міста Івано-Франківськ
  4. рос. Ивано-Франковск [іва́но-франко́вск] — Станиславъ [станіслав], пол. Stanisławów [станіславуф] — Iwano-Frankowsk [івано-франкофск], їдиш סטאַניסלאוו [станіславов] — איוונואָ־פרנקאָפֿסק [івано-франкофск], нім. Stanislau [штаніслаў] — Iwano-Frankiwsk [івано-франківск], чеськ. Stanislaviv [станіславів] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], словац. Stanislav [станіслав] — Ivano-Frankivsk [івано-франківск], рум. Ivano-Frankivsk [івано-франківск] — Stanislau [станіслаў]
  5. «Historical Weather for Ivano-Frankivsk». Weatherbase (English). Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано March 15 2007. 
  6. БРІЗ Прикарпаття
  7. а б в Історичний огляд міста
  8. а б в Національний склад населення Івано-Франківської міськради
  9. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  10. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-division.htm
  11. а б в г д е Р. Лозинський — Етнічний склад населення Івано-Франківська у другій половині XX ст. (історико-географічний аналіз)
  12. а б в г д е ж и к л м Серед населення Івано-Франківської міськради
  13. Геноцид євреїв Станіслава в роки Другої світової війни
  14. Про кількість та склад населення Івано-Франківської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  15. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978–617—655—000—6 с. 119
  16. Історія ВАТ «Прикарпаттяобленерго»
  17. Дані головного управління статистики
  18. http://stat.if.ukrtel.net/ Головне управління статистики в Івано-Франківській області
  19. Програма економічного і соціального розвитку міста Івано-Франківська на 2011 рік, Офіційний сайт міста Івано-Франківськ www.mvk.if.ua
  20. nashemisto.if.ua
  21. www.ivfrankivsk.if.ua
  22. Українсько-польський інтернет-журнал
  23. http://www.mvk.if.ua/uploads/files/zahal.doc
  24. [reg=10&HS[p_i]=5&HS[button]=go Освітній портал osvita.org.ua]
  25. Сайт Івано-Франківського Вищого професійного училища № 13
  26. Сайт Івано-Франківського Вищого професійного училища № 21
  27. [1] Головне управління статистики в Івано-Франківській області. Наукова еліта Івано-Франківщини http://stat.if.ukrtel.net
  28. [2] Головне управління статистики в Івано-Франківській області. Інноваційна активність промислових підприємств міста Івано-Франківська у 2008 р. http://stat.if.ukrtel.net
  29. http://www.ivfrankivsk.if.ua/menu.php?id=707 ivfrankivsk.if.ua
  30. http://www.ukrtvr.org/index.php?option=com_content&task=view&id=301&Itemid=41
  31. Крайній Іван Енкаведистів виставлять напоказ. Завтра в Івано-Франківську за участю Президента України відкриється музей, за експонатами якого можна ініціювати Нюрнберзький процес-2 // «Україна Молода» № 188 за 10 жовтня 2009 року
  32. Ющенко на Прикарпатті відкриє музей жертв комуністичного терору на www.zaxid.net
  33. http://www.youtube.com/watch?v=1egSgN2GBfY В Івано-Франківську встановили рекорд у вишиванках
  34. Пам'ятки Івано-Франківська
  35. Грюнвальдський пам'ятник
  36. ivfrankivsk.if.ua
  37. vse-tut.com.ua
  38. news.if.ua
  39. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с., іл. с.103-106
  40. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.107; 141
  41. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010.— 228 с.; іл. с.108; 130
  42. Сайт ivfrankivsk.if.ua
  43. http://www.mvk.if.ua/news/4114/

Джерела та посилання[ред.ред. код]